WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Етапи розвитку українознавства - Реферат

Етапи розвитку українознавства - Реферат

науковому та освітньому.
І.Котляревський, Г.Квітка-Основ'яненко, Г.Гребінка принципово стають на грунт живої народної мови. О.Цертелєв, М.Максимович, П.Куліш, О.Бодянський засновують історико-культурний, етнолого-фольклорний та освітньо-науковий напрямки українознавства.
Т.Шевченко відроджує ідеали національної державності.
Системність українознавства як науки зумовлює новий якісний рівень освіти та виховання народу; на початок ХХ ст. він стає свідомим свого Буття та історичної місії: як народ - рівний серед рівних, покликаний виконати зумовлене природою лише йому призначення ("Книга Битія українського народу", створена М.Костомаровим та схвалена іншими Кирило-Мифодіївськими братчиками).
Четвертий етап - це спочатку етап розквіту українознавства, зумовленого створенням української державності (УНР, Гетьманату, Директорії), а згодом знищення його за умов більшовицького режими.
На початок ХХ ст. виявилися дві реальності:
а) українознавство досягло чіткої наукової окресленості і в окремих галузях його: етнології та демографії (праці Ф.Вовка), фольклористики, мовознавства, історіософії й історіографії, економіки, географії, соціології, літературо- і мистецтвознавства тощо;
б) водночас воно стало на шлях системної науки, що в особі І.Франка, О.Потебні,М.Грушевського, митрополита Іларіона, а також в працях Всеукраїнської Академії Наук набуло доцільної інтеграції окремих галузей й постало як теоретично-методологічна основа не лише всіх напрямків науки: гуманітарних, суспільно-економічних, природно-технічних, - а й освіти, культури, державного управління.
2. У вже згадуваних "Матеріалах…", підготованих І.Стешенком та О.Дорошкевичем, рекомендувалися такі напрямки й форми українознавства:
1. Історія України нижчих щаблях освіти;
2. Історія України в середніх ланках освіти;
3. Історія України до курсу вищого концентру;
4. Програма курсу української мови та літератури;
5. Проект програми географії (природи й населення України): а) для середніх навчальних закладів; б) для старших класів середніх навчальних закладів.
До всіх розділів додавалися методичні поради й списки літератури. Інтенсивна робота ВУАН в галузі українознавства зумовила значно ширший обсяг поняття українознавства. Академік С.Євремов у своєму посібнику 1920 р. дає таку структуру предмета, призначеного стати наукою про рідний край. Вступ та розділи: І - Національна проблема; ІІ - Українська справа (з підрозділами: загальні підстави, громадський рух, завдання, закордонна Україна, школа, церква, утиски на українстві, цензура, протиукраїнські праці); ІІІ - Історія; ІV - Географія; V - Етнографія; VІ - Економіка; VІІ - Мова; VІІІ - Письменство; ІХ - Мистецтво; Х - Мемуари. Листування. Автобіографії. Спомини. ХІ - Покажчики та довідники. АН (академія наук) упродовж 1918-30 р.р. засвідчує, що у той час було видано тисячі українознавчих праць усіма відділеннями академії, і цей підготувало фундамент майбутніх українознавчих енциклопедій. Гарантом нових успіхів та досягнень стала взаємопідтримка держави - науки - освіти.
Це налякало імперський режим. І після 1930 р. зникає навіть термін українознавства. З часом і за різних умов його замінниками виступають крає-, країно-, народо-, суспільствознавство.
Елементи українознавства віднаходимо ще в працях античних авторів (Геродота, Аристотеля). Вони висвітлюють лише частину знань про буття наших предків: переважно з сфер географії та звичаїв, частково - виробництва. На той час це було досягненням, проте з часом у ХХ ст. - не могло відповісти на численні питання розвитку народу нашої правітчизни. Воно обмежувалося даним фізичної географії та народонаселення.
Краєзнавство давало уявлення про феномен українознавства ще в загальнішій формі, передусім як про південну окраїну імперії, яка належить українцям лише на основі її територіально-адміністративного поділу, природні багатства не визначалися власністю народів республік, а лише загальносоюзною власністю.
Після 1930 р. набуває поширення народознавство. Коли його висвітлювали професіонали - патріоти, воно відігравало і позитивну роль, бо привертало увагу хоч би до історії, етнології, фольклору українців. Проте в цілому воно ставало й на позиції антиукраїнства бо за офіційними програмами йому відводилась роль знаряддя асимуляції: орієнтувало на розгляд України як багатонаціональної республіки, в якій головною проблемою є не самопізнання й розвиток внутрішніх сил. Найважливішою метою проголошувалося створення "єдиної" мови, економіки, культури і при цьому такою мовою мала стати не українська, а "державна" - російська.
Вершиною цієї піраміди виступало суспільствознавство, яке орієнтувало на такий феномен, як "нова історична спільність людей - радянський народ". І тим самим, фактично узаконювало зникнення України як нації, держави, мови, культури. А водночас і усувало українознавство як систему та основу освіти, виховання, культури, державобудування.
Концепція Інституту Українознавства базується на іншого роду принципах. По-перше - історизму: має бути вивчений весь попередній досвід (позитивний і негативний), осмислено великі вітчизняні й зарубіжні традиції (античної Греції, Візантії, Дантя, Гете).
По-друге - наукового, а не ідеологічного підходу.
Мається на увазі, що досі Україну розглядали: а) або в окремих її сутностях; б) або лише на теренах географічного розташування. Між тим: а) Україна - це цілісність етнічна, територіально-географічна, національно-культурна, мовна тощо, б) український етнос (отже, і творена ним матеріальна та духовна культура, мова, освіта, наука мистецтво) є феноменом загальнопланетарним.
Loading...

 
 

Цікаве