WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українські обереги: традиції і сучасність - Реферат

Українські обереги: традиції і сучасність - Реферат

долю, життєвий шлях. Прядка у слов'ян вважалась найціннішим весільним подарунком нареченій від молодого. Інколи на її виготовлення йому доводилось рубати ціле дерево. Та найважливішим було її декоративне оздоблення знаками-оберегами. Із до-монгольських часів до нас дійшли тільки пряслиця - єдиний не дерев'яний елемент, а з шиферного каменю чи випаленої глини (пряслице - це невеличке грузило округлої форми, яке вдягається на нижній кінець веретена для надання йому обертальної сили). Вони оздоблювались сакральними символами (хрест, коло, солярний знак, ромби), які бачимо і в розписах на дерев'яних основах прядок пізнішого часу (іл. 3), а також стилізованими зображеннями - знаками коней, биків, птахів. Пряслиця-амулети у вигляді намиста на грудях чи стегні виконували функцію оберега для померлої жінки. В обертальній же властивості веретена вбачали магічну силу світобудови. "Закрутилось, завертілось, і викрутились небо і земля" [3]. Прядка як символ жіночого єства передавалась у спадок, шанувалась як добра помічниця, як оберег домашнього добробуту.
С. Плачинда в історичному романі "Київські фрески" [4] наводить поетичні перекази про те, що воїни-роси, йдучи на ворога, приймали від своєї неньки материн оберег у вигляді трикутної платівки із зображенням Берегині та дівочий від нареченої - у вигляді круглої платівки із зображенням Лади - Богині весни, дружини Бога шлюбу.
Оберег на шиї, біля серця або на поясі був дуже поширеним. Контакт із тілом, а відтак постійне нагадування про себе, мали неабиякий психологічний ефект: це заспокоювало, надавало сили, впевненості, а при віддаленні від домівки - ще й зігрівало спогадами про батьківщину, про рідних. Наведемо кілька зразків оберегів цього типу.
Ще за епохи палеоліту людина носила на шиї підвішені на мотузці ікла маралів, хижих звірів, кістки мамонтів, камінчики (як частки чогось великого, тобто сили - хижака, скелі), які повинні були відлякувати злих духів. Пізніше, за доби культу язичницького бога-громовержця Перуна, за обереги правили мініатюрні амулети-сокирки (знак Перуна) та інші "шумні" предмети - металеві ключі, бубонці, брязкальця, ножі, ланцюжки, що кріпились на поясі чи на плечі. Підвіски-лунниці в намисті охороняли жінку від наврочення. Гуцули ще донедавна практикували після обряду першої купелі прив'язувати на праву ручку немовляти мішечок з часником і шматочком глини з печі - як надійний оберег від дитячих хвороб.
Дуже популярний різновид нашийного оберега на Русі XI-XVII ст.- змійовик. Це двосторонній медальйон круглої або овальної форми з бронзи, срібла, золота або каміння з вушком для протягування мотузки. На аверсі його зображався християнський сюжет (Богородиця, архангел Михаїл, Борис та Гліб, Федір Стратілат, цілителі Козьма та Доміан, Хрещення, Розп'яття та ін.), а на реверсі, що торкався тіла людини,- "змійовий" сюжет - голова Горгони Медузи із зміями, а по периметру - напис: цитата з трисвятої пісні во славу Саваофа або інші магічні заклинання. Віра в дієвість змійовиків була настільки велика, що давньоруські лікарі роздавали їх хворим.
Та чи не найбільшого розповсюдження не тільки у слов'ян, але і в багатьох інших народів набув хрест, який носили на шиї. Він був поширений задовго до виникнення християнства і вважався надійним оберегом від "чорних" сил.
