WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Етнографія слов'яно-української стародавності (пошукова робота) - Реферат

Етнографія слов'яно-української стародавності (пошукова робота) - Реферат

були ознакою трьох складників черняхівської культури: зубрицької, дако-гетської та скіфо-сарматської культур. Для лісостепової зони України характерні землянки та напівземлянки стовпової конструкції, обплетені хмизом і обмазані глиною, або зрубної конструкції. У Пруто-Дністровському межиріччі поширені були наземні споруди каркасного типу, що складалися із трьох приміщень: власне житла, господарського помешкання та хліва. Нарешті, у Північному Причорномор'ї споруджували кам'яні будівлі, так само з трьох приміщень. До них прилягало подвір'я, нерідко огороджене муром.
Обов'язковим для кожного житла було вогнище, традиційно розміщене посередині помешкання. Пізніше з'являються печі - глиняні, на Наддністрянщині - кам'яні.
Винайдення печі, що є досягненням саме черняхівської культури, суттєво вплинуло на внутрішнє планування житла.
Напівземлянка. Житло східних слов'ян VI ст.
Спочатку вона, за традицією, займала центральну частину оселі, тим більше, що була невеликою. Складали її з валунного каміння просто на грунті, пізніше - на невеликій платформі. Це була "курна піч" без димаря: дим виходив через верхник у стелі або в отвір у горішніх вінцях зрубу. З часом піч вдосконалювалася, ускладнюючись за конструкцією та збільшуючись у розмірах. З'явилася валькована, все ще курна піч, щелепи якої виводили в сіни, через які й виходив дим. Такий тип печі проіснував у деяких районах України (зокрема, на Поліссі) майже до XIX ст. Лише порівняно недавно (в XVI-XVII ст.) в Україні стала загальнопоширеною "біла" піч з димарем і комином.
Поява в оселі печі суттєво позначилася також на системі вірувань і повір'їв, насамперед пов'язаних із культом домашнього вогнища та культом предків. Уособленням цього культу стала піч - центральний образ духовності оселі й головний її атрибут: від місця розташування печі залежав інтер'єр та загальне планування будинку. Відповідно до світоглядних уявлень піч мала бути розміщеною зразу при вході (крім інших, вона виконувала й оберегові функції, очищення внутрішнього простору від зовнішніх, ворожих сил), а сама хата мала орієнтуватися на схід, звідки, як вважалося, йде життя, йде очищення вогнем від злих сил.
Отже, піч набувала сакрального значення, пов'язувалася з культом предків і домашніх духів. Така постава лягла в основу системи традицій, що пізніше набрали етнічного слов'янського, а відтак і українського забарвлення: шанування предків, сімейних святинь, "вічного вогню".
Урізноманітнення системи вірувань у межах саме черняхівської культури виявилося й у поховальній обрядовості. Вона знала ритуали трупоспалення і трупопокладення, поховання у звичайних прямокутних ямах і в ямах-катакомбах, позначення місця поховання невеликими насипами і курганами, культовим камінням і стелами.
Попри таке розмаїття формувалися і спільні культові норми. Скажімо, небіжчиків почали ховати у витягнутому положенні (щоправда, траплялися й скорчені) й обов'язково головою на північ або на захід. Це, до речі, не тільки характеризує становлення єдиної системи світоглядних уявлень, а й є показником культурної інтеграції та етнічної консолідації населення періоду існування черняхівської культури. На користь згуртування промовляють також інші показники, наприклад, звичай класти в могилу речі домашнього вжитку або прикраси. За асортиментом вони були різні, проте серед них зазвичай не зустрічалася зброя, що характерно для інших культур і інших періодів. Поховання без зброї - важлива риса поховальної обрядовості черняхівців, своєрідний символ землеробської культури і землеробської ментальності.
Спільним для різних етнічних угруповань черняхівців елементом був звичай справляти тризну (власне, змагання) - культовий акт прощання з померлим та освячення моменту його переходу у потойбічний світ. Ритуальне вшановування небіжчика (напередодні і після трупоспалення чи поховання) мало вигляд військових поєдинків і бенкету (про це свідчать археологічні знахідки слідів вогнищ, кісток тварин, битого посуду тощо).
Започатковане черняхівцями церемоніальне відправлення тризни, пройшовши крізь століття, через трансформовані традиції слов'яно-українського люду, відлунює і нині в поминальних звичаях. Адже і тепер прийнято частувати всіх, хто прийшов на похорон; іноді (наприклад, у гуцулів) влаштовувати ігри при мерці. Зберігся звичай залишати на могилі їжу та питво для "духів предків".
Отже, формування єдиної світоглядної системи, спільних традицій, як і схожих тенденцій розвитку матеріальної культури та соціального устрою, є свідченням того, що черняхівська культура набувала ознак етнокультурної та соціально-економічної спільності.
Київська культура, характерна для північної частини Середньої та південної частини Верхньої Наддніпрянщини, а також Наддеснянщини та суміжних районів лісостепу України, сформувалася в другій чверті І тис. н. е. За часом виникнення вона належить до пізнішого етапу зарубинецької культури, синхронна черняхівській і передує ранньосередньовічній культурі слов'ян. На півдні вона сусідила з черняхівською, а на півночі - з колочинською культурами, що спричинило утворення локальних зон у міжетнічному пограниччі з характерною для них синкретичною культурою.
На основній території побутування київська культура була дуже своєрідною. Деякою мірою можна вважати, що за багатьма показниками її розвиток випереджав інші культури і загалом тогочасне суспільство.
Драпак - найдавніший елемент
землеробської культури східних слов'ян
Етнічні особливості культури виявляються насамперед у будівництві. Житла киян мали вигляд заглибленої в землю будови зрубної конструкції з двосхилим дахом, вкритим очеретом чи соломою, іноді землею. Дах підтримувався вкопаним посеред хати стовпом. Там же влаштовувалося і вогнище, а на стовпах розміщувалися речі культового призначення. Судячи з розмаїття господарських споруд, носії київської культури мали добре розвинуте землеробське господарство з елементами осілого скотарства. Крім поширених серед інших археологічних культур господарських ям-погребів, у носіїв київської культури були ще й спеціальні приміщення для свійських тварин, для господарських справ, а також упорядковані погреби, над якими споруджувалися легкі плетені конструкції з дахом. Такий тип господарської будівлі вперше з'явився саме на грунті київської культури.
Стародавні кияни мешкали у порівняно невеликих поселеннях, що нараховували не більш ніж 10-15 дворів. Це показник того, що поряд зі збереженням традиції великих сімей самостійного значення набувала окрема велика родина як соціальна і соціально-виробнича одиниця. В рамках патріархальної сім'ї певної автономності вже тоді дістали окремі сім'ї, хоча в сфері виробництва і, мабуть, розподілу продуктів праці вони залежали від патріархального чи задружного укладу родини.
Такий тип родинного устрою слід вважати більш розвинутим порівняно з тим, який існував у інших синхронних культурах. Скажімо, серед носіїв зарубинецької культури поширеними були великі поселення, житла у яких розміщувалися групами, тобто групами споріднених сімей, своєрідними общинами. Родини такої спорідненої громади складалися переважно з великих сімей патріархального типу та з малих сімей, що не мали ще
Loading...

 
 

Цікаве