WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Етнографія слов'яно-української стародавності (пошукова робота) - Реферат

Етнографія слов'яно-української стародавності (пошукова робота) - Реферат

достатньої автономії.
Усі культурні особливості (невеликі поселення, житла каркасної конструкції, розмаїття господарських будівель та реманенту, соціальний і родинний устрій) вказують на те, що в межах київської культури сформувався досить розвинутий тип господарювання, що грунтувався на орному землеробстві і розвинутому скотарстві. Київська культура стала основою стародавніх етнічних традицій, що їх через низку культур (колочинську, пеньківську тощо) успадкує український етнос, сформований саме на Київщині, в ареалі поширення київської культури.
Колочинська, пеньківська та празька культури - синхронні етнокультурні утворення, що стали логічним продовженням попередніх культур: київської, черняхівської і почасти пшеворської. їхнє зародження підготував соціально-економічний та етнокультурний розвиток попереднього періоду (II-V ст.), результатом якого стала консолідація населення, її прикметами були помітна уніфікація матеріальної культури та поховальної обрядовості, однотипність занять, зближення форм соціального устрою, нарешті, зародження спільних рис етнічної ментальності.
Отже, спільність рис матеріальної та духовної культури населення України IV-V ст. визначило внутрішню його єдність, ставши передумовою інтеграційних та консолідаційних процесів вищого рівня, а саме - етногенезу східних слов'ян як основи етногенезу українців.
Етногенез східних слов'ян через колочинську, пеньківську та празьку культури привів до найраніших етнічних слов'янських спільностей (відомих за писемними джерелами як слов'янські племена) - склавинів і антів. Представлені трьома згаданими культурами (а частково ще й дзедзіцькою), вони вже у VI-VII ст. займають величезну територію Східної Європи: від верхів'я Дніпра до Балкан та від Сейму до Ельби.
Консолідації східнослов'янських племен (відомих ще під загальною назвою венедів) сприяли не лише внутрішні інтеграційні процеси в рамках попередніх археологічних культур України, а й зовнішні обставини - боротьба слов'ян за незалежність, проти гегемонії готів і гунів, що посилювали свій вплив у Східній Європі. Тривалі слов'яно-готські війни йшли з перемінним успіхом, але на першому етапі закінчилися поразкою анто-склавинського населення, передусім дніпро-дністровської групи черняхівської культури, яке очолював антський князь Бож.
Слов'яно-готські війни розкрили деякі дуже важливі обставини. Вони засвідчили існування між слов'янами різних історично-культурних областей певного бар'єра, який може датися взнаки у найкритичніших ситуаціях. Справді, до боротьби з готами активно стало населення степових районів України, насамперед склавини й анти; населення Верхнього Подніпров'я та інші етнічні групи лісостепової частини відігравали в цьому другорядну роль. Проте загальноетнічна ідея здобуття незалежності та самоствердження слов'ян, як і всіх етнічних груп, що становили з ними етнокультурну спільність, виявилася сильнішою за історично-культурні розбіжності. Це дало змогу об'єднатись, утворити могутні воєнно-політичні союзи, які й дозволили східним слов'янам - антам і склавинам - посісти пріоритетне становище у Південно-Східній Європі.
Етнічною підосновою східнослов'янської єдності на території України у V-VII ст. стали три синхронні, але відмінні між собою слов'янські культури: колочинська, пеньківська та празька. Перша була поширена на Середній Наддніпрянщині, друга - на Верхньому Подніпров'ї, третя - на Попрутті, Наддністрянщині та правобережжі верхів'я Вісли. Саме ці культури засвоїли головні риси попередніх археологічних культур: київської (колочинська та пеньківська) та черняхівської (празька і почасти пеньківська). Пшеворська культура стала поштовхом до формування дзедзіцької групи. Але все це, як зазначає український археолог Володимир Баран, ланки одного історичного процесу на території Південно-Східної та Центральної Європи, що розпочався в першій половині І тис. н. е. і закінчився у VI-VII ст.
Поширення слов'янських старожитностей раннього середньовіччя:
І - колочинські; II - пеньківські; III - празькі;
IV - дзедзіцько-сухівські; V - Костиш-Батушани.
Етнічно всі названі культури - однотипні, але тільки колочинська, пеньківська та празька становили культурну спільність. Дзедзіцька, що формувалася на інших засадах та в іншій системі контактів і зв'язків її носіїв із сусідніми культурами, мала значні відмінності. Вони виявлялися в різних сферах культури й особливо матеріальній. Для слов'янської культурної спільності - колочинської, пеньківської та празької культур - характерна уніфікація головних форм культури. Наприклад, житло мало вигляд чотирикутної або квадратної напівземлянки зі зрубними або стовповими стінами, що опалювалася піччю-кам'янкою або глиняною піччю.
Серед названих культур низкою ознак вирізнялася дзедзіцька група слов'янських культур, поширена на території Центральної та Північної Польщі. За житло правила трохи заглиблена в землю наземна споруда довгастої форми з вогнищем у центрі. Існували і певні відмінності в асортименті та формах кераміки, системі обрядовості та вірувань.
Усі ці особливості культур, підтверджені численними археологічними даними, дають підставу для двох важливихвисновків. По-перше, формування етнокультурної та соціально-економічної спільності відбувалося на грунті колочинської, пеньківської та празької культур; по-друге, етнічна підоснова цих культур була давнішою, як і час освоєння території східними слов'янами; заселення західних її окраїн відбувалося пізніше.
Етнокультурна схожість колочинської, пеньківської та празької культур не виключає складності їхньої етнічної структури, котра ввібрала, крім слов'янського населення, інші етнічні групи: германські, балтські, іранські, фракійські. Вони позначились і на антропологічному типові населення, а також, інтегруючись у слов'янську етнічну систему, сприяли загальній консолідації населення. В таких умовах відбувалося становлення етнічності в першій половині І тис. н. е. на території України.
-----------------------------------------------------------------------------------------
ЛІТЕРАТУРА:
" Хвойка В. В. Древние обитатели Среднего Поднепровья и их культура в доисторические времена. Киев, 1913;
" Рыбаков Б. А. Древние Русы // Сов. археология. 1953. № 27;
" Тереножкин А. И. Предскифский период на Днепровском Правобережье. Киев, 1961;
" Максимов Е. В. Среднее Поднепровье на рубеже нашей эры. Киев, 1972;
" Даниленко В. М. Пізньозарубинецькі пам'ятки київського типу // Археологія. 1976. № 19;
" Проблемы этногенеза славян. Киев, 1978;
" Козак Д. Н. Пшеворська і черняхівська культури у Верхньому Подністров'ї і Західному Побужжі // Археологія. 1982. Вип. 37;
" Этнокультурная карта территории Украинской ССР в І тыс. н. э. Киев, 1985;
" Баран В. Д. Пражская культура Поднестровья (по материалам поселений у с. Рашков). Киев, 1988;
" Баран В. Д., Козак Д. Н., Терпиловський Р. В. Походження слов'ян. К., 1991;
" Чмихов М. О., Кравченко Н. М., Черняков І. Г. Археологія та стародавня історія України. К., 1992;
" Давня історія України: у 2-х кн. К., 1994.
Loading...

 
 

Цікаве