WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Християнські свята та обряди - Реферат

Християнські свята та обряди - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Християнські свята
та обряди"
?
Кожна нацiя, кожен народ має свої звичаї, обряди, що усталились протягом багатьох столiть i освяченi вiками. Звичаї народ - це тi прикмети, за якими вирiзняється народ не тiльки в сучасному, а i в його iсторичному минулому.
З давнiх-давен у слов'янських народiв першим рiчним святом вважалася весна. Як тiльки-но сходив снiг, люди виходили в поля i спiвали веснянки.
Людинi хотiлося якнайшвидше прогнати зиму з її лютими морозами, довгими ночами i наблизити бажану пору - весну. Коли хлiбороб вiдчував радiсний неспокiй, викликаний початком польових робiт, майбутнiм врожаєм, приплодом худоби. Для цього з куля соломи робили опудало, що iмiтувало зиму - смерть, спалювали його, а потiм кидали у воду. За народними вiруваннями це мало прискорити прихiд весни i втечу зими. Такий звичай дуже давнiй, вiн був поширений у всiх регiонах України.
В такий день на вигонах гуртами збиралася молодь, спiвала, танцювала, жартувала. З усiх куточкiв села линув, нiби перегукуючись, чарiвний мотив весняної пiснi:
Ой весна, весна, днем красна
Що ти нам, весно, принесла?
Окремий цикл величальних пiсень, приурочених до зимових свят складають колядки та щедрiвки. Колядки виконувались пiд час Рiздва. Молодi люди, переважно хлопцi, збиралися "дружиною", вибирали ватага - "березу", запрошували музики i обходили всi хати села з пiснями i величаннями господарiв, за що одержували подарунки. Разом iз спiвом колядок вiдбувалися i народнi iгрища та вистави - "Коза", "Плуг", "Зiрка".
Щедрiвки спiвали перед Новим роком дiвчата i дiти перед вiкном односельчан.
Основний змiст зимових обрядових пiсень полягає в пропонуваннi доброго майбутнього врожаю.
Деякi новорiчнi обряди безпосередньо вiдтворювали хлiборобську працю: хлопцi вносили в хату плуг i показували нiби орють ниву i сiють зерно, що також пророкувало добрий врожай. Особливо яскраво виступає аграрно-магiчна основа в обрядових дiях, що супроводжували зимовi свята. Водiння кози, ведмедя, тура, ряження в маски i перевдя-гання мають правдиво тотемiчну основу i свiдчать про глибоку архаїчнiсть обряду.
Святий вечiр. Так називають новорiчне свято, сповнене мудрої народної фiлософiї, щирої доброзичливостi, чарiвної загадкової краси. Воно й нинi, незважаючи на науково-технiчний прогрес, не застарiло у своїх основних виражальних формах - колядках та щедрiвках та несе в собi глибокi благороднi почуття пошани до людини, її працi, до хлiба, народної пiснi. Саме цим i зумовлена увага нашої громадськостi до новорiчних свят. Воно виражається у вiдповiдних державних документах, у закликах дiячiв культури вiдродити незамуленi джерела народознавства.
За сім з половиною кілометрів на південь від Єрусалима в маленькому містечку Віфліємі (Бейт-Лехем "дім хліба" з єврейської) майже дві тисячі років тому Діва Марія "породила свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, бо в заїзді місця не стало для них" (Луки, 2.7). Чоловік Марії-Йосиф назвав хлопчика Ієшуа (грецька форма імені Ісус), що давньоєврейською означало "Спаситель". Бо ще задовго до появи дитини на світ сповіщав Йосифу ангел небесний: "І вродить вона сина, ти ж даси йому ймення Ісус, бо спасе він людей своїх від їхніх гріхів" (Матвія, 1,21).
Богонемовля ще тихо спало собі на сіні в яслах убогого вертепу - печери для утримання худоби, а весь навколишній світ уже змінився. Нова яскрава зірка з'явилась на небі й повела трьох мудреців із Сходу до Ісуса. Ангел зійшов на поля віфлеємські, і зачудовані пастухи поспішили привітати дитятко Боже, бо почули: "Сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, який є Христос Господь" (Луки, 2, 12). Світ змінився, бо просвітліли серця людські, і була в цю мить радість на небі, "і на землі мир, у людях добра воля!" (Луки, 2,14).
