WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Роль жінки матері в українській родині (від минулого до сьогодення) - Реферат

Роль жінки матері в українській родині (від минулого до сьогодення) - Реферат

"вінувати жінку або "оправити віно". Було це обдаруванням молодої молодим. Віно встановлювалося спеціальними записами - "листами віновними" або "оправними" - юридичними документами, які вносилися в гродські та земські актові книги "для вічної пам'яти" - це називалося "записати віно". Величина віна встановлювалася в передшлюбній інтерцизі (угоді), про що домовлялися обидві сторони під час змовин. Метою віна було майнове забезпечення жінки на випадок смерті чоловіка. Вінована жінка в майновому відношенні ставала досить незалежною, могла вільно розпоряджатися своїм віном як за життя чоловіка, так і після його смерті, до того часу, поки його спадкоємці не виплачували їй всю суму, визначену у віновному записі. Як правило, складалося віно з двох рівних частин. Перша служила забезпеченням-гарантом цілісності і недоторканності суми приданого, одержаного чоловіком від батька жінки, друга - тієї самої вартості, і називали її "привінок". Сумарно віно становило звичайно подвійну вартість приданого 34. Тому зрозуміло, що інститут віна, як і придане, обумовлював шлюби людей, рівних у соціальному та майновому відношенні. Синів, коли вони одружувалися, батьки повинні були вивінувати. За нормами звичаєвого права, неодружених синів батьки не вінували, і вони не могли жити окремо від батьків. Якщо в сім'ї було декілька синів, то одружувався спочатку старший син, а вже потім молодші. Це стосувалося і сестер. Записували віно на частині майна чоловіка. "Оправу віна" можна було зробити тільки на третині майна чоловіка. Земля, на яку був зроблений віновний запис, називалася "вінною". Придане, віно з привінком після смерті чоловіка переходило до рук удови і вважалося її власністю. Це застерігалося у віновних листах 35. Привінок розглядався як дар, а не як належне, і записувався тільки тим жінкам, які вперше йшли до шлюбу. Привінок був платою, своєрідним визнанням цнотливості дівчини, яка зуміла зберегти до весілля свій "вінок". В одному з віновних записів (1559) чоловік пише, що "за її (жінки) учтиве до мене ставлення записав їй (віно) совито (подвійно)" .
За інституціями звичаєвого права, докладно регламентованими у всіх трьох редакціях Литовського статуту, невінована жінка на випадок смерті чоловіка позбавлялася права вимагати повернення свого приданого. Проте якщо вона була шляхтянкою, то діти або родичі (тобто спадкоємці по чоловікові) повинні були дати "за вінець 30 коп правних", якщо вдова знову виходила заміж. Оскільки метою віна було майнове забезпечення жінки на випадок смерті чоловіка, вінне майно, як і придане, не відповідало за борги чоловіка, і його кредитори, що підкреслював Третій Литовський статут, не могли позбавити вдову цього майна, якщо запис боргів не передував оформленню віна.
У містах майнові відносини подружжя регулювалися, з одного боку, Маґдебурзьким правом, яке передбачало майнову незалежність подружжя, а з другого - Хелмінським, яке визначало їх майнову спільність. За Хелмінським правом, майно подружжя об'єднувалося в одне ціле, яким розпоряджався чоловік, для чого не треба було згоди жінки. Після смерті одного з подружжя спільне майно ділилося на дві рівні частини. Одну одержував один із подружжя, другу - спадкоємці. Система майнової спільності відповідала потребам торгівлі, борги повинні були сплачуватися із спільного майна, куди включалося і особисте майно, і віно жінки. В гродських актових книгах збереглися відповідні записи. Коли, наприклад, паволоцький лихвар "з правом своїм", як сказано в документі, пред'явив братові та жінці померлого документ із записом грошової позики, вони зобов'язалися перед возним Житомирського міського уряду виплатити борги брата і чоловіка. Отже, в даному випадку сплата боргів покладалася не тільки на родичів, а й на жінку померлого.
