WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Голодовий геноцид в Україні - Курсова робота

Голодовий геноцид в Україні - Курсова робота

найбільш відсталих країн Європи. Соціялізм не може тріумфувати там прямо і відразу. Але з часу, коли російські робітники започаткують революцію, європейський та американський пролетаріат буде боротись у вирішальних боях з нами". Там же Ленін писав, що "німецький пролетаріат найбільш заслуговує довір'я та є найбільш надійним союзником росіян та світової пролетарської революції". Виникає питання: де ж була допомога європейського чи американського пролетаріату в російській пролетарській соціялістичній революції? Більше того, під час Другої світової вій-ни "найбільш надійний німецький робочий клас", як вважав Ленін, так безжалісно убивав російських робочих, як мисливець убивав зайців на полюванні. А "Комсомольська Москва" 2-го серпня 1942 року закликала росіянина: "Убивай німців! Ти і німець не можуть жити на одній планеті, - убивай, батьківщина кличе тебе - убивай!.." По-третє: проголошення доктрини побудови соціялізму в одній країні на ділі означало кінець офіційного інтернаціоналізму всередині совєтської імперії, себто реклямованої до того часу рів-ности всіх народів і націй в СРСР. Кремлівська кліка, не дочекавшись сподіваних пролетарських революцій на Заході на чолі з Комінтерном, тепер шукає опору всередині своєї імперії, переконавшись, що єдиним джерелом такої опори є відродження ідеології ро-сійського великодержавного шовінізму. Російський народ проголошується найвидатнішою нацією з усіх націй, які входять до складу Совєтського Союзу. Як на керівну націю, на росіян покладається особлива месіяністична роль. Сталін добре знав, що російський комуніст почуває себе перше росіянином, а потім комуністом, що російський мужик, навіть у ликових лаптях, не буде воювати за якийсь там інтернаціональний комунізм, а за "родіну-матушку Росію". І тому не дивно, що він зумів так спритно змонтувати в одно ціле націоналістичний соціялізм-комунізм з російським великодержавним шовінізмом-месіянізмом, який є ключем для розгадки імперіялістичної експансії Москви. По-четверте: відродження великодержавного російського націоналізму-шовінізму означало й повне банкрутство большевицької національної політики, яка принаймні для пропаганди реклямувалася аж до початку 30-х років. Тепер же офіційно про-голошено, що т. зв. "місцевий націоналізм" є не чим іншим, як буржуазно-реакційна ідеологія, якій немає місця в соціялістичному суспільстві... Як бачимо, Маркс і тут глибоко помилився в його твердженні, що солідарність світового пролетаріяту є далеко сильнішою від націоналізму, себто від тяги народів до волі і державної незалежности. Крах 11-го Інтернаціоналу є яскравим доказом цього.
СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ТА НАЦІОНАЛЬНА ТРАГЕДІЯ УКРАЇНИ
Новий курс большевицької Москви означав, за словами Сталіна, другу большевицьку революцію, більш затяжну і небезпечну, аніж революцію 1917 року, оскільки вона була скерована не проти поміщиків і капіталістів, а проти найтяжче працюючої частини українського народу - проти всього українського селянства та національно-державницького проводу українського народу. Страх щодо можливої війни, про що так багато говорилось на Конгресі Комінтерну в 1928 році, несамовито штовхав Кремль до форсування прискорених темпів розбудови тяжкої індустрії та колективізації сільського господарства для цілковитої централізації та контролю Москви за всіма людськими, економічними і природними ресурсами країни. Москва знала, що національно-державницькі ідеї були не лише сильні, а й поглиблювалися на Україні. Вона також добре знала, що український селянин цінив і плекав його незалежність у господарстві, що для нього більш ворожого нічого не було, як відмова від його традиційної свободи та віддача себе в колгоспне рабство. Москва знала, що українське село було джерелом і колискою націоналізму, що український селянин буде відчайдушне боротись за свою національну і соціяльну свободу. Ось чому в планах Москви Україна посідала спеціяльне місце. В додаток вище згаданих політичних причин Москва брала до уваги винятково важливе стратегічне становище України, вагу її економіки, природних та людських ресурсів. Московські можновладці завжди з підозрою і недовірою ставились до українського народу. Вони ще добре пам'ятали, як Україна загородила їм шлях для обіцяної підтримки Бела Куну (агенту Москви), революції 1918 року в Мадярщині та грудневої револьти того ж року в Німеччині. Ленін вже тоді зарахував Україну до ворожого табору країн, які фактично були в стані війни з большевицькою Москвою. Рішення 16-ї партійної конференції ВКП(б) у квітні 1929 року про прискорення темпів суцільної колективізації по суті означало проголошення війни селянам, і в першу чергу українському селу, яка мала остаточно вирішити питання "хто кого" всередині совітської імперії. Для большевиків цей крок передвіщав довгу і затяжну боротьбу, яка таїла в собі явно небезпечний політичний ризик. У зв'язку з такими обставинами Москва створила спеціяльну комісію при ЦК партії, яка розробила детальний стратегічний план трьох послідовних і взаємодіючих фаз - одної тотальної війни прота українського села, включивши в той плян також Кубань, Донщину і Нижню Волгу. Перший і головний удар був скерований на знищення органічного національно-духового проводу України, зокрема українського села, себто незалежно думаючої національної еліти, яка мала глибоке коріння в українському селі - джерелі особистої свободи та колиски українського націоналізму. Прелюдією цього удару згідно з таємним наказом партії і уряду були такі заходи, як: 1) масовий обшук і конфіскація всієї прихованої зброї в кінці 1929-30 pp. в селах, як рівно ж і вилучення ліцензованої мисливської пальної зброї в т. зв. "соціяльно-небезпечного елементу" в селах; 2) запроваджено систематичну подачу сільрадами "політзведень" про політичний настрій вселах, зокрема подачу імен сумнівних антисовєтських елементів для ізоляції їх органами ГПУ. В цей же час спеціяльна увага буна приділена центром на організаційно-політичне зміцнення опори партії і совєтської влади в селах - партійно-комсомольського активу та коомнезамів, ядром яких була різного роду де-клясована босота - кримінальний елемент, ледарі, сповнені ненависті, заздрості та жадоби до легкої наживи на чужому трудовому добрі. Одночасно розпочалися і масові арешти видатних діячів української науки і культури як прелюдія до "пролетарського" судового процесу в Харкові у травні 1930 року. Судили провід СНУ-СУ Му на чолі з колишнім заступником голови Центральної Ради УНР, віце-президентом Академії Наук України академіком Сергієм Єфремовнм, якому суд виніс смертний вирок, замінений на десять років ув'язнення. Решта 43 були засуджені на мученицьку каторгу повільної смерти. По суті то був суд над уенерівцями - ідейною самостійницькою провідною верствою нації, яка в умовах московсько-большевицької окупації тримала прапор УНР, сіяла самостійницькі ідеї та в різних формах готувала національні кадри для відновлення вільної, незалежної української держави, коли на це прийде слушний час. На цьому місці варто пригадати відомий "лист без конверта" академіка Єфремова, адресованого в 1918 році до Юрія Коцюбинського, керівника військовими справами большевицького т. зв. Народного Секретаріяту в Харкові, який оголосив "скасування" Центральної ради і
Loading...

 
 

Цікаве