WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Розгляд факторів єдності жанрово-стильового комплексу української історичної повісті XIX - початку XX ст - Курсова робота

Розгляд факторів єдності жанрово-стильового комплексу української історичної повісті XIX - початку XX ст - Курсова робота

відтворити "такі тайни історичної душі українського народу і такі глибини, яких тепер вже ніхто не знає або виповісти не вміє" (І. Франко), забезпечили їй осібне тривке місце в історії письменства.
В об'єктивно-епічній манері написані "Чорна рада" П. Куліша, "Марко Проклятий" О. Стороженка, "Хлопська дитина" Ф.Царевича.
У художньому полотні прозових творів виробляються нові реалістичні й романтичні принципи поетики і стилістики. У кращих зразках прозових жанрів мовна характеристика персонажів набуває чіткішої індивідуалізації.
Є. Гребінка ввійшов в українську література передусім як талановитий поет і байкар. Однак у творчості письменника є також і прозові полотна. Перш за все це повість "Нежинский полковник Золотаренко" (1842) та роман "Чайковський" (1843).
В основі повісті "Нежинский полковник Золотаренко" лежать реальні події часів визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Головним героєм твору є історична особа Іван Золотаренко, який користується повагою і довір'ям Хмельницького. На його сестрі Ганні вдруге був одружений гетьман. Коли Б. Хмельницький вирушив на допомогу своєму синові Тимошу, він залишив для охорони України полки: Ніжинський та Переяславський під начальством Золотаренка. Після возз'єднання України з Росією І. Золотаренко приймав царських бояр у Ніжині та привів місто до присяги. Цар Олексій Михайлович в 1654р. оголосив війну Польщі. Богдан Хмельницький прийшов на допомогу російським військам та послав три полки: Чернігівський, Ніжинський, Стародубський. Командування військом було доручено Золотаренку, який був наказним гетьманом, мав у поході необмежену владу, на ознаку чого одержав булаву і бунчука. Серед наближених у почті Золотаренка перебував гетьманич Юрій, "посланий батьком для вивчення і навичок у військовому мистецтві".
Одержували перемогу за перемогою, узявши штурмом Смоленськ, Гомель, Новий Бихів. Але при облозі фортеці Старий Бихів Іван Золотаренко загинув. Власне, цій події і присвячена повість Є. Гребінки. Становлення історичного роману, коли постала проблема співвідношення власне історії і художнього домислу, довгий час спостерігався письменником романічною фабулою та справжніми історичними подіями, що відбулися в основі твору.
Є. Гребінці теж ще не вдалося уникнути цього недоліку: опис справжніх подій став своєрідною рамкою для самовідданого кохання полковницької сестри Любки і польського шляхтича Францішка. Закоханих полковник розлучив. Дівчина не перенесла горя і померла, а Францішек, затаївши помсту, стає монахом-єзуїтом, влаштовує вбивство полковника і спалює церкву разом з труною. Для лінії кохання Францішка і Любки характерна наявність мелодраматичних ефектів. А образ Францішка відчутно позначений рисами поширеного в літературі образу романтичного лиходія.
У повісті, названій "исторической былью", Є. Гребінка зіставляє часи минулі і нинішні. І далі малює звичайну картину: чоловіки радіють, що небезпечні для родинного спокою гусари покинули місто, а повітові баришні обливаються гіркими сльозами.
Є. Гребінка подає майже епічну хвилюючу картину проводів ніжинців: "з надривним гулом дзвонів, кінським іржанням і брязкотом зброї, з щирим побажанням щастя і гірким передчуттям, що не всім, мабуть, судилося вернутися в рідний дім, особливо, якщо під ним спіткнувся випробуваний бойовий кінь". [18; 116]
Незважаючи на забарвлення повісті, Є. Гребінка зумів правдиво відтворити події. З великою симпатією і теплим гумором зображені козаки.
Є. Гребінка прагнув окремим живим деталям надати дійового, життєвого характеру. "Незважаючи на намагання розгорнути широке полотно, ліро-епічний виклад, пісенність оповіді, окремі вдалі деталі, Є. Гребінці, проте, ще не вдалося повністю відтворити історичний колорит, досягти художньої довершеності". [18; 116]
Талановитий прозаїк Олекса Степанович у своїй творчості орієнтувався на традиції Квітки-Основ'яненка. Письменник розробляє головним чином історично-легендарні та пригодницькі сюжети, йдучи переважно в річищі романтизму.
Значне місце у творчій спадщині Г. Квітки-Основ'яненка займають історично-художні нариси та історичні повісті, написані російською мовою: "Головатый", "Предание о Гаркуше", "Основание Харкова", "1812 год в провинции".
Одним із кращих історичних нарисів є "Головатый" (матеріал для истории Малороссии), який вперше був надрукований в журналі "Отечественные записки" в 1839р. У творі йдеться про події, пов'язані із зруйнуванням Запорозької Січі та заснуванням запорожцями Війська чорноморських козаків на Тамані. Письменник добре засвоїв матеріал і на основі реальних історичних фактів показує діяльність Антона Головатого, який був військовим писарем на Січі, тоді суддею та кошовим. Слід зазначити, що Квітка особисто знав Головатого, оскільки той перебував у дружніх стосунках з батьком письменника, часто гостював у них. О. І. Гончар подає такий літературно-критичний матеріал до даного твору: "Основ'яненко змальовує колоритний образ цього самовідданого, мудрого козацького дипломата й хороброго, талановитого воєначальника; детально й реалістично описує його многотрудні клопоти після знищення Січі, спрямовані на "возобновление козачества". [5; 294]
Образ Головатого, майстерно оспіваний Г. Квіткою-Основ'яненком, знайшов трактування і в творчості інших митців, зокрема, в геніального Т. Шевченка, який написав вірш "До Основ'яненка".
Твір історичного характеру "Предание о Гаркуше" побачив світ у журналі "Современник" (1842). Однак автор подає Гаркушу не розбійником, як це прийнято було в середовищі дворян, а, користуючись народними переказами, створив образ народного месника, який наділений позитивними рисами, властивими Устимові Кармелюку. М. Походзіло вважає, що письменник лише частково відтворив історичне минуле, пов'язане з боротьбою Гаркуші як ватажка селянських повстань. "Проте читач виразно уявляє мужність, хоробрість і відданість цієї історичної постаті своєму знедоленому народові. Чесному, правдивому з волелюбним характером Гаркуші письменник протиставляє соціальних супротивників: шляхту, поміщиків та різних чиновників, що обдирали беззахисних селян та їх коштом наживалися... "Вся цель Гаркуши исправить людей и истребить злоупотребления" - така ідейна основа образу Гаркуші". [45; 123]
Письменник доказує, що Гаркуша - не розбійник, а справжній народний месник, котрий не заради користі, а завдяки щирості допомагає бідним. Г. Квітка-Основ'яненко вважає, що найхарактернішою рисою героя є безкорисливість. Твір закінчується трагічно: загін Гаркуші був пійманий і покараний внаслідок зради. Головний герой розкаюється тільки в тому, "что принялся действовать самовластно".
Повість "Марко Проклятий" сам Стороженко визначає як жанр поеми. Твір написаний на основі народних переказів і легенд, про що свідчить сам автор. І до цього часу існує приказка: "Товчеться, як Марко по пеклі". Головний герой за свої вчинки
Loading...

 
 

Цікаве