WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Україна у системі світової цивілізації - Реферат

Україна у системі світової цивілізації - Реферат

перебуваємо в хаосі, - цілком очевидно. Я б тільки додав, що це хаос організованої вакханалії. Бо саме в цьому хаосі певні внутрішні сили мають великий навар. Тож сила нашої внутрішньої інтеграції має протистояти силі тих ударів, що йдуть іззовні. А ударів цих не може не бути, бо фактично почалася Четверта світова війна. Це війна конкурентоспроможності, інтелектуальноспроможності. Вона дає нам єдиний шанс.
Як економіст з майже півстолітнім стажем я переконаний, що вже нікого ми не доженемо і не переженемо у традиційному, економічному, індустріальному плані. Вирватися вперед можна тільки через розробку нових технологій. І якщо ми не продемонструємо наші можливості світові, то світ вкаже нам місце в кюветі історичних доріг. Такий у нас вибір.
Це випливає з традиції Тойнбі, Шпенглера і заслуговує на увагу та серйозний аналіз. У ній є дуже багато цікавих ідей, за винятком, можливо, однієї, яку я і хотів би піддати критиці, оскільки вважаю, що цей висновок із запропонованої концепції структурації сучасних цивілізацій ще не досить обґрунтований. Маю на увазі висновок про те, ніби десятирічний досвід нашого руху на Захід є переконливим свідченням того, що єдиний шлях, котрий лишається для нашого розвитку, - це східний шлях. У цьому я вбачаю певне відлуння того самого євразійства, проти якого виступав доповідач. Це своєрідне соціальне неоєвразійство, те, що ще Мілюков влучно назвав рухом до "Азіопи".
Тим часом саме Західна цивілізація створила те, що має стати реальним підґрунтям для подальшого розвитку людської культури. Йдеться про принцип переважання особистості над державою, індивідуального над колективним. І це єдиний спосіб побудувати гуманну цивілізацію. Не випадково у заслуханій доповіді не зазначена дуже важлива обставина: зараз іде "антицивілізаційна" війна, війна проти принципу толерантності, який утвердився нині на Заході, війна проти принципу підтримки інтересів меншин.
Що ж до висловленої думки про те, що ми не потрібні Заходу, - звісно, це так. Нам теж ніхто не був би потрібен, якби ми були у становищі західних країн. Але суть не в тому, чи потрібні ми Заходу, а в тому, чи можемо ми хоч якоюсь мірою наблизитися до тієї системи цінностей, котра дає змогу людині почуватися людиною, не бути рабом держави, не бути рабом тих сил, які ще 10-20 років тому перетворювали нас на державних рабів. І в цьому розумінні я думаю, що необхідні серйозніші підстави стверджувати, ніби шлях на Захід для нас закритий. Гадаю, що в цьому напрямі у Ю.В. Павленка ще дуже багато можливостей розкрити свій справді необмежений науковий потенціал.
Сьогодні цивілізаційні дослідження набувають особливої актуальності і нового виміру. Після терористичних актів 11 вересня стало зрозуміло, що Західний світ, проводячи глобалізацію, не врахував опору з боку традиціоналістськи налаштованих структур.
Важливо усвідомлювати, що розв'язуючи проблему цивілізаційної ідентичності України, необхідно відштовхуватися від її минулого, від традицій, але варто враховувати і те, ким ми хочемо бути.
Щодо питання протиставлення Заходу і Сходу. На Захід ми досі дивилися, але нічого не робили, чи робили дуже мало для того, щоб наблизитися до західних цінностей і стандартів. У геополітичній площині Україна має шанс стати не просто сполучною ланкою, а шляхом проникнення Заходу на ринки Сходу. Я погоджуюся з тим, що на Сході ми можемо утверджувати себе краще, виходячи за межі альтернативи Захід - Росія. В цьому я підтримую положення, висловлені у заслуханій доповіді.
Придивімося до двох тенденцій, які спостерігаються зараз у Росії. Це, по-перше, глобалістський радикалізм, з якого випливає, що наші країни - і Росія, і Україна - мають якнайшвидше і беззастережно взяти на озброєння ідеологію глобалізму й рухатися у загальному глобалістському напрямі. У "Независимой газете", яку я спеціально прихопив на наше засідання, надруковано статтю "Новий космополітизм і знамення часу". Підзаголовок- "Національні держави в контексті глобалізації". Її лейтмотив такий: ідеологія національної держави - це ідеологія минулого чи, може, й позаминулого століття. Мовляв, сучасної національної держави бути не може, а може бути тільки держава космополітична і постіндустріальна. Російський методолог Щедровицький пише, звертаючись до президента РФ В. Путіна: "Вызовы ХХІ века заставляют проектировать иной тип государственности, который я называю космополитическим, постнациональным и постиндустриальным государством".
