WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Військова фізична підготовка на Запорізькій Січі - Курсова робота

Військова фізична підготовка на Запорізькій Січі - Курсова робота

перед сідлом чіпляли дві кобури для пістолетів, позаду прив'язували ремінні тороки для закріплення мішка, суми чи в'юка для речей чи якихось вантажів. Сам в'юк укривали червоним сап'яном.
Загалом про озброєння запорізьких козаків слід сказати, що все низове військо було озброєне вогнепальною та холодною ручною зброєю; козак-піхотинець, зокрема, мав мушкет, шаблю й ратище, кінний козак мав мушкет, шаблю, ратище й чотири пістолети, два з яких носив за поясом, а два в кобурі біля передньої луки сідла; порох і кулі піший носив у чересі навколо пояса, кінний - у ладунці через плече. До цього слід додати кинджали, ятагани, ножі, сокири, стріли й дротики, які використовували ті й інші.
5.3. Збройні сили та бойові засоби на Запорізькій Січі.
Уся маса запорізького низового товариства, середньою чисельністю 10- 12 тисяч чоловік, розподілялася на три роди війська: піхоту, кінноту й арти-лерію. Про існування такого поділу свідчать джерела часів запорізьких козаків. Так, Боплан, описуючи збройні сили України напередодні повстання Богдана Хмельницького, повідомляє, що у запорожців було близько 5-6 тисяч козаків піхоти. Григорій Грабянка, говорячи про бойові засоби козаків, свідчить, що запорожці мали як піхоту, так і кінноту. Літописець Самійло Величко, розповідаючи про прибуття Богдана Хмельницького з Криму в Січ, передає, що на Запоріжжі зібрано було 10 тисяч чоловік піхоти 3. Історик минулого століття Симоновський, вказуючи також на існування у запорожців піхоти, визначає її кількість, як і Боплан. Запорізька піхота виконувала три функції: частина її складала гарнізон Січі, адже ми знаємо, що коли уСіч прибув Хмельницький, там було 300 чоловік гарнізону; частина займала пости на Дніпрі (на човнах) і становила лінійну сторожу; частина або вела війни з турками, татарами й ляхами у воєнний час, або займалася рибальством та звіроловством у мирний час. Вважається, однак, що в запорізькому війську лише бідні люди служили в піхоті, а заможні чи ті, хто несподівано здобував коней на війні, завжди переходили в кінноту.
Про існування кінноти у запорізьких козаків також є дані у джерелах за-порізької історії минулих століть. З літопису Величка, зокрема, ми довідуємося, що кожний "справний" козак мав по двоє коней, а коли запорожці поверталися з перемогою, наприклад з-під Жовтих Вод чи Корсуня, то деякі з них мали навіть по п'ять коней. За словами віце-адмірала Корнелія Крюйса, який писав про запорожців 1699 р., запорізькі козаки були переважно кінним військом, оскільки завжди мали справу з татарами, які "всі були вершниками на конях". У народних думах і піснях козак без коня майже немислимий: козак і кінь так само нерозлучні між собою, як молоді чоловік і жінка, що кохають одне одного. Кращих коней запорожці частково розводили у своїх власних степах, частково здобували в татар; витривалість, прудкість і порода запорізьких коней відомібули в Польщі, Росії і навіть у Західній Європі. Сам характер місцевості, на якій діяли запорожці, робив їх переважно кінним військом - це рівний відкритий степ, на котрому кінь так само необхідний, як човен на ріці. Лише верхи на коні можна було наздогнати такого невловимого і всюдисущого вершника, яким був татарин, особливо буджак.
Артилерія, безсумнівно, також була у запорізьких козаків; за словами Боплана, в Січі завжди було безліч гармат, які зберігалися запорожцями у най-захищеніших місцях. За точною вказівкою Величка, в Січі постійно було 50 гармат; тому Богдан Хмельницький, виступаючи з Січі проти поляків, отримав 1648 р. від запорожців три польові гармати з необхідним для них запасом пороху й куль. За словами історика Скальковського, жоден запорізький кінний загін не виступав у похід без артилерії ".У Січі були особливі військові чини, так звані пушкарі, які відали військовою артилерією, а для самої артилерії існувало окреме приміщення, пушкарня. Звичайно, воюючи із швидким і невтомним ворогом, переважно з татарами, запорізькі козаки повинні були завжди мати легку й рухливу артилерію; тому ми й бачимо, що збережені до нашого часу так звані запорізькі армати рідко важать більше 6-7 пудів.
Поділяючись на піхоту, кінноту й артилерію, запорожці, однак, не настільки спеціалізувалися, щоб піхотинець мав силу лише будучи пішим, а вершник лише на коні. У запорожців часто практикувалося і спішування кінноти, і дії піхоти з гарматами ("водними арматками"), і дії кінноти в пішому строю '2. Зрештою, такі методи використовували в той час і поляки; у битвах Богдана Хмельницького спішену кінноту часто зустрічаємо як у козаків, так і в поляків.
Уся вогнепальна й холодна зброя, що була у вжитку в козаків, була частково власного виробу, а частково чужого. Холодну ручну зброю найчастіше виготовляли в Січі, де жили для цього майстерні зброярі; але власна ручна зброя не виключала й привізної. У приватних колекціях запорізької старовини є безліч ручної зброї східного виробу, як і російської зброї з Тули, з клеймом імператриці Катерини II. За свідченнями багатьох письменників минулих століть, кожен запорожець, ідучи в похід, брав із собою 5 чи 6 рушниць. Отже, якщо взяти середній запорізький похідний загін чисельністю в 6 тисяч і найбільший у 15 тисяч козаків, то отримаємо 30 і 90 тисяч рушниць. Немало було в запорожців і рухомих гармат. Так, якщо запорожці виступали в морський похід середньою кількістю в 60 і найбільшою у 300 чайок, кожна з яких була озброєна 4-6 фальконетами, то отримаємо від 240 до 1800 залізних пересувних фальконетів. Слід, зрештою, зауважити, що певну частину зброї спеціально присилали козакам з України в Запоріжжя перед спільними походами гетьманських і запорізьких козаків проти ворога.
Порох запорожці також частково виготовляли самі в Січі, але більше отримували його у вигляді царського жалування, або ж купували у гетьманців, поляків і турків; привізний цінувався у козаків вище, ніж власний, оскільки був якіснішим, ніж січовий.
Армата, тобто гармати й мортири, у запорізьких козаків були виключно привізними, оскільки власного виробництва артилерії у них, здається, зовсім не було. Гармати козаки частково отримували, на знак особливої милості, від польських королів, наприклад Сигізмунда І, Стефана Баторія; частково як по-дарунки від українських гетьманів, наприклад Богдана Хмельницького, який прислав у Січ замість узятих там трьох гармат шість; частково від російських царів, наприклад Олексія Михайловича, але переважно здобували на війні у поляків, татар і турків. Щодо цього є кілька історичних вказівок. Так, 1556 р. відомий гетьман князь Дмитро Вишневецький, захопивши турецьке місто Іслам- Кермен, узяв у ньому гармати й перевіз їх на острів Хортицю |5. Коли запорожці виходили на своїх чайках у відкрите море, зчіплювалися з турецькими галерами, то вони завжди намагалися судна потопити, а гармати
Loading...

 
 

Цікаве