WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Етнографія слов'яно-української стародавності (пошукова робота) - Реферат

Етнографія слов'яно-української стародавності (пошукова робота) - Реферат

праці (сокири, палиці-копачки). Тому воно вимагало колективних зусиль, а це сприяло утворенню селищ. Порівняно невеликі, вони становили не просто родинний осередок, а ще й виробничий колектив (сімейні общини). У давніші часи селища були відкритими, згодом, особливо в зонах контактування із сарматами, обгороджувалися земляними валами та ровами.
Житла - невеликі, овальної форми. Плетені стіни обмазувалися глиною з зовнішнього, а іноді з внутрішнього боку. Двосхилий дах вкривали очеретом або соломою. Простим був і інтер'єр житла: посередині вогнище, вздовж стін - дерев'яні лави. Вогнище мало також ритуальне призначення.
Надзвичайно простими були й поховальні обряди. Небіжчиків спалювали, останки ховали в певному місці, викопавши невелику ямку овальної, круглої, а пізніше квадратної форми. Над могилою робили невеличкий насип, пізніше позначаючи його камінням. Отже, поховальна обрядовість, відображаючи цінності землеробської культури, розвивалася через формування культу померлих (про це свідчить поява надмогильного насипу) і найпростіших понять про потойбічний світ та уявлень про душу (надмогильне каміння, а пізніше - надмогильні стели).
Урізноманітнення етнічного складу зарубинців супроводжувалося еклектизмом у матеріальній культурі та ускладненням ритуалів. Завдяки чужинцям змінювалися характер поселень, тип житла, комплекси господарських споруд. Та насамперед зміни були пов'язані з удосконаленням знарядь землеробської праці та освоєнням нових орних земель. Внаслідок господарського прогресу селища збільшувалися (налічували до ста дворів). Сільська громада складалася з малих сімей, кожна з яких розміщувалася в окремому житлі й мала свої господарські будівлі, тобто була автономною. Земля становила тоді общинну власність.
Модифікувалось і житло. Напівземлянки стовпово-плетеної конструкції змінювалися на напівземлянки, а пізніше наземні споруди зрубної та каркасно-стовпової конструкції. В зубрицькій культурі вони були прямокутної форми, а у зарубинецьких племен - квадратної. У зарубинців її перейняли інші племена, зокрема ті, що мешкали на Волині та Наддністрянщині. Поступово урізноманітнювався і комплекс господарського призначення: з'являються комора, ями-погреби, хліви, навіть майстерні.
Зональність зарубинецької культури виразно проявлялася й у поховальній обрядовості. Спільною для неї традицією стають ямні поховання, обставлені достатньо складною ритуальною системою, про що свідчать, зокрема, і надмогильні насипи та каміння, і спеціальний поховальний інвентар, і різноманітний асортимент прикрас та речей побутового вжитку, що їх знаходять у похованнях. Це дає підстави вирізнити чотири основні варіанти поховальної обрядовості зарубинців: поліський (для могильників цієї території характерні ритуальні підвіски з солярними знаками), верхньодніпровський (сокири, наконечники списів, бляхи), середньодніпровський (обручки та спіральки), західний (зброя). Кожен з варіантів увібрав елементи культур, що панували у відповідних регіонах: у Поліссі - пізньолужицької, пізньопоморської та пізньоскіфської, у Верхньому Подніпров'ї - милоградської, на Середній Наддніпрянщині - пізньоскіфської, у західному варіанті чітко позначилася поховальна обрядовість германців і кельтів.
Пшеворська культура - сучасна з зарубинецькою, але відмінна від неї, поширювалася головним чином у західних регіонах України. Вона постала на слов'янській основі, але під чималим впливом східногерманських племен та кельтської культури. На територію України прийшла поліетнічною, сформованою здебільшого германськими племенами та населенням поморсько-кльошевої культури. На місцевому грунті її етнічність урізноманітнювалася за рахунок сусідніх племен зарубинецької культури, що, власне, і визначило її переважно слов'янську основу на відміну від етнічно германського ядра пшеворської культури, що залишалося у Вісло-Одерському межиріччі.
За своєю суттю пшеворська культура - землеробська, з притаманними для неї цінностями, хоча в її складі були мисливці, рибалки та скотарі, позначені своєрідною традиційно-побутовою культурою. Наприклад, житло носіїв пшеворської культури являло собою спрощену напівземлянку стовповоплетеної конструкції, довкола неї - невелика кількість ям-погребів. Внаслідок міграції зарубинців Полісся й Волині в ареал розташування пшеворців матеріальна культура останніх певною мірою змінюється. Це позначилося, зокрема, на плануванні та типі побудови житла, характері й кількості господарських будівель, внутрішньому інтер'єрі помешкання.
Зміни традиційно-побутової культури пшеворців відбувалися здебільшого через поширення культури зарубинців. Переважало прямокутне житло - напівземлянки каркасно-стовпової або зрубної конструкції, значно збільшені ями-погреби. Це - ознака осілості населення, певного прогресу господарювання та зміни суспільного устрою: більшої ваги набуває окрема мала (індивідуальна) сім'я.
Отже, у І-II ст. н. е. відбувалася перша в етнічній історії України культурно-етнічна консолідація слов'янства. Вона сформувала найпотужнішу етногенетичну гілку - східне слов'янство, на грунті якого вже тоді зароджувалися паростки українства.
Проте зовнішні чинники не дозволили завершитися цьому процесові, бо спричинили до нової хвилі міграції племен. Прийшло в рух населення зарубинецької культури: племена, що жили у Наддніпрянщині, перемістилися на Наддністрянщину. Населення Середньої Наддніпрянщини розділилося на дві групи: одна з них відійшла у північні райони, на Наддеснянщину; друга - на Побужжя. Міграціями охоплено і населення пшеворської культури. Під тиском германських племен (вельбарська культура) воно переміщується в південні і східні райони, сягаючи Дніпра. Водночас степова частина України заселялася дакійськими племенами липицької культури та сарматами.
Таким чином, від І ст. до н. е. до І-II ст. н. е. слов'янське населення двохосновних археологічних культур - зарубинецької і пшеворської - доповнювалося іншоетнічними племенами: людність Середньої Наддніпрянщини вступала в асиміляційні процеси з балтськими (носіями штрихованої кераміки і юхнівської культури) та іранськими племенами (переважно сарматами); слов'янське населення Волині і Наддніпрянщини - з германськими (пшеворської культури) і дакійськими (липицької культури) племенами.
Носії зарубинецької та пшеворської культур стали основою нової культури - зубрицької. Проте цей природний процес був перерваний наприкінці II ст. н. е. вторгненням у слов'янський світ войовничих германських племен готів (носіїв вельбарської культури), в числі яких були бургунди, вандали, гепіди. Надавши руху слов'янським племенам, вони вдруге в етнічній історії України поділили східне слов'янство на дві частини, власне, на дві історично-культурні області: верхньодніпровську і дністровську, поглибивши розмежування, що сталося ще в індоєвропейському світі,- між землеробами і скотарями. Тепер цей етнічний поділ пролягав у межах єдиної землеробської культури східного слов'янства.
Вельбарська культура започатковує новий етап у етнокультурних і етногенетичних процесах, що відбувалися в останній чверті II - на початку IV ст. на території України.
Ареал поширення археологічних культур та архаїчних гідронімів
у
Loading...

 
 

Цікаве