WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Голодовий геноцид в Україні - Курсова робота

Голодовий геноцид в Україні - Курсова робота

розмові з Веллсом (Англія) твердив: "Ми мусимо бути готовими до проби методу після методу, аж доки не знайдемо такого методу, що дасть найбільші наслідки" (G. Wells: Russia in shadow, London, 1921, ст. 33). Слова Леніна про пошук "методів" ясно віщували, зокрема для українського народу, тривалий, затяжний та болісно-нестерпний конфлікт не лише з огидним і чужим большевицьким режимом, а й національним гнобленням України Москвою. Вихід з кризи большевицька Москва знайшла в проголошенні програми НЕПу (нової економічної політики) в 1921 році, яка деклярувала: Право вільного вибору селян обробляти землю приватне чи спільно. Право оренди на землю в держави чи селян. Реквізиції збіжжя в селян замінено податками в грошах і зерном, решту дозволено продавати на ринку. В 1925 році видано закон, згідно з яким надано право селя-нам на використання найманої робочої сили. Запроваджена система премій для зразкових господарств для заохочення приватної ініціятиви. Збільшено ціни на сільськогосподарські продукти, а на промислові навпаки - зменшені. Важливо підкреслити, що політика НЕПу надавала спеціяль-ні привілеї колективному сектору в сільському господарстві - звільнення від податків та надання великих кредитів державою. В Україні було видано розпорядження про ліквідацію попереднього закону, чинного від листопада 1921 року, про проведення політики роз-куркулення заможних селян на землі. Запровадження НЕПу - це не що інше, як вимушений, тимчасовий тактичний компроміс, вірніше, капітуляція большевиків в афарному питанні. Все ж в запровадженні НЕПу вони бачили лише тимчасовий відступ - "два кроки назад - один вперед" в поввній надії на остаточну перемогу соціялізму. Запорукою такої віри була цілковита політична контроля большевицької партії, в тому числі і всіх "командних висот", себто індустрії, яка належала совєтській державі. Вони вірили також в силу своєї пропаганди, насиченої підступністю, ошуканством та явною брехнею, яка стала безприкладною професією большевиків, опертою на погрози і терор. Так розпочалась нова непівська ера, яка, по суті, поставила вирішальне питання - "хто - кого?" "Хто скористається НЕПом, - говорив Ленін, - соціялізм чи капіталістичні елементи міста й села?" Та довго не довелося чекати. Незабаром напівскасована приватна ініціятива показала свою невмирущу природню жи-вучість, яка поставила большевицький соціялістичний сектор перед лицем повної капітуляції і крахом. Наведемо лише кілька прикладів. В 1925 році суспільний сектор займав усього 1,2 % орної землі, в той час, як приватні господарства збільшили орну площу втричі! В селі появились т. зв. "куркулі". Середняк стає заможним (новим "куркулем"), а працьовитий бідняк - середняком. Продукція приватної роздрібної торгівлі т. зв. "непманів" вже доставляла 45 % всієї продукції на ринок. В партії з'явився жахливий переполох і паніка, яка викликала гострі дискусії та опозицію. Троцькісти, т. зв. "ліва опозиція" підняла ґвалт про загрозу т. зв. "куркуля", який, мовляв, зайняв монополію на зерновому ринку, та взагалі про відродження капіталізму Вони пропонують рішучий наступ на куркуля, розбудову тяжкої індустрії та орієнтацію на т. зв. "перманентну" революцію на Заході. Бухарінці, т. зв. "права опозиція" виступила проти застосування "надзвичайних заходів" до заможних селян, проголосивши гасло "затухання класової боротьби" та збагачення на зразках продуктивного заможного селянства. То був час, за словами Сталіна, коли "новий шлях був сумнівний, партія майже перероджувалася, а революція на Заході не так близько була..." (Й.В. Сталін, Питання ленінізму, Москва, 1945, ст. 275-276). Перед большевиками постала невмолима альтернатива: дати селянам свободу, що було б самогубством для комуно-большевицького режиму, або іти на надзвичайно ризиковану війну з селом, запроваджуючи силою терору рабські колгоспи. Настала остання фаза НЕПу. Большевики вже не вірили в рекламований ними принцип поступової та добровільної колективізації, опираючись на "зразок" та "перевагу" колективних господарств. Уже на 16-ій партконференції у квітні 1929 року Калінін заявив, що хоч "большевики і провели під час революції "уравнілов-ку" на землю, але та "уравніловка" не усунула самого грунту в селян, із якого ростуть капіталістичні елементи". Отже, потрібно було вирвати у селян грунт та з грунту селян. В кінці 1927 року та на початку 1928-го спеціяльно були застосовані драконівські "надзвичайні заходи" до заможних селян в Україні, Кубані, Дон-щині, пропоновані раніше Троцьким, якого Сталін уже позбувся. Запроваджуються непосильні "плани до двору" зерном і грішми та позбавленням заможних селян "права голосу". Викачування хліба проводилось нещадними реквізиціями. Подібно, як це було в часи "військового комунізму", що викликало глибоке напруження на селі та призвело до падіння с/г продукції. Це був кінець НЕПу та початок переходу большевиків від політики обмеження трудових заможних селян до цілковитої як економічної, так і фізичної ліквідації їх як класу на основі запланованої в Кремлі насильної суцільної колективізації. Це був початок відкритого ГЕНОЦИДУ певних класів чи груп українського суспільства.
ДРУГА БОЛЬШЕВИЦЬКА РЕВОЛЮЦІЯ
У квітні 1929-го року 16-та партконференція ВКП(б) прийняла нову большевицьку доктрину побудови "соціялізму в одній країні". Запорукою здійснення цієї доктрини була схвалена та проголошена перша п'ятирічка - програма індустріялізації країни та колективізації сільського господарства. Отже, потерпівши крах "лобової атаки" села в 1921 році, большевики, як відомо, про-голосили політику НЕПу. А потерпівши банкрутство НЕПу, тепер перейшли до нового експерименту, ціна якого - мільйони жертв та повна втрата людської свободи. Приймаючи доктрину побудови "соціялізму в одній країні", Сталін говорив: "... або один шлях, або другий - виходу немає. Або назад -до капіталізму, або вперед до соціялізму. Тут немає і не може бути третьої дороги" (Сталін. Питання ленінізму, вид. II, Москва, 1945, ст.275). Про що це говорить? По-перше, про повне банкрутство марксистсько-ленінської утопії в самому Совєтському Союзі. Адже ще в 1921 році Ленін зізнався, що большевики потерпіли поразку, намагаючись змінити в селян земельну психологію (David Mitrany: Marx against the peasant, Univ. of North Carolina Press, 1951, p. 89). А комісар хліборобства Осінський заявив, що "коли селяни досягнули цілі в захопленні поміщицьких земель, вони стали цілковито глухими до ідеї соціялізму та рішуче спротивились будь-якій ідеї комунального господарювання" (там же, ст. 89). Московські большевики сприйняли марксизм як непорушний закон суспільного розвитку людства. Вони не добачили чи не хотіли добачити серйозної непослідовності і разючих помилок Маркса в оцінці економічної ролі селян, в практичному застосуванні теорії марксизму, суть якої полягала не в примиренні чи налагодженні відносин з селом, а в ліквідації села і селянського стану - перетворення селян в колоніяльно-феодальну залежність. По-друге, ми бачимо також і цілковите банкрутство твердження марксистсько-ленінської догми, що "робітнича класа не має батьківщини". Ленін ще перед таємним від'їздом в 1917 році до Росії писав до швейцарських робітників, що "Росія є сільськогосподарська країна, одна із
Loading...

 
 

Цікаве