WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Розгляд факторів єдності жанрово-стильового комплексу української історичної повісті XIX - початку XX ст - Курсова робота

Розгляд факторів єдності жанрово-стильового комплексу української історичної повісті XIX - початку XX ст - Курсова робота

мандрували богатирі героїко-фантастичних казок, здобуває перемогу. На цій дорозі художньої умовності прийнятні й незвичайна сила малого Павлуся, і те, як складаються обставини, аби він не загинув, аби досяг поставленої мети". [75; 9]
Динамічністю і напруженістю сюжету, доступною манерою оповіді, а також казковими рисами зображені у повістях "На уходах" та "За сестрою".
Повість "На уходах" сконцентрувала уявлення письменника про людей поселення-мрії. "Випробовуючи свого головного героя різноманітними пригодами, зводячи його з різними людьми, автор розкриває все більше граней Тарасової вдачі. Був отаман "не лише до шаблі, а й до танцю митець". Одружився ізкозир-дівкою Марусею Судаківною, Тарас Партика створив сім'ю, в якій панували згода, любов і вірність. Поводження Тараса як у родинному, так і суспільному колі - взірець народної моралі". [75; 10]
Повість "На уходах" письменник мав на меті у захоплюючій формі історико-пригодницької повісті висловити свої народні моралі побажання щодо суспільного укладу, жаданих людських взаємин.
Повісті А. Чайковського "За сестрою" і "На уходах" зливаються із течією в літературі кінця ХІХ - початку ХХ століття.
Проза історико-пригодницького та жанру Михайла Старицького цікава, насичена образами, подіями. Автор детально виписує характери дійових осіб, вдало "вплітає" у сюжетну канву твору. Варто також відзначати, що М. Старицький, як і П. Куліш, орієнтувався на майстрів світового рівня, однак майстерність побудови творів, динаміка і драматизація, насиченість перипетіями залежить від таланту й естетичного смаку письменника.
Загалом розгляд літератури в Україні того часу свідчить про високу майстерність письменників у зображенні подій, явищ та характерів. Література ХІХ - початку ХХ століття знаменувала собою появу таких велетнів як Івана Франка та Лесі Українки.
ВИСНОВКИ
Звернення до розгляду факторів єдності жанрово-стильового комплексу української історичної повісті XIX - початку XX ст., її системної співвіднесеності з притчею зумовило в нашому дослідженні ряд узагальнень стосовно специфіки інтерпретації історичного минулого, співвідношення історичної правди й художнього домислу, функціонування системи образотворення, ролі поетикальних, сюжетно-композиційних вирішень та принципів конструювання художнього часопростору у втіленні форми й змісту повчальності, сконцентрованої в історичному минулому України.
Жанр історичної прози середнього обсягу початку та першої чверті XIX ст., більшість творів якої дослідники відносять до історичних нарисів, має кілька провідних формозмістових чинників:
- неповну на той час виробленість класичного жанрового варіанту історичної повісті як художньо-стильової системи сюжетного моделювання;
- нахил до докладного змалювання географічно-історичних деталей сюжетного поля за рахунок вироблення чітких критеріїв побудови образотворчої системи;
- різноманітність способів формування епічної оповіді, що спричинила широкий вибір видової специфіки творів (від історико-мемуарного нарису до драматичних етюдів зі значним епічним елементом).
Ставлення письменників цього періоду до історичних подій відзначається анекдотичним їх розумінням, перевагою комічного, яка передбачає і такі особливості інтерпретації історії, як відсутність міжчасового зв'язку історичних прецедентів, тенденція до змалювання найближчих до сучасних авторам подій. Цими факторами, на наш погляд, частково зумовлений і вибір персонажів, що діють у творах прози історико-мемуарного спрямування: обмаль історичних осіб, і серед них в основному ті, кого автори знали якнайкраще або особисто, або за сімейними архівами. Проте проза цього періоду подає і перші зразки інтерпретації образу "справедливого розбійника" - українського Робін Гуда зі всіма провідними компонентами цього інтертекстуального образного типу ("Гайдамак" О. Сомова, "Предание о Гаркуше" Г. Квітки-Основ'яненка), з його нