WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Максимович М.О. - невтомний укр. вчений-дослідник - Реферат

Максимович М.О. - невтомний укр. вчений-дослідник - Реферат

створеного природою. Ці думки, втілені у найголовніших природознавчих працях вченого - "Про системи рослинного царства", "Головні особливості зоології, або Наука про тварин", "Книга Наума про великий Божий світ", на багато років попередили дослідження Чарльза Дарвіна й поставили Максимовича в ряд фундаторів вітчизняної природознавчої науки.
Лекціями Максимовича на кафедрі ботаніки Московського університету захоплювалися О.Герцен і М.Лермонтов. Наполеглива праця і великіздібності сприяли тому, що у 1833 році, коли М.Максимовичу було лише 29 років, йому присуджено науковий ступінь доктора біологічних наук і звання ординарного професора.
Ще під час захисту магістерської дисертації у 1827 році Михайло Максимович підготував і видав першу в Росії і Україні збірку "Малоросійські пісні". Пізніше дослідник видав збірки українських народних пісень у 1834 і 1849 роках. До багатьох пісень Максимович додавав докладні історичні коментарі, які давали можливість глибше зрозуміти їх зміст і водночас життя українського народу. Збіркам Максимовича дав високу оцінку М.Гоголь. О.Пушкін використав їх у своїй поемі "Полтава". Іван Франко підкреслював, що видання Максимовича мали великий вплив на формування патріотизму в багатьох передових людей України. А російський композитор О.Аляб'єв, з яким М.Максимович був у дружніх стосунках, поклав на музику 25 пісень із збірки "Малоросійські пісні". Фундаментальна праця Максимовича "Дні і місяці українського селянина", статті "Що таке думи" та "Замітки про побутові пісні" стали першоосновою етнографії як науки.
На прикладі збірок українських пісень та інших своїх досліджень Максимович показав, що народне мистецтво є найвищим типом мистецтва, воно є взірцем для письменства та інших видів творчості. Український народ є володарем такої культури, яку можна поставити врівень з кращими взірцями народної культури Європи. Творцем цієї культури є саме та безіменна маса покріпаченого й пригнобленого народу, на яку з погордою дивиться частина малоросійського спольщеного чи зрусифікованого українського панства та великоросійська інтелігенція в особі Аскоченського, Соловйова, Погодіна. На прикладах з фольклору та "Слова про Ігорів похід" Максимович доводив, що українська мова цілком самостійна, а не зіпсоване російське "наречие", як вважав його опонент М.Погодін. Українська мова зародилася у найдавніші часи, про що свідчать численні українізми у "Слові про Ігорів похід", і самі українці є автохтонами на терені від Дунаю до Дону. Такими сміливими й небезпечними на той час науковими висновками Максимович вселяв у сучасників-українців почуття гордості за свій народ, обстоював його самостійність, рівність з іншими народами та право на своє життя і національну культуру. А надруковані 1863 року в журналі "День" "Нові листи до Погодіна про старобутність малоросійського наріччя" остаточно завдали поразки погодінській теорії про старшість "великоруської" мови над "малоруською".
У написаній 1837 року праці "Звідки походить руська земля за сказанням Несторової повісті та за іншими старовинними писаннями руськими" вчений різко виступив проти норманської теорії походження Русі. Він переконливо доводив, грунтуючи свої твердження на фольклорній і мовознавчій базі та літописних джерелах, що засновниками Київської Русі були слов'янські племена, які боролися за незалежність своєї землі від іноземних загарбників - степових кочовиків, норманських купців-грабіжників та польських феодалів.
Багато років Максимович присвятив вивченню "Слова про Ігорів похід", написавши про цю пам'ятку сім праць, що не втратили свого значення й нині. В українській літературі він вперше здійснив переклад "Слова" на українську мову, показавши її сучасникам як пам'ятку власне української мови.
Як справжній вчений, який керується у своїх висновках документами та матеріалами архівів, літописами, народною пісенною творчістю і намагається бути незалежним від можновладців та політичної ситуації, Максимович виступав проти дворянсько-шовіністичної концепції в поглядах на історію українського козацтва. Він доводив, що козаки сформувалися з народних мас у результаті тих соціальних процесів, що відбувалися в Україні, а не з волі польського короля, який організував їх для захисту кордонів від татар. Історично відомими, вважав Максимович, козаки стали вже після 1471 року, коли Київське князівство було перетворене на воєводство й розвинулося під началом старости черкаського і канівського Євстафія Дашкевича з 1508 по 1536 роки. Захищав український вчений козацтво і від польських аристократів, що дивилися на запорозьке лицарство як на холопство, бидло та розбійників. Водночас він показав у своїх дослідженнях, зокрема у "Сказанні про Коліївщину", масові насильства шляхти над українським народом. Це дослідження заборонила цензура, й лише після смерті автора, 1875 року, воно побачило світ.
Максимович був першим істориком стародавнього Києва, присвятивши йому двадцять п'ять статей. Він уперше показав роль Петра Могили в будівництві української культури, розповів про історію створення багатьох київських пам'яток, зокрема Трьохсвятительської, Воздвиженської, Іоаннівської церков, Хрещатика, Золотих воріт, міських валів, узвозів. Обороняючи рідну культуру від нападок імперських науковців, він у листах до князя Вяземського знову рішуче виступає проти панславізму з російським обличчям, а фактично проти русифікації української культури, ігнорування української мови як мови великого окремого народу. Він стверджував, що українська мова виникла ще в часи Київської Русі, раніше за російську.
Максимович своїм прикладом запалив багатьох на збирання й дослідження української старовини. Внаслідок численних подорожей по Україні він створив новаторські для того часу праці "Українські стріли стародавніх часів, що були зібрані понад Дніпром біля Михайлової гори", "Про предмети давнини, що були передані автором у музей Московського археологічного товариства", "Археологічні записки про Київ та його околиці", що започаткували українську археологічну науку.
Михайло Максимович як людина енциклопедичних знань та широких інтересів головне завдання ученого історика й археолога вбачав не у самодостатньому збиранні скарбів для поповнення музеїв чи приватних колекцій можновладців, а в поширенні знань серед народних мас, у вихованні поваги до рідної історії та культури. Як визначний учений, громадський діяч, педагог і просвітитель, він був одним із зачинателів боротьби за культурний розвиток українського народу.
Loading...

 
 

Цікаве