WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Фольклорний і літературний образ народного героя Олекси Довбуша - Реферат

Фольклорний і літературний образ народного героя Олекси Довбуша - Реферат

постать, а не на легенду, хоча й це письменник змалював. .Драматург створює образ Довбуша, позбавленого родини, сімейного щастя і власної оселі. Високі смереки - його хата, легені-опришки - його сім'я. Наймиліший для нього звук - це посвист опришків, яких він називає "соколами", "браттями", "легінцями". Письменник у п'єсі відтворює справжні епізоди з життя ватажка (його поранення, вбивство Дідушка). З розповідей деяких гуцулів Олекса Довбуш наділяється міфологічними рисами, однак ватажок - приречена на неспокій людина, бо бореться за щастя людей. Торкається письменник і проблеми фатуму. Це усвідомлює Олекса й прагне діяти по-лицарськи - не вбиває ворогів, відпускає економа. Такий романтичний протест проти фатуму відчутний і в сцені зі священиком, який здається Довбушу його злою долею. Вбиваючи його, ватажок таким чином протестує проти сили обставин, фатуму. Отже, Олекса в п'єсі сприймається як художнє узагальнення народного месника періоду антифеодальної боротьби і як романтичний образ. Г.Хоткевич зображує Довбуша, людину виняткову, в досить незвичайних для нього обставинах, коли ватажок змушений розбиратися у власних почуттях. Олекса відмовляється від усього й стає на шлях самовідданої боротьби за народні інтереси. Для романтизму характерна особлива позиція героя, яка полягає в його відчуженні від інших, у чому Довбуш зізнається дідові-пастуху. У п'єсі відчутна підвищена емоційність і напруженість у зображенні подій і характеру головного героя. Характерні для романтизму дещо екзотичні пейзажі - дикі Карпатські гори - теж сприяють саморозкриттю Довбуша. У трактуванні Г.Хоткевича моральний вчинок Олекси (пролиття невинної крові), моральна оцінка усвідомлюється, відчувається насамперед душею, переживається особисто.Автор звертає увагу на емоційну сферу особистості (Б, 346).
Багатющий фольклорний, історичний, літературний матеріал про Довбуша змусив Г.Хоткевича розширити родові та жанрові рамки художнього осмислення образу славного ватажка. На початку 30-х років він закінчив повість "Довбуш". "Вона - суто реалістична, справді історична, хоч і щедро помережана народнопоетичним матеріалом" (Б, 347).
У даному творі образ відважного месника є головним, а вже навколо групуються інші - другорядні. Тут діють персонажі, які згадуються і в багатьох документах тієї епохи, і в народних легендах, переказах та піснях. Сюжетна канва теж в основному розгортається навколо подій, які справді відбувалися.
Історичні події і факти ніде не перекручуються, правильно висвітлюються. Але, залишаючись вірним історичній правді, письменник не йде сліпо за фактами, він не стає рабом документів чи їхнім коментарем. Окремі компоненти повісті пов'язані не стільки хронологічно, скільки логічно. Г.Хоткевич нерідко змішує окремі деталі, порушує їх хронологічну послідовність. А багато епізодів і навіть цілі сюжетні лінії є взагалі результатом художнього домислу. Їх джерело слід шукати не в історичних документах, а в усній народній творчості. Фольклорний та історичний матеріали тісно переплітаються в повісті. Крім особи легендарного ватажка опришків Олекси Довбуша, у творі ми зустрічаємося й з іншими історичними постатями - відомими опришками Павлом Орфенюком, братами Джамиджуками, Василем Баюраком, Іваном Бойчуком, Андрієм Лаврівим та іншими.
Реальними історичними особами є і полковник Пшелуський, пан Потоцький, сільський багач Дідушко, убивця Довбуша селянин Стефан Дзвінчук та інші.
Трактування образу ватажка Г.Хоткевичем вирізняється новаторством. На зміну романтичному герою (у драмі) приходить герой реалістичний. Що спонукало його взятися за зброю, що зробило з нього легендарного ватажка, у чому сила й слабкість отамана? Відповіді на ці й подібні питання є в роботі (Б, 346-355).
Славному народному звитяжцеві присвятив свій історичний роман "Опришки" В.Гжицький. Це наслідок більш ніж тридцятирічної роботи автора, яку він розпочав ще у 1931 році, а завершив у 1962 році. Письменник на широкому історичному тлі відображає боротьбу карпатських опришків на чолі зі своїм отаманом Довбушем. У романі вдало поєднані історичні факти з художнім вимислом. Головний герой твору - народний заступник (Г, 183). Йому притаманні такі риси, як чуйність, людяність, безстрашність, доброта. Письменник наголошує на розумі, далекоглядності народного ватажка, його організаторських здібностях. В.Гжицький не ідеалізує свого героя, не приписує всіх удач опришків тільки його талантові й винахідливості. Довбуш усвідомлює, що сила його - в єднанні з народом (Б, 410-411).
Отаман ніколи даремно не проливав людської крові. Терор Довбуша - це помста народу у відповідь на жорстокість і свавілля шляхти.
З великою повагою й шаною ставиться Олекса до жінки, особливо до жінки-матері. Для нього - це символ чистоти, вірності, святості. Він залишив у живих полячку-породіллю Карпінську з немовлям - майбутнім класиком польської літератури. Цей мемуарний факт письменник використав у творі. Ватажок з опришками нападає на замок княгині Єви, коли в неї народилася дитина. І просить наректи немовля своїм іменем. Це художній домисел, бо насправді Довбуш ніколи не нападав на Яблуновський замок, а коронна княжна Теофіля, прототип образу княгині Єви, ніколи не бачила живого Олексу , весь час тримала ситуацію з опришками під контролем (Б, 415).
Народний месник вирішив розправитись із космацьким війтом Миколою Дідушком, який грозився ліквідувати славного отамана. Олекса спіймав багача, і його вбив опришок Крига. Це художній домисел, бо насправді Дідушко проживав у Довгопіллі, на його маєток напав Довбуш і власноручно знищив.
Отаман люто мстив визискувачам за людські кривди. Так, він розправився у Борщеві з панським управителем Золотницьким: Василь Баюрак відрубав йому голову. Було знищено і його дружину, яка вбила побратима Андрія Лавріва (Б, 415). У дійсності Золотницький був не управителем, а великим польським магнатом, його знищив власноручно Довбуш, а маєток спалив (НГ, 75).
У творі смертельно пораненого Андрія Лавріва побратими залишили в лісі, де він і помер (Б, 416). Насправді Андрій Лаврів був спійманий смоляками і після важких тортур четвертований (НГ, 83-84).
Добре відомий гуманний акт Олекси Довбуша, який пожалів польського ротмістра Пшелуського та його смоляків, і бою не було (НГ, 82-83). В.Гжицький художньо домислює ймовірну криваву січу опришків зі смоляками. У цьому бою Довбуш шаблею вбиває Пшелуського, гине і побратим Василь Баюрак (Б, 416). Історичні документи засвідчують, що полковник Пшелуський надовго пережив ватажка опришків, а Василя Баюрака було страчено у 1754 році в Станіславі (НГ, 136-137).
Багато уваги відведено змалюванню особистого життя ватажка, його психологічних переживань та почуттів. Через увесь твір червоною ниткою проходить романтична сюжетна лінія "Довбуш - Дзвінка",
Loading...

 
 

Цікаве