WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Голодовий геноцид в Україні - Курсова робота

Голодовий геноцид в Україні - Курсова робота

яка відрізняє одну людину від іншої. Людина має інтелект, талант, свідомість, ідею, віру, амбіцію, особисту гідність та прагнення до волі. В той час, як матеріялістична догма марксизму розглядає людину однобічно - з точки зору її шлункових потреб, відккидаючи її як складну духову особистість. Теоретиком і продовжувачем навіженої догми Маркса в Росії став Ленін, якого охарактеризував англійський соціаліст, відомий учений, історик і соціолог Бертрам Рассел у праці "Практика і теорія большевизму" як уродженого ди-ктатора, впертого догматика, для якого марксизм є релігія; людину, сповнену класової ненависти, позбавленої будь-якого сентименту до особистої свободи і гідности людини, провідника насилля та кривавої революції. Для Леніна "терор є форма військової операції, який може бути застосований" тоді, "коли ворог не здається, його знищують". Чи це випадково? Ні, зовсім ні. Троцький у його "Істо-рії російської революції" писав, що "Ленін не був випадковим елементом в історичному розвитку, але продуктом всієї минулої історії Росії". Отже, московсько-большевицький режимний витвір є не що інше, як композиція трьох взаємно доповнюючих компонентів: російської традиційної автократії, помноженої на марксову догму класової ненависті і боротьби, плюс необмежений звірячий терор московського большевизму, переплетений із старим традиційним російським великодержавним націонал-шовінізмом-месіянізмом.
ІМПОРТ МОСКОВСЬКО-БОЛЬШЕВИЦЬКОГО РЕЖИМУ В УКРАЇНУ
Марксизм-ленінізм з його деспотичним режимом не є витвором українського народу. Він з початку й до кінця був імпортований на багнетах окупантом з Півночі і нав'язаний Україні силою жахливого терору та ціною мільйонних жертв і великої руїни. Московські большевики не знайшли ні теоретиків марксизму-ленінізму в Україні, ні свого опертя в становім хребті українського народу. Досить сказати, що на початку большевицької революції в Росії, як це подає С. Діманштейн у його праці "Десять років національної політики партії"", Україна з населенням близько 25 млн. мала всього 273 комуністів. Ця мізерна групка стояла по числу далеко позаду росіян, євреїв, поляків та прибалтійців. В основі своїй члени цієї ірупки були або російсько-большевицької орієнтації особи, або космополіти-інтернаціоналісти, які потім пішли під егіду Москви. Україна і Росія мали між собою лише два спільні фактори: обидві були сільськогосподарські країни. Обидві, на наше лихо, мали спільні кордони. Що ж торкається історії нашого народу - нащадка Великої держави Київської Русіі, його культури, соціяльного укладу життя, світоглядової філософії, традиції та духовності і ментальності, які формувались незалежно від Росії впродовж багатьох століть, то тут між українцями і росіянами лежить глибока різниця та характерні відмінності. Росія - країна традиційної автократії, в якій понад 500 років тому, далеко раніше, як Колумб відкрив Америку, був застосований старий монгольський принцип абсолютної покори та рабської служби селянина володарю московського царства. Це була країна, в якій вже в 15-16 століттях була запроваджена кріпосна система, а на початку 17-го ст. селянин став цілковитою власністю дворянства. В Росії селяни ніколи не володіли землею як приватні власники. Земля належала "общині" ("міру"), яку народники вважали зародком майбутнього соціялізму. В Україні - навпаки. Тут віками існували сильні землевласницькі традиції. Земля була власністю родини, яка передавалась з покоління в покоління - у спадок. В Україні запроваджено кріпосну систему не з середини, як це сталось в Росії, а силою окупаційної влади Московії в кінці 18-го ст., себто на 200-300 років пізніше, ніж в Росії. Україна справіку є стародавня хліборобська країна, про що свідчать розкопки городищ ще часів 3-го століття н.е. і раніше, в той час як на московських землях сліди хлі-боробства знайдені на 700 років пізніше. Ось чому працьовитий хлібороб України був сповнений глибокої любові до своєї потом і кров'ю политої рідної землі. Вартий до уваги і той історичний факт, що після запровадження Москвою кріпаччини в Україні, в чотирьох губерніях, зберігся вільний козачий стан по селах аж до 1917 року. За даними петербурзької статистики 1805 року в Україні числилось 132 687 родин козачого стану, які ревно плекали українські традиції та були колискою української культури і духовости. Слід також пам'ятати важли-вий факт, що кращі землі України були привласнені великими поміщиками-росіянами, німцями та іншими неукраїнського походження, чого в Росії не траплялося. Характерною рисою українського господаря-хлібороба був його "моральний консерватизм", в основі якого ми бачимо культ старших - шанобливе ставлення до батьків. Мати в родині була оточена пошаною і любов'ю, яка так палко оспівана в українській поезії, літературі і фольклорі, чого в Росії ми не бачимо. В громаді український селянин був рівноправним її членом. Його особистий інтерес поєднувався з потребами всієї громади. Своєрідний "кон-серватизм" українського хлібороба був наслідком природи, характеру його життя, праці, традицій, незалежних міркувань та його волелюбності. І, врешті, в Росії віками існувала автократія і деспотизм. В Україні зберігся сильний дух демократичних вольностей, особливо з часів козацької епохи. Глибока тяга до волі та сила християнського гуманного ідеалізму, які залишили в українського трудового землевласника сильні та глибокі коріння. Цей гуманізм відображав природні тенденції української людини, її умови життя та довкілля. Для прикладу я дозволю собі перекинутись до Києва 1847 року. В тому році, як відомо, царська охранка провела жахливий погром Кирило-Методієвського Братства та виарештувала його провід: М. Костомарова, Тараса Шевченка, М. Гулака-Артемовського, О. Маркевича, В Білозерського, П. Куліша та інших. Виникає питання: чим жили та про що мріяли ті великі духовні провідники українського народу ? За браком місця, я лише зацитую окремі витяги з листів та записок деяких провідників того братства. Білозерський: "Христос відкрив людству рівність і братерство, але ті, що добилися влади, зґвалтували християнський закон і почали гнобити інших... На наших очах убивають найбільший дар Божий - народне життя з його духом, ідеєю і метою...". В цих словах іде мова про московський полі-ційний гніт в Україні. М. Костомаров у листах до Аксакова, редактора російського журналу "Современник", писав: "Відкрийте нам свій прин-цип. Або дійте заодно з Третім Відділом (тайною поліцією міністерства. - І.С.), або шануйте право українського народу і не наказуйте йому мовчать на своїй мові і говорить на вашій. Дозвольтейому самому вирішувати свою долю, не накидайте йому уздечку на шию, щоб вести його, не віддавайте під суд українську літературу за її існування, і не засуджуйте її на смерть за те єдине, що вона мала нещастє родиться на своїй землі по сусідству з Вами". В іншому листі - відповіді Аксакову, Костомаров пише: "Ви пишете, що знаєте Малоросію. Так, Ви знаєте наш край зовнішньо. Але Ви не знаєте глибини душі нашого народу. Ви не підозріваєте, що на дні її у кожного думаючого, не дурного українця, спить Виговський, Дорошенко і Мазепа, і проснуться, коли наступить нагода... Не вірте, як Ви називаєте, "Южно-Русу", бо він Вам не вірить. Не
Loading...

 
 

Цікаве