WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Церковно-релігійна діяльність Івана Огієнка - Дипломна робота

Церковно-релігійна діяльність Івана Огієнка - Дипломна робота

консисторії, дозволено діяльність священиків-лютеран.
Він приходить на допомогу десяткам іудеїв, видаючи їм посвідчення громадських равинів тощо. Прикладів толерантності, істинно християнської дієвої доброзичливості Міністра Івана Огієнка, спрямованої на рішучу допомогу кожному, хто її потребував, безліч.
Не дивлячись на те, що функції Священного Синоду і Міністерства ісповідань були розмежовані і були створені для їх діяльності більш сприятливі умови, робота Священного Синоду, за відсутністю в його складі архієрея, не могла бути інтенсивною й обмежувалася другорядними справами. До його доробку слід віднести ухвалу формули поминання в церквах уряду УНР, накреслення статуту братств в Україні, загального плану перетворення духовних шкіл на братські колегії, початок підготовчої роботи над складанням парафіяльного статуту, розгляд справи архімандрита Давида (в Шаргородському монастирі), який виголосив ворожу до української справи проповідь. До всіх цих справ був причетний І.Огієнко і як міністр ісповідань, і як член Святого Синоду.
Поряд з цим І.Огієнко розробляв акти у справі визнання автокефалії Української церкви, зовнішніх зносин міністерства, зокрема з вселенським патріархом у Константинополі, з польською владою в справі призначення нею вікарного єпископа Володимира головою Православної Церкви в Польщі.
Міністр надавав неабиякого значення духовній освіті, забезпеченню діяльності пастирських курсів, духовних навчальних закладів. Він піклувався про організацію культурно-освітньої роботи серед українського духовенства за кордоном.
Зусилля міністерства були спрямовані й на допомогу ново висвяченим на православних священиків. Опікувалися урядовці міністерства й іншими віровизнаннями, в тому числі і римокатоликами, і штундистами.
Тогочасні складні обставини диктували специфічні функції міністерства. Так, воно послало на Холмщину та Підляшшя, які опинилися під Польщею, 50 православних притчів для задоволення релігійних потреб місцевого українського населення.
На засіданнях Ради Народних Міністрів УНР досить часто обговорювалися серед інших й питання життя церкви. Неодноразово міністр ісповідань І.Огієнко доповідав про церковні справи. Йдеться про них і в його листах до Державного секретаря, прем'єр-міністра, зокрема про проведення Волинського єпархіального з'їзду, православного духовенства та церковної наради в Крем'янці.
Дуже важливою за тодішніх умов була й видавнича діяльність міністерства ісповідань. Є свідчення про те, що уряд України фінансував її. Кілька брошур Івана Огієнка, присвячених викриттю політики Москви щодо Української Церкви, було надруковано коштом Головного отамана військ УНР Симона Петлюри.
Іван Огієнко писав статті, робив доповіді про благословення українського Молитовника, про молитву за Отчизну, яка відображала патріотизм українського народу. Він організував видавництво "Українська автокефальна церква". що згуртовувало навколо себе прихильників автокефалії. Його заходами при міністерстві ісповідань було утворено Комісію з перекладу Святого Письма українською мовою. Очоливши її, він сам переклав священні книги православ'я, віддавши цьому 21 рік життя, зокрема Новий Заповіт, богослужбові тексти, написав поетичні твори на релігійні сюжети.
Очевидно, більш підходящої людини на посаду міністра ісповідань, ніж Іван Огієнко, не варто було і шукати. Він мав енциклопедичні знання, широку ерудицію, високу культуру спілкування, був толерантним у ставленні до представників різних релігій, конфесій. Професор В.Заїкін писав про І.Огієнка: "... Над усіма його заслугами і титулами яскраво відзначаються дві найкращі прикмети - його гарячий патріотизм і правдива християнська релігійність. які осяюють його діяльність і надають найвищі зміст і красу всій його многобічній творчості.
Проте, маючи такий послужний список, І.Огієнко в тогочасних умовах і за такий короткий час не міг довести до логічного завершення ідею автокефалії Української Православної Церкви.
В 1921 р. уже в еміграції в Тарнові (Польща) за дорученням міністра ісповідань І.Огієнка професор В.Біднов склав історичну записку про Святий Синод, копії якої були направлені Головному отаману, Раді Республіки і Раді Міністрів.
Таким чином, українська революція в особі Івана Огієнка знайшла послідовного борця за відродження Української православної церкви.
Будучи послідовним патріотом України і віруючою з дитячих років людиною, Іван Огієнко у зрілому віці, коли вибухнула українська національна революція, виступив за відродження української автокефальної православної церви. Він користувався високим авторитетом серед патріотичного православного духовенства України, яке на засіданні Церковної Ради (грудень 1917 р.) рекомендувала його стати на чолі державного органу в церковних справах.
Проте в Умовах Центральної Ради втілити в життя цю ідею не вдалося, поскільки її верховне керівництво в особі голови ЦР М.Грушевського та голови Генерального секретаріату В.Винниченка виявилося байдужим до церковного життя і релігії.
Лише за гетьманату Івана Скоропадського керівництво Української держави повернулося обличчям до цієї справи. Було створено Міністерство віросповідань (весна 1918 р.), яким зроблено значний крок у відродженні українського православ'я.
В дому Директорії УНР, особливо коли Міністерство ісповідань очолив Іван Огієнко (вересень 1919 р.), було створено керівний орган УАПЦ - Священний Синод, який тісно співпрацював з Українською державою.
Але, на жаль, ідею автокефалії Української православної церкви втілити в життя не вдалося, поскільки українська революція потерпіла поразку внаслідок чого довлади прийшли більшовики, які не визнавали церкви.
Розділ 3. Польсько-швейцарський період еміграції
в діяльності Івана Огієнка (1920-1947)
В середині листопада 1920 р. Іван Огієнко разом з родиною залишив Кам'янець-Подільський і, як і сотні, тисячі українських патріотів, вигнанців, опинився після поразки Української революції за західними кордонами радянської України.
Початковий період емігрантського життя Івана Огієнка (1920-1925 рр.) проходив переважно на етнічних українських землях - Тарнів, Винники, Львів, Хелм, а також Варшава.
Зупинившись в польському містечку Тарнові, неподалік Кракова, він приходить до висновку, що українська ідея зазнала поразки, але не катастрофи . З глибоким переконанням і твердістю він зауважує, що одна з головних причин поразки Української революції - в невмінні чи небажанні влади залучити до процесу державотворення свою єдину українську церкву.
Якщо в Україні діяльність Огієнка майже порівну може бути поділена між трьома теренами: мова, література, Церква, то в еміграції він усе більше переносить центр ваги своїх широких інтересів до Церкви. Українському християнству він підпорядковує свій талант ученого-філолога, глибокі знання історика, мистецтво оратора, лектора, проповідника, хист перекладача й редактора.
В умовах поразки української ідеї Огієнко як педагог знає, що в такій ситуації людям (особливо воїнам, січовим стрільцям) потрібен найкращий лік - віра і сподівання. В рамках народного
Loading...

 
 

Цікаве