WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → До проблеми індоєвропейської прабатьківщини - Реферат

До проблеми індоєвропейської прабатьківщини - Реферат

ДО ПРОБЛЕМИ ІНДОЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПРАБАТЬКІВЩИНИ
(реферат)
Сьогодні, коли в Україні підвищується інтерес до арійської, індоєвропейської проблеми, з'являються публікації, в яких деякі автори викладають свою точку зору з цієї проблеми, нерідко керуючись не історичними фактами, а власною уявою або чутками. Пропонована стаття - намагання з наукової точки зору поглянути на деякі аспекти цієї проблеми. За наукової точки зору історія арійців або аріїв не така вже й романтична, як уявляється, і досліджується вона на основі переважно археологічних та лінгвістичних джерел. Хто ж такі арійці? Відомо, що до арійських народів належали індоі-ранці та індоарійці, які, починаючи з другої половини II тис. до н. е., проживали на території сучасних Ірану, Афганістану та Індії. Вони називали себе аріями, а області свого проживання - "країнами аріїв". Є кілька пояснень назви "арій". За однією з версій вона означала "бла-городний" і була самоназвою пануючих родів у древньоіндійських і древньоіранських племінних союзах. За іншою - слово "арій" пов'язане з "арі", що означало "іноземець", а "арій" - "той, хто зв'язаний з пришельцями, прихильний до них". На основі археологічних і писемних джерел встановлено, що арії були пришельцями з Індії, займали спочатку невелику територію - область Пенджаб. Дещо про історію, міфологію, релігію, суспільний лад аріїв розповідають такі писемні твори як "Рігведа" (збірник гімнів, що створювалися в усній формі ще на шляху кочовиків-аріїв до Індії). Остаточно склалася в Пенджабі у ХІ-Х ст. до н. е. "Самаведа" (збірник пісень), "Атхарваведа" (збірник магічних заклинань), епічні твори як "Махабхарата", "Рамаяна" (кінець 1 тис. до н.е. - 1 ст. н.е.) та іранська "Авеста". До приходу аріїв в долині р. Інд у III тис. до н. е. існувала цивілізація, що стояла на такому ж високому рівні, як наприклад, Шумер чи Єгипет. Індська цивілізація загинула у XVIII ст. до н.е. Причина загибелі не встановлена, її культурна спадщина збереглась у релігійних віруваннях і культах пізнішого часу. Прийшовши в Індію приблизно в XIII ст. до н.е., скотарі арії поступово асимілювали місцеві племена і самі були частково асимільовані аборигенами більш високої культури. Жили арії в хатинках з очерету та глини у невеликих, укріплених земляними валами селищах. Міст не було. Спочатку вони користувалися бронзовими знаряддями, а починаючи з Х ст. до н.е. - залізними. Звідки прийшли в Індію та Іран арійці. Однозначної відповіді немає. У XVIII ст. європейські лінгвісти звернули увагу на той факт, що ряд слів у мовах народів величезної території від Індії до Західної Європи мають спільну граматичну будову. Основоположником наукових досліджень був німецький вчений Ф. Бопп та датський Р. Раск (поч. XIX ст.). Була висунута теорія про те, що етнічні спільності зі спільними рисами у мовах належали в древності до однієї індоєвропейської спільності, а індійські та іранські арії були частиною великого стародавнього масиву племен цієї спільності. Теорією розробляли не тільки німецькі та датські вчені, але й вчені інших країн. Спорідненість між індоєвропейськими мовами виявляється у спільності їх граматичної будови. Найбільша спорідненість спостерігається між індійською, іранською, слов'янською, балтійською, германською, романською і кельтською групами мов. На думку вчених, мови згаданих стародавніх племен походять від однієї прамови, а етнічні групи, що говорили на ній, походять з однієї індоєвропейської прабатьківщини, де вони знаходилися ще до розпаду їх мовної спільності. На думку археолога А. Я. Брюсо-ва, процес розпаду цієї спільності відбувся у V-IV тис. до н.е. внаслідок розселення племен зі своєї прабатьківщини. Стосовно області, з якої почалося розселення індоєвропейців, в науковому світі немає єдиної думки. Зокрема, археолог Д. А. Крайнев вважає цією областю лісові простори між ріками Вісла і Дніпро. Територію первісного розселення індоєвропейців лігнвісти Т. Гамкралідзе і В. Іванов окреслюють Східною Анталією (провінція в Малій Азії), Південним Кавказом та Північною Месопотамією. Англійський вчений Г. Чайлд, вітчизняні Г. М. Бонград-Левін та Е. А. Грантовський локалізують прабатьківщину індоєвропейців на території, яка простяглася від Нижнього Дніпра до Уралу. На думку археолога Ю. Шилова, до складу індоєвропейської прабатьківщини входили частина Малої Азії, західне українське Причорномор'я, а в Україні індоєвропейцями були неолітичні землеробські племена буго-дністровської (між Півд Бугом і Дністром) та сурсько-дніпровської (на Дніпрі) культур V-IV тис. до н.