У той час як у Московській державі ще 1688 р. царським указом було наказано за борги "выдавать мужей c жонами, а жен c мужьями", то в Литовському князівстві вже у XVI ст. існувала норма, за якою "не має ніхто за нічий учинок терпіти, ані... не жона за мужа, ані муж за жону, тільки кожен сам за свій виступ має терпіти". І тому навіть у разі конфіскації маєтків за державну зраду, коли й малолітні діти зрадників позбавлялися батьківського майна, їхні жінки, які не брали участі у злочинах чоловіків, зберігали за собою свої маєтки, а також віно, "перед учинком тієї зради їм від чоловіків їхніх записане".
Звичай видачі женихом віна існував на Русі з давніх часів. Проте якщо тоді віно було своєрідним викупом, платою за молоду і видавалося не їй особисто, а її рідним, то пізніше воно набуло характеру забезпечення заміжньої жінки і передавалось в її особисте користування. З таким характером звичай видачі віна проіснував в Україні аж до скасування Литовського статуту московським урядом. Цікаво також, що придане, яке видавалось за молодою, довго зберігало давньоруську назву "віно", а з XVI ст. у документах все частіше з'являється термін "посаг" .
Здавна люди намагалися визначити місце жінки в суспільстві, її називали матір'ю, коханою, берегинею сімейного вогнища, другом, "правою рукою" чоловіка... Історія свідчить: українським жінкам належить чільне місце поряд з чоловіками. Коли мужі брали участь у походах, вели війни, високоосвічені дружини повністю замінювали їх у житті, брали на себе відповідальність за майбутнє покоління, виховували дітей, опікувалися культурою. Якщо це була княгиня, то вирішувала державні справи, підтримувала все так, як було за чоловіка. І виходило в них непогано!
Історія зберегла імена козачки Ганни Золотаренко, дружини гетьмана Богдана Хмельницького; Софії Ружинської - волинської княгині, яка керувала військом на шість тисяч чоловік; Олени Горностаєвої (з родини князів Чорторийських) -засновниці Перисопницького монастиря. До нашого часу дійшло Перисопницьке Євангеліє - книга, написана українською мовою. На ній присягали президенти Леонід Кравчук та Леонід Кучма.
Серед славетних жінок - і Настя Лісовська (Роксолана). Донька рогатинського священника стала не просто коханою дружиною Османського падишаха Сулеймана Пишного, а й порадницею в державних справах, залишаючись патріоткою України.Сорок один рік наймогутніша в світі держава не чинила нападу на Україну, ще й стримувала татар. Це врятувало козацьку державу від загибелі. Роксолана зробила більше, ніж усі гетьмани України і наймогутніші армії Європи. Вона остаточно і назавжди підірвала могутність Османської Імперії.
Історія свідчить, що жінки у всьому світі вели активну боротьбу за рівні права з чоловіками .
8 березня 1908 року робітниці заводів Нью-Йорка , доведені до відчаю , вийшли на демонстрацію і вимагали прав рівності . Ці дії змусили капіталістів піти на поступки і виконати вимоги робітниць.
В 1910 році в датському місті Копенгагені була зібрана міжнародна конференція жінок-соціалісток , на якій розглядалось питання про жіночу рівноправність .На цій конференції були присутніми 100 жінок із 16 країн світу , серед яких була і видатна діячка робітничого руху Клара Цеткіна . Вона запропонувала відзначати щорічно Міжнародний жіночий день. А дата 8 березня була вибрана саме в честь першого жіночого виступу за свої права.
1 грудня 1945 року була створена Міжнародна демократична федерація жінок. Вона ставила своєю метою боротьбу за мир , рівноправність жінок з чоловіками і щастя дітей .
Генеральна Асамблея 00Н проголосила 1975 р. - Міжнародним роком жінки. Відтоді пройшло багато часу і жінки отримали повну рівність з чоловіками . Тож залишаймося сьогодні прекрасними і мудрими, як наші попередниці. Реалізуймо свої таланти і можливості, не забуваймо, що українка - взірець для жінок багатьох європейських країн.
Використана література:
1. Субтельний О. Історія України. - К., 2000.
2. Українська культура в ретроспективному аналізі. - К., 2001.
3. Українознавство. - В 3-х томах. - К., 1994-1996.
Loading...

 
 

Цікаве