3 усіх чотирьох сторін (магічність знаку вбачалась саме в його орієнтації на 4 сторони - знак всесвіту; 4 виміри, 4 пори року, 4 стихії). Хрест як апотропеїчний знак знаходимо і в інших варіантах. Дослідник Є. Спасська [5] наводить зразки глиняних горщиків з хрестами на шийках, що виготовлялися у 20-і роки XX ст. на Сумщині, Полтавщині, Чернігівщині. Безперечно, це відгомін більш ранньої традиції: відомо, що глечики з хрестиками зустрічаються у скіфо-сарматській культурі II ст. до н. е. - II ст. н. е., в античній Греції, що доводить нехристиянське наповнення цього символу. Зустрічаються вони і в середньовічній Європі, зокрема в XIII-XIV ст. в Німеччині. Такі горщики мав право виготовляти не кожний, не рядовий гончар, а лише визнаний у своїй місцевості майстер, і тільки раз на рік у Зборну, або Федорову, суботу, тобто в першу суботу Великого посту, під час відправи "на Достойно". Гончар сідав формувати ці горщики з першим дзвоном і робив їх стільки, скільки встигав до кінця служби, помічаючи кожний хрестиком. Як переказує Є. Спасська, "баби за ними страшенно побиваються", бо в них буває найкращий збір вершків - на всю висоту шийки. Вірили також, що такий горщик захищає від наврочення, в'д псування корів відьмами. Віра в "магічність" горщика відбивалась і на його матеріальній вартості: на базарі вони коштували 30 коп., в той час як звичайні - 15 коп.
Здавна хрест вважався ще й емблемою вогню (бо форма хреста нагадує знаряддя для добування вогню), пізніше - сонця, як вогню небесного. З вогнем пов'язане язичницьке уявлення про очищувальну, цілющу стихію. На Україні в Страсний четвер страсною свічкою, яку приносили з церкви, на сволоках хати, над вікнами, дверима, на воротах випалювалися хрести. Знак цей наносили і на господарські будівлі, на речі хатнього скарбу, одяг з метою вигнати злі сили, очистити (пригадаймо вислів "людина без хреста в душі").
Для християнина хрест, благословення хрестом прирівнюється до всевишнього заступника. Ось чому здавна ставили хрести обабіч доріг, на узліссях і в полі, при річках та ставках, коло містків та на них. Дерев'яні, часом кам'яні високі простої форми, лише іноді із зображенням Богоматері або Христа, вони часом огороджувались, іноді випадковими мандрівниками прикрашалися вінками з квітів, намистом або цінною річчю ("даю, аби ти дав"), бо люди свято вірили, що це разом з молитвою перед хрестом буде гарантом Божої милості.
Розглядаючи інші символи-обереги, які втілювались у художній формі в побутових речах, на одязі, в архітектурі, неважко помітити домінуючі образи птаха та коня (іл. 2, 4), що пов'язані з язичеським солярним культом. Кінь символізував денний шлях сонця по небу, водоплавний птах - його нічне проходження по океану, що оточує землю. Обидва мали багатовіковий "досвід" надійних оберегів. Кінь - вірний помічник, друг людини - являв собою домашній оберег від "чорних" духів та лихих людей. Пічний та дверний коники у східних слов'ян вважалися оберегами від блискавки, пожежі. Коня приносили в жертву (відомо, що в новгородських землях у Х-XIV ст. кінську голову закопували у підвалини фундаменту, щоб вона охороняла хату від лиха).
Птах - символ долі, сім'ї, любові, весільний оберег, покровитель дітей та жінок. У домонгольській Русі був популярним "цілодобовий" оберег від наврочення - підвіски до жіночого головного убору у вигляді "качкоконей" - фантастичного гібриду качечок з кінськими хвостами. Кінь та птах - дуже поширені мотиви орнаментів вишивок, вибійки, зустрічаються на ювелірнихприкрасах магічного призначення (двостулкових браслетах-наручах, на колтах, перснях). Птаха зображували і на весільному прянику. Відгомін культу коня та птаха дійшоз до нас у формі підкови "на щастя", народного повір'я про те, що пташине гніздо під стріхою - то "на добро", пташине подружжя на весільному короваї - "на щасливе шлюбне
Loading...

 
 

Цікаве