WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Український національний одяг - Реферат

Український національний одяг - Реферат

розцінювалось на рівні з сріблом і золотом.
Про стародавніх чинбарів та кожем'яків маємо багато згадок у народніх казках та переказах. Найстарша та, мабуть, і найцікавіша з цих казок е казка про Кирила Кожем'яку; тутКо-жем'яка змальований як народній багатир-силач, бож "він шкіри м'яв, а тому й багато сили мав ... а сили мав так багато, що й лютого змія поборов таки того, що жив під Києвом та людей хапав". Саме тому, що такому важливому героєві народньої казки приписується ремесло кожем'яки, ми можемо бачити, яке велике значення в стародавньому побуті мав одяг з вичинених шкір.
Весільні вінки
В українському народньому весіллі вінок відіграє ту ж ролю, яку в інших народів відіграє біле покривало: "фата" по-московському, чії "вельон" по-польському. Це покривало' повинно було охороняти "молоду" від "поганого ока". У нашому звичаї цю ролю виконує вінок з "хре" щатим барвінком", символом тривалого кохання.
Напередодні весілля у "Дівич вечір" дівчата сходяться на останню вечірку до хати "молодої". Там вони співають ритуальних пісень, виплітаючи весільні вінки. Першою, від іменй "молодої", (сама "молода" на весіллі не співає) співає старша дружка:
Вийте, дівоньки, собі й мені
Собі звийте з рути-м'яти,
Мені звийте з барвіночку...
Зелений барвінок - символ тривалого кохання. Навіть куповані на базарі "київські вінки" перевивалися зеленим барвінком.
Приступаючи до плетення вінка для "молодої", дружки хором випрошують благословення.
В долину, дівчата, в долину
По червоную калину,
По хрещатий барвінок, -
"Молодій" на вінок...
Із руточки - дві квіточки,
Благослови, Боже,
І отець, і мати, -
Будемо вінок зачинати!..
На західніх землях України, в'ючи весільні вінки, дівчата співають:
Щаслива Маруся в Бога,
Стояли янголи у порога,
Просили панянок, просили,
Щоб їй віночок ізвили ...
Коли "молода" вперше кладе на голову весільний вінок, тоді дружки співають:
Ой, чи вогонь, чи полумен палає,
Чи на Марусі золотий вінець сяє?
А на неї і матінка зглядае:
"Ой, не зглядай, моя матінко, на мене -
Не сходила я кращого вінка у тебе.
Ой, не рік - не два, як ся Івась залицяв,
Ой, він мені золотий вінок обіцяв ..."
Пригадуючи чарівну красу весільних вішав, я неодин раз ставив перед собою питання: що примушує наших дівчат нехтувати своїм, кращим, а перехоплювати чуже, гірше? Я маю на увазі той сумний факт, що наші дівчата, беручи шлюб, нехтують традиційний український вінок і напинають собі на голову чужі, зовсім не наші "вельон", чи "фату" - шматок білої прозорої тканини! На превеликий жаль, найбільше захоплюються наші дівчата "вельонами" тут на еміґрації, де навпаки треба шанувати звичаї свого народу.
Вінки з пташиного пір'я
Колись в Україні, крім вінків з живих квітів, дівчата плели собі вінки з пташиного пір'я. Найкращим пір'ям для вінка е пав'яче пір'я. В одній старовинній колядці ми знаходимо такі слова:
По горі-горі павоньки ходять . . .
За ними йшла ґречная панна ...
Ой, ходить, ходить - пір'ячко збирає ...
Віночок вине, на голову кладе.
Очевидно і весільні вінки в стародавній Україні плелися з пір'я. В одній з весільних пісень на Київщині дружки співають:
Летів горностай через став,
Золотії пір'ячка попускав;
Та підіть, дружечки, позбирайте,
Марусі віночок звивайте ...
Дівчата на Бойківщині ще й досі вплітають до вінків з квітів пав'яче пір'я. У Старобіль-ському повіті на Харківщині молодиці застромлюють пав'яче пір'я під хустку навколо свого обличчя.
Дівоче намисто
Паничі -
Дукачів,
А поповичі з міста
Навезли намиста...
Т. Шевченко
Звичай оздоблювати жіночу шию можна простежити ще з доісторичних часів. Вже в могилах зі спаленими трупами, що стосуються до т. зв. доримської епохи, в місцях, які були заселені слов'янами, археологи знаходять металеві та мінеральні шийні оздоби у вигляді окремих намистин, або й цілих разків. Одна з таких знахідок трапилася Хвойкові поблизу Києва, а це свідчить про те, що жінки і дочки наших предків уже в той час носили намисто.
В староукраїнських літературних пам'ятках намисто під назвою "бисьрг" або "биср'ь" зустрічається вже в Х-му столітті. На території нашої батьківщини в похованнях, що датовані ХІ-м століттям, археологи знаходять срібні або й золоті намистини продовгастої форми; ті намистини виготовлялися з прозорого скла, на поверхню клали срібну або золоту платівку, а потім знову заливали скляною масою. Цей вид намиста був найбільше поширений у княжій Україні-Русі. Бурштинові намистини також не були рідкістю в той час, бо бурштин добувався не тільки на побережжі Балтійського моря, а і в середній течії Дніпра. Із стародавніх намистин княжого періоду відомі ще металеві, характеристичні для Волині, Київщини та Галичини, - це т. зв. намистини минського типу, що мають вигляд малинових ягід.
В археологічних знахідках серед намиста часто трапляються нанизані на нитку маленькі раковинки типу "Сургеа ліопеіа" і "Сургеа рап-Огегіпа", що були в той час предметом торгівлі. Це ще, між іншим, свідчить про те, що княжа Україна-Русь мала торговельний зв'язок з людьми, які жили на побережжі Чорного моря та Індійського океану.
Не тяжко догадатися, що всі ці намиста та привізні матеріяли для намиста були в той час коштовною річчю і для широких мас населення були недоступні. Та навколишня природа, така багата і різноманітна в Україні, давала багато доброго матеріялу для намиста сільського населення; гарні овочеві коробочки, зерна, кісточки ягід, або й самі ягоди - це намисто, яке ще й досі не вийшло з ужитку сільських дівчат, а особливо дітей в Україні. На Гуцульщині дівчата й молодиці ще й тепер носять намисто з овочевих коробочок рослини клокічки. Восени по всій Україні діти, бавлячись, роблять собі червоне намисто з ягід шипшини, чи свербиусу.
За козацьких часів були поширені справжні коралі, а в дочок козацької старшини та шляхти не бракувало й перлів. В описі майна полковника Перехреста в році 1705-му записано біля двох фунтів "жемчугу" - перлів4). Це крім коралів та всіх інших видів намиста. Тож: не дарма, що, згадуючи ті часи, збідніле тепер населення України, каже: "Були коралі та пішли далі, були перли та ся стерли!"
Про коралі часто згадують гуцулки у своїх співаночках:
Ой, вийду я за ворота та ще трохи далі,
Питається богацький син, чи маю коралі.
Або:
Було тобі, нихтолице, другій не хвалити,
Думав тобі на Рахмана коралі купити.
По всій Україні справжні коралі ще й тепер під назвою "доброго намиста" вважаються великою цінністю. В поезії Т. Шевченка ми часто зустрічаємо згадки про "добре намисто", як ось:
У доброму

 
 

Цікаве

Загрузка...