WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Розгляд факторів єдності жанрово-стильового комплексу української історичної повісті XIX - початку XX ст - Курсова робота

Розгляд факторів єдності жанрово-стильового комплексу української історичної повісті XIX - початку XX ст - Курсова робота

національної культури нашого народу, завдяки творчості Тараса Шевченка, а також Марка Вовчка, Пантелеймона Куліша вийшло нарівень європейських літератур.
Починаючи з другої половини 50-х років, після "похмурого десятиріччя", особливо розгулу миколаївської реакції та переслідування царизмом українства внаслідок розгрому Кирило - Мефодіївського братства, з поглибленням національної самосвідомості в українському суспільстві розвиток українського письменства активізується. " Внаслідок поглиблення філософського розуміння людських характерів поглиблюється їх художнє осмислення. Розпочинається період розквіту прозових жанрів, які давали найбільші можливості для розвитку реалізму. Набуває значного досвіду романтизм у творенні прозово - епічних жанрів." [22;182] .
У цей час з являються прозові твори П. Куліша, Марка Вовчок, А. Свидницького, О. Стороженка, Нечуя - Левицького, значної групи письменників, які ґрунтувалися навколо журналу "Основа", досягає високого рівня прозова творчість Ю. Федьковича, виходять у світ повісті, оповідання та новели інших авторів.
Особливістю розвитку прозово-оповідних жанрів у цей період є естетичний синкретизм, вияви в романтичному спрямуванні ("Чорна рада" П.Куліша та ін.) сильних реалістичних ознак і збагачення реалізму здобутками романтизму, виступи одних і тих же прозаїків і з реалістичними, і з романтичними творами (П.Куліш, Марко Вовчок, О.Стороженко), перехід від просвітительського реалізму до реалізму класичного.
Орієнтація на наукове розуміння суспільства й людини сприяла зміцненню реалістичних засад у письменників 40-60 років.
Ганна Токань у статті "Цей багатобарвний мистецький світ зауважує: "Реалізм постав як опозиція романтизму, його орієнтація спрямована на зневажену романтиками "низьку" дійсність і є спробою її узагальнення".[52; 59].
Постулати реалізму:
світом керують соціальні закони: соціальний історизм приходить на зміну історизму романтичному;
людина повністю залежить від суспільних відносин, є їх відтворенням, психологія героя, його стосунки з іншими пояснюються об'єктивними соціально-історичними обставинами;
письменник намагається збагнути об'єктивний саморух дійсності і передати це об'єктивне знання та свій гуманістичний ідеал читачеві;
життєподібність і типовість - провідні засади реалістичної поетики; характеротворення відбувається за принципом саморозвитку характеру;
поведінка персонажа не виходить за межі внутрішньої логіки, ядром цього внутрішнього є соціальна приналежність героя.
У період 40-60-х років відбувається характерне для реалізму розширення об'єкта художнього пізнання завдяки введенню у сферу творчого інтересу, крім долі селянства, також особливостей життя інших верств суспільства (духівництва, солдатів, бурлацтва, козацтва, панства). "Посилення суспільної заангажованості мистецтва, зв'язку літератури з суспільними процесами, а національно й соціально-визвольним рухом реалізується в розширенні й радикалізації проблематики, у трактуванні зображуваного у світлі передових суспільних ідеалів, близьких у ряді моментів до шевченківських, в оновленні та поширенні ідеологічної ролі літератури, в орієнтації читача на радикальне перетворення суспільства. Оновлюються прийоми художнього зображення й вираження.[22; 183]
У художній прозі наявна проблема "людина і суспільство", боротьба людини з низів за існування, проти гніту соціального і національного, трагедію нищення людини суспільною несправедливістю, страждання народу і панування привілейованих, панівних сил тощо. Гостра суперечність між народно-гуманістичним ідеалом і нелюдяним характером суспільних відносин - основний структурний принцип прозових творів 50-60-х років. У них органічно поєднується принцип народності з принципом реалізму, як художнє відтворення істини життя, розкриття закономірностей дійсності, заглиблення у внутрішній світ людини, зображення обставин і характерів, художній історизм.
Людина зображена насамперед у своїй соціальній суті. Доля героя тісно переплетена із суспільними процесами. Загалом у системі персонажів художньої прози 50-60 років домінує роль позитивного героя.
В українській прозі поглиблюється художнє осмислення історичних завдань українського народу у визволенні з-під соціального, національного, духовного гніту. На попередньому етапі розвитку художньої прози в центрі уваги були переважно родинно-побутові стосунки та інші окремі суспільні явища селянського життя. Прозаїки намагалися показати суспільне становище всього селянства, зобразити життя інших класів і прошарків. Зокрема Г.Квітка-Основ'яненко вбачав поліпшення становища трудових мас в удосконаленні суспільних порядків і людських взаємин шляхом часткових змін існуючої системи, підвищення морального та освітнього рівня людини. Марко Вовчок показала кріпосницьку систему як політичну й суспільно-економічну причину трагічного становища селянства та громадянсько-морального звиродніння панства. Письменниця намагалася передбачити майбутню долю народу, проголошувала право людини на вільне життя, засуджувала експлуатацію та насильство. На захист національних інтересів спрямували свою творчість також П.Куліш, А.Свидницький, Ю. Федькович та інші письменники, які утверджували народно-гуманістичні ідеали.
Ідеї національної консолідації українського суспільства висувались у прозовій творчості П.Куліша, О.Стороженка.
Новий етап у розвитку української прози відкривають Марко Вовчок, П.Куліш та О.Стороженко. Письменники висловлювали досить прогресивні на той час погляди, правдиво відтворювали суспільні явища, зокрема загострення конфліктів між селянством і поміщиками. Від критики окремих суспільних вад та вад людини прозаїки переходять до викриття всього експлуататорського ладу.
Реалістична проза відображає передусім найістотніші тенденції і закономірності народного життя. Становище пригнобленого трудового народу - основа оповідань та повістей 50-60-х років XIX століття.
Як бачимо, проза цього періоду тяжіє до історичних тенденцій. З'являються нові жанри, зокрема жанровим різновидом прози було історичне оповідання. Поряд з оповіданням розвивається й повість. Ця епічна форма після Квітки-Основ'яненка еволюціонує, збагачується. Так з'являються різновиди повісті - соціальна ("Інститутка" Марка Вовчка), історична повість ("Січові гості" П.Куліша), історична повість - казка ("Кармелюк" Марка Вовчка).
Вміщений уже в першій збірці Марка Вовчка твір "Сестра" виділяється серед оповідань своїми жанровими ознаками, зокрема епічною широтою він наближається до повісті. Ознаки повісті мають також такі твори: "Орися" П.Куліша, "Месть верховинця" М.Устияновича та інші. Повісті в основному друкувалися в журналі "Основа".
Історичні повісті мали романтичний характер, створювалися на фольклорній основі. У цей час з'являється повість-казка Марка Вовчка "Кармелюк", П.Куліша "Хмельниччина", "Січові гості", О.Стороженка "Марко
Loading...

 
 

Цікаве