WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Фольклорний і літературний образ народного героя Олекси Довбуша - Реферат

Фольклорний і літературний образ народного героя Олекси Довбуша - Реферат

Однак у ватажка і закоханого легеня йде внутрішня боротьба між обов'язком і бажанням. І коли цей вибір набрав небезпечної гостроти, коли всі умови незалежно від нього переважували терези в бік громадського й людського обов'язку, а Зіня все одно була разом з ним, Алексію нічого не залишалося, як примиритися з долею, обраною для нього "звише".
Загалом же образ Алексія Добоша в повісті М.Устияновича "Страстний четвер", маючи фольклорно-історичну основу, не лише відображає окрему особу, а типізує народний характер у цілому. Він став легендою, мірилом правди, добра й гуманності, терпіння й витримки. Він і досі "живе" серед народу.
Духовне життя Галицької Русі у другій половині XIX століття почало пробуджуватись і розвиватись завдяки великим соціальним змінам, що відбулися в країні. Було скасовано панщину. Галицька інтелігенція створила першу політичну організацію для оборони прав народу, під назвою "Головна Руська Рада", почав виходити перший український часопис "Зоря Галицька". Цей час називали "весноюнародів".
Саме тому закономірною була поява в західноукраїнській літературі поеми Миколи Лисикевича "Спевак з Полесья" (1861 р.). У цьому творі знайшов відображення тогочасний дух Галицької Русі, що прагнув до "самосвідомості та самоутвердження".
Автор поставив перед собою благородну мету - змалювати ліричний образ Співця, який пробуджується від тривалого сну, настроює на урочистий лад свій "торбань" і проходить усю землю від Дністра до Сяну, співає думи, розкриваючи в них славне минуле своєї країни. У поемі ми зустрічаємо образ Олекси Довбуша. Славний ватажок опришків змальований в останні години свого життя.
Письменник проявив себе справжнім майстром художнього паралелізму. Природа, відчуваючи нещастя, починає грізно гомоніти, ніби обурюючись майбутньому скоєному злочину. Ця сцена дуже подібна до пророцтва біди зловісними явищами природи у "Слові о полку Ігоревім" перед виступом князя Ігоря в похід. Як за Ігорем Святославовичем, пораненим у бою, тужить природа, так за вмираючим Довбушем "гори й ліси в жалобі", "трава унывае".
У цьому творі можна побачити паралель між доблесним ватажком опришків О.Довбушем і Новгород-Сіверським князем Ігорем Святославовичем. Обидва вони - і Довбуш, і князь Ігор - герої, захисники рідного краю, народні улюбленці. Мабуть, автор провів паралель з метою підкреслити ту роль, яку відігравав О.Довбуш на Галичині у І половині ХVІІІ століття.
У поемі розповідається, що смерть ватажка настала від срібної кулі. Хто її пустив в серце Олекси, автор нам не говорить, але, очевидно, він має на думці Стефана Дзвінчука. Але чому це було зроблено за допомогою саме срібної кулі? Відповідь можна знайти в легендах, переказах, співанках-хроніках.
На фольклорній основі побудований і заповіт Довбуша та його поховання. Даний епізод - це переспів закінчення історичної пісні "Ой попід гай зелененький".
М.Лисикевич у невеликій частині, присвяченій Довбушу, зумів майстерно розкрити характер головного героя. Це мужня і грізна людина, бо навіть гори, де він жив, чорніють і пострах на "окресність сіють", але грізна вона для ворогів, а для простих людей Олекса Довбуш - "славний". Це єдиний епітет якнайкраще характеризує ватажка опришків, вказує на ставлення до нього народних мас.
Підле вбивство подається письменником як ганебний і злочинний акт. Отож, автор на боці хороброго ватажка, його мрій та устремлінь.
Хоч образ Олекси змальований досить скупо, декількома мазками - тропами, але вони дають нам змогу виразно уявити собі ватажка опришків, глибоко зрозуміти значення його діяльності для тогочасного суспільства Галичини. Правда, твір написано дещо неусталеним правописом, у деяких епізодах відсутня композиційна стрункість, відчувається надмірне вживання старослов'янізмів, що дещо утруднює сприйняття зразка. І все-таки поема М.Лисикевича "Спевак з Полесья" - одна з перших ластівок поетичної Довбушіани на західноукраїнських землях, твір великого громадянського звучання.
Серед українських письменників-класиків минулого століття почесне місце займає Ю.Федькович - продовжувач демократичної спадщини Т.Шевченка. Однією з центральних тем його творчості є возвеличення визвольної боротьби трудящих, поетизація їх ватажків. Так у письменника визріло пристрасне бажання увіковічити образ "підгірського мстителя".
Про Олексу - відважного лицаря - Ю.Федькович написав баладу "Довбуш", поезії "Дзвінка", "Убогий леґінь", драму "Довбуш" тощо.
У баладі "Довбуш" ми бачимо тісне переплетення різних тематичних ліній: соціальна боротьба, роль особи в історії, віра в краще життя і фатальне кохання. Для повнішого втілення такого складного творчого задуму поет вдається до поєднання баладного, пісенно-ліричного й навіть легендарного зображення.
В основу балади покладено відому історичну пісню "Ой попід гай зелененький". Твір Ю.Федьковича починається своєрідним зачином, характерним для українського героїчного епосу, в якому чітко й лаконічно оцінюється зображуване, називається конкретне прізвище особи, про яку йтиме мова ("наш Довбуш"). Основна частина та епілог - це своєрідний переспів пісні "Ой попід гай зелененький". Письменник досить скупо розкриває образ капітана. Він його ідеалізує. Ватажок має надзвичайний постріл. Інша художня деталь сприяє романтизації образу славного месника ("Грим! А збуїв тисяч двісті на ногах вже повставали"). У баладі відсутня детальна портретна характеристика героя. Вона створюється окремими надзвичайно яскравими мазками. Художню палітру поет запозичив з календарно-обрядової пісенності. Величальний портрет Олекси у творі переданий опосередковано - через враження інших, зачарованих його вродою, поставою, силою. Від одного лише погляду печеніжинця "стинуть ляхи", за славним капітаном "гинуть усі дівчата й молодиці". У дусі гуцульського фольклору письменник передає палку любов Довбуша до Дзвінки, а відтак і його смерть.
Вірш "Сонні мари" побудований на спогадах про славного "підгірського мстителя". Епізодично змальовано народного ватажка в поезіях "Сам", "Доля", "Убогий леґінь".
Поезії Буковинського солов'я "Довбуш" та "Дзвінка" носять романтично-фантастичний характер, зумовлений тим, що система образів і засоби художнього відтворення в них цілком почерпнуті з опришківського фольклору.
Багато років мріяв письменник створити драматургічний образ відважного народного месника. Нарешті він написав першу в українській літературі віршовану трагедію на історичну тему "Довбуш".
Перша редакція драми не була завершена. Два її акти автор опублікував у журналі "Правда" у 1869 р. Під назвою твору зазначалося: "Дивоглядія в п'ятьох зводах". Тут драматург відсуває на задній план соціальне єство народного месника, романтизуючи героя та його оточення.
У першій редакції діють герої, які в наступних або
Loading...

 
 

Цікаве