Під цим кутом зору критикується інша течія, яка в Росії набула більшого розмаху, ніж у нас. Це ідеологія "третього шляху", ідеологія державності чи навіть великодержавності. Спектр її представників дуже широкий - від Жириновського до неомонархістів.
Для України, справді, дуже гостро стоїть проблема ідентифікації - і національної, і цивілізаційної. У нас вона трансформується у європейський вимір, у певне бачення історичних коренів, витоків власної цивілізації в її співвідношенні із Західним та Східним світами. Дискусійним є висновок Хантінгтона про біди на стику цивілізацій, адже слід бачити не тільки негативи, а й переваги від спілкування різних цивілізацій.
Також треба дати чітке визначення національної держави. З цього приводу написано багато. Не думаю, що для молодих держав глобалізаційні процеси мають знімати проблему побудови національної держави. Дискусії навколо цього питання поділили і українське, і російське суспільство на два табори. Але не слід впадати в емоційні крайнощі. Ми повинні запобігти розколу суспільства.
Безумовно, питання,які ми тут обговорюємо, є актуальними не лише для Інституту світової економіки і міжнародних відносин, а й для всієї нашої Академії.
Без зосередження уваги вчених на комплексі світоцивілізаційних проблем неможливо зрозуміти розвиток сучасних країн та оцінити перспективи України. Розробка цих проблем має стати підґрунтям для визначення стратегії нашої держави у світовому просторі. Це - стратегічний аспект.
Крім того, є і тактична складова проблеми. Без адекватного визначення місця України у світоцивілізаційних процесах годі сподіватися на успіх нашої внутрішньої і зовнішньої політики у найближчій і середньостроковій перспективі. Саме результати цих досліджень мають стати теоретичною базою для прогнозування, методологічною основою для розробки ефективної внутрішньої і зовнішньої політики, по суті - її системоутворюючим елементом.
Інститут світової економіки і міжнародних відносин - практично єдина установа в нашій Академії, яка проводить дослідження в галузі розвитку макроцивілізаційної системи і визначення місця в ній України. І тим більш важливим є сьогоднішнє обговорення. Воно переконливо засвідчило, що в цій установі розробляються нові підходи і методи, закладені теоретичні підвалини осмислення місця і ролі нашої країни у світових геополітичних і геоекономічних системах.
Особливо приємно відзначити новаторські підходи у розробці теоретико-методологічних проблем. Але всім нам ясно, що порушена проблема є міждисциплінарною за самою своєю природою і до її вирішення слід залучати не тільки філософів та економістів, а й істориків, соціологів, етнографів, фахівців інших галузей - і не лише представників суспільних та гуманітарних наук, а й Академії загалом. Вважаю, що тільки на такій основі можна створити належні умови для всебічного вивчення перспектив України у ХХІ столітті. Координуючу роль у цій діяльності має взяти на себе Інститут світової економіки і міжнародних відносин.
На закінчення хочу зазначити, що виголошена доповідь і її обговорення засвідчили наявність в Інституті світової економіки і міжнародних відносин фундаментальних напрацювань з проблем цивілізаційного розвитку. Сподіватимемося, що з часом вони сягнуть світового рівня. Але вже тепер є всі підстави висловити нашу подяку Юрію Миколайовичу Пахомову і як керівнику цієї установи, і як керівнику нового напряму за проведену роботу та вже досягнуті вагомі результати. Щира вдячність і шановному доповідачеві, Юрію Віталійовичу Павленку, за дуже цікаву і важливу для науки та нашої держави доповідь. Я гадаю, що цей науковий напрям треба всіляко підтримувати в нашій Академії. Адже ми сьогодні переконалися в непересічному його значенні для подальших перспектив України. На мою думку, Президія Академії наук має частіше заслуховувати саме такі масштабні проблеми, а не лише звіти інститутів та доповіді з вузьких, хай і дуже важливих, напрямів.
Loading...

 
 

Цікаве