Так оповідає про народження Ісуса Христа Біблія. Із найдавніших часів у пам'ять про цю подію 7 січня святкують православні християни Різдво Христове.
У побутовому селянському календарі українців XIX- початку XX ст. зимові святки - найкраща, найважливіша подія року (за своїм значенням вони майже не поступалися Великодню - найбільшому релігійному святу православних).
В українців християнські традиції свята тісно перепліталися з давнішими звичаями язичницького походження. Колись у цей час, невдовзі після зимового сонцестояння, наші пращури відзначали народження нового, літнього сонця, поворот від зими до літа. Це на його честь і досі запалюють під Різдво "живий" вогонь гуцули, а вуглини від тієї ватри вважають помічниками від усіх хвороб.
Вечір напередодні Різдва - "Свят-вечір", "вілія", "кутя" був магічним часом творення іншого, вимріяного буття. Звичні й буденні предмети, речі набували чарівної сили, а господар ставав домашнім жерцем. Урочисто вносив він до господи сніп, як правило, житній, і ставив його на покуті - на врожай і достаток. Це була коляда
(а може, то втілення бога Коляди, чиє ім'я згадують літописи?) або ще "дідух", "дідочок". Із застромленими в нього серпом, граблями стояв він на покуті аж до Нового року, мирно сусідуючи з іконами - святинями інших часів, іншої релігії.
А панувала у Свят-вечір кутя - головна обрядова страва. Як удасться кутя - буде крута ще й із "верхом" - то буде на урожай, а в оселі щастя. Поклавши в рукавицю гроші (щоб водились), несе кутю на покуть господиня, а діти під час цієї церемонії завзято мекають, мукають, іржуть, квокчуть, крякають - щоб уся Ця живність плодилася, щоб курчата й каченята водилися. І перша ложка куті була для бджіл - кидали її до стелі, щоб рої велися. Друга-для самого морозу, Щоб отак задобрений, він не чинив збитків, не морозив посівів і городини.
На святковому столі 12 страв, і геть усі пісні. Риба просіл, пісний борщ, вареники, гречаники й пироги, пироги з капустою, грибами, квасолею, горохом, сливами, яблуками тощо. Зійшла вечірня зоря, й можна сідати вечеряти; починали із куті.
Повечерявши, брав господар зі столу потроху кожної із страв і ніс до хліва худобі, щоб не скаржилася. Бо за повір'ям у ніч під Різдво дарує їй Бог мову - за те, Що колись у давнину спав у яслах маленький Христос.
Кутю давали курам, "щоб гарно неслися", її несли на гостинець хрещеним батькам, бабі - повитусі, досвітчаній матері. Для предків, що в ці свята прийдуть у гості із того світу до живих, кутю залишали на столі на ніч. На Чернігівщині для них навіть значили ложку, перев'язуючи її жовтою стрічкою.
Різдвяна ніч повнилася чудесами: із колодязя можна, згідно з повір'ям, напитися вина, потрібно було тільки втрапити до нього в цей час; вода із трьох криниць;
принесена в роті, віщувала дівчатам про заміжжя. Правда цієї ночі, як ніколи, гуляє нечиста й зла скла. Це проти неї клали на чотири краї столу зубці часнику, засікав господар сокирою пороги господарських будівель, примовляючи, при цьому: "Згинь, щезни, нечиста сило!"
Наставало Різдво і все живе славило Ісуса Христанародженого.
"Благословіть колядувати?!" - допитувався "тичина" чи "береза" - ватажок порубочої громади.
"Та просимо, колядуйте!" І лунала колядка - "Нова радість стала" або "Господарський двір на семи стовпах".
А ще на Різдво "ходили з вертепом". Звичай цей, що виник під впливом католицьких релігійних містерій, поширений переважно у західних областях України.
Святкували Різдво серед зими: біліли сніги, тріщали морози. А за столами в хатах уже загадували на літо: намагалися раніше сісти вечеряти - щоб раніше жати, не дозволяли пити з відра - щоб не линув дощ серед жнив. І якщо вдавались намагання, то вірили, що задумане неодмінно здійсниться.
Різдво... Народилося нове сонце, народився Христос. Наші предки вірили їм обом, і це додавало їм снаги на тяжкий щоденний труд.
Loading...

 
 

Цікаве