е. Трапляються окремі дослідники, які у вирішені індоєвропейської проблеми спираються не на фактичний матеріал, а на політичні міркування. Одним з них був Г. Коссіна (Німеччина), автор крнцепцій, в основі яких лежить принцип вищості "германської раси". Замість тер". міну "індоєвропейці" він користувався назвою "індогерманці". На думку Г. Коссіни, "неіндогерманці" Європи були представниками нижчої раси. Територією виникнення "індогерманців" він вважає Північну Німеч- чину, Датські острови, Західну Швецію. З цієї території, зазначає Г. Коссіна, "індогерманці" здійснили 14 завойовницьких походів через Середню Європу до Чорного моря, завоювали і перетворили на рабів численне "неіндоєвропейське" населення. Ця теорія була використана німецькими фашистами для обгрунтування своїх загарбницьких планів. Крім расистського негативного, у цій теорії вбачають раціональне зерно, на підставі якого деякі дослідники відводять Центральній Європі роль прабатьківщини індоєвропейців, але розселення їх відбувалося без завойовницьких походів. Найновіша теорія прабатьківщини індоєвропейців викладена у великій монографії археолога В. О. Сафронова під назвою "Индоевропейские прародины"1. Автор висунув гіпотезу трьох індоєвропейських прабатьківщин. На його думку, рання прабатьківщина знаходилася в Анатолії (VII-VI тис. до н.е.). Зауважимо, що і український археолог В. М. Даниленко теж припускає, що певна частина Малої Азії могла бути стародавньою територією перебування індоєвропейців. В. О. Саф-ронов простежує генетичний зв'язок неолітичних племен Балкан і По-дунав'я (середня індоєвропейська прабатьківщина, сер. Vl-кінець IV тис. до н.е.). Індоєвропейську прабатьківщину В. Сафронов визначив на основі археологічних досліджень регіону, що охоплює територію сучасної Угорщини, Чехії, Словаччини, Австрії, Югославії. Зі своєї пізньої прабатьківщини індоєвропейці почали розселюватися по всій території Європи. Але теорія В. Сафронова має ряд недоліків. Так, ще не доведено аргументовано походження племен, що прийшли в Україну з Заходу, з якими автор пов'язує індоєвропейців, а племена культур шнурової кераміки, що представляються індоєвропейцями, почали розселюватися не з Центральної Європи, як стверджує автор, а з Півдня України. Отже, на сучасному рівні розвитку історичної науки локалізація прабатьківщини індоєвропейців конкретно не визначена. Але на основі лінгвістичних та археологічних джерел можна стверджувати, що індоєвропейські племена знаходилися в степах України. Зцього приводу викликає інтерес історія племен, пам'ятки яких мають назву "ямна культура" або "ямна культурно-історична область". Вивчення цієї унікальної культури почалося в кінці XIX ст., але до цього часу в її історії є ще ряд "білих плям". Культура отримала свою умовну назву від поховального обряду племен: своїх небіжчиків вони хоронили в простих ґрунтових ямах під курганними насипами. Доречі, з їх приходом поширився курганний поховальний обряд в Україні. Унікальність культури характеризується рядом рис. По-перше, скотарські племена культури заселили величезну територію від Уралу до Дунаю. В степи України вони прийшли в першій половині III тис. до н.е. і жили тут до XIX ст. до н.е. По-друге, специфічні релігійні уявлення, що виражаються у насипані курганів над похованими сородичами, тіла яких посипали червоною вохрою, котра символізувала вогонь або кров. На сьогодні тільки в Україні відомо близько 10 тис. підкурганних поховань ямної культури2. Доречі, обряд насипання курганів в Україні зберігся і в наступні тисячоліття, перейняли його і слов'яни. По-третє, винахід колеса надав їм можливість розселитися на величезних просторах. Нині відомо біля 100 знахідок дерев'яних коліс та деталей возів, що збереглися в курганних похованнях3. Вози тягнули бики. Зображення їх упряжок є на плитах "Кам'яної Могили"4. Перше орне знаряддя Східної Європи, - дерев'яне рало, - теж знайдене в кургані ямної культури5. В Нижньому Подніпров'ї пришельці зробили дуже важливе запозичення у місцевого населення -
Loading...

 
 

Цікаве