WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Сучасні проблеми соціокультурної орієнтації України - Реферат

Сучасні проблеми соціокультурної орієнтації України - Реферат


Реферат з українознавства
Сучасні проблеми соціокультурної орієнтації України.
Соціокультурна криза в Україні, безперечно, обумовлена загальною економічною кризою, відсутністю політичної волі усіх гілок влади до справжніх реформ, дикоринковими симптомами перших зрушень, ізоляцією від налагодженого віками світового ринку та "вічно живим", як ленінське вчення, "залишковим принципом" у вирішенні соціокультурних проблем.
Далеко не повний перелік об"єктивних обставин, що можна безкінечно продовжувати, в своїй "мозаїці" логічно доповнюється не менш вагомими факторами, як от:
невисоким професійним рівнем кадрів, тривалий час ізольованих від демократичної європейської практики культурницьких дій, що все більше "цементується" настроями зневіри, апатії та інерційного утриманства;
відсталою (можливо назавжди) індустріальною, матеріально-технічною базою культурно-дозвіллевої сфери;
наслідками тоталітаризму, що виявляються як у нерішучості перерізати "пуповину" від колишньої метрополії, так в "націонал-державному" кон"юнктурництві, що аж ніяк не підкріплено високою етнокультурною свідомістю пересічного громадянина;
недалекоглядністю політичних поводирів народу, що й досі називають інвестиції в культуру нації "видатками на культуру", намагаючись щодня їх обмежити (в 1996р. на одного громадянина їх величина докотилася аж до 7 гривень на рік і продовжує падати), а також нерозумінням того, що культура є не тільки найвищою метою розвитку будь-якої нації, а й способом його досягнення та чинником національної безпеки на шляху до…
Бажання значної частини суспільства залишитись в "спільному культурному просторі" колишнього Союзу означатиме далеко не тільки "прокат" культурних цінностей та орієнтацій, а й далеко не гіпотетичні наслідки від логічної лінії: культурна експансія - ідеологічний сателізм - товарна експансія - економічна експансія. Прояви такої лінії стають все очевиднішими вже сьогодні. Інерційні смаки та культурні уподобання громадян стали реальним підгрунтям для непрямого інвестування культури найближчої північної сусідки. Відсутність здорового протекціонізму щодо вітчизняної культури вкупі з вищезазначеним щодня наближають нас до ще більш тотальних наслідків.
Складається враження, що наш історично потужний етнос на шляху прогресу поступово втратив і продовжує втрачати захисний імунітет від чужорідного впливу і абсолютно не занепокоюється власним культурним іміджем у світовому співтоваристві.
В останні десятиліття помітними стали інтенсивні зусилля постіндустріальних здебільшого моноетнічних держав (Франція, Німеччина, Японія та ін.) поширити в світовому просторі свою мову. Вважається, що мова, як і інші елементи культури, торують стежини для певних ідеологем, звідки можуть "прорости" товарна та економічна експансія. Мало яка з існуючих цивілізованих країн буде тепер намагатись завоювати інші народи фізично, зі зброєю в руках. Набагато дешевше і ефективніше буде привчити менш розвинуті країни до "своїх цінностей" товарів, стандартів життя, щоб потім викачувати з "приручених" країн "мізки", валюту, сировину та ін., та інтенсивно нарощувати свої м"язи. Йдеться якраз про невипадковість програмних дій урядів зазначених країн. Через численні канали гуманітарної допомоги в нашу сторону, підтримується і буде підтримуватися культурний рівень, який до певної міри знизить слов"янську агресивність і заздренність. Однак, ніхто в Європі не зацікавлений і не буде зацікавлений в тому, щоб ми стали економічно сильними, потужно культурними конкурентами. На даному історичному проміжку нам доведеться самотужки виборсуватись з багна, як барону Мюнхаузену.
Водночас, ще одна частина суспільства, яка вбачає в протекціонізмі всього "націонал-культурного" за титульноетнічними ознаками, може наразити і державу, і суспільство на нову форму самоізоляції від світової культури.
Саме під приводом встановлення перепони на шляху чужих ідеологем може бути відновлена націонал-патріотична цензура, яка за жорсткістю схеми мало чим відрізнятиметься від комуністичної. Митець в такій схемі цілком може стати "гвинтиком", хоча вже й іншої за забарвленням машинерії. Державна лояльність до вітчизняного виробника культурної продукції за етноукраїнськими критеріями цілком може стати черговим джерелом соціальної напруги, або ж і детонатором міжетнічних катаклізмів.
Логічно, після таких, здавалось би, патріотичних дій, очікувати від світового співтовариства нового рівня культурної ізоляції України, звуження міжнародних культурних зв"язків. Дозування зовнішніх контактів, у такому випадку, може повністю контролюватись якраз не вітчизняними інститутами.
Залишається третє - шукати себе в Європі, не забуваючи про власне обличчя та вікове євразійське коріння.
Витворюючи власну культурну орбіту, українству вкрай важливо здійснити від "Союзу нерушимих…", надаючи концептуальної новизни усім здоровим проявам елементів повноструктурної культури.
Європейські вектори давно вже кличуть до життя законопроекти, що реально дають неприбутковий сфері культури і мистецтва, її об"єктам в розвинутих країнах досить успішно продавати платні культурні, інформаційні, дозвіллєво-рекреаційні та інші послуги населенню, одержувати допомогу від благодійників (фізичних та юридичних). Таким чином, благополучне існування культурної інфраструктури Європи базується перш за все на її толерантному політичному та законодавчо-нормативному супроводі.
На жаль, існуючі вже біля двох років проекти законів України "Про благодійництво та благодійницькі фонди" (комісія з питань культури і духовності Верховної Ради) та "Про організації, діяльність яких не спрямована на одержання комерційного прибутку" (Український центр культурних досліджень) Верховна Рада не прийняла.
Таким чином, прагнучи до Європи, Україна дуже кволо (майже ніяк) приводить свою законодавчу базу у відповідність до міжнародних норм.
Декларуючи демократизацію процесів управління
Loading...

 
 

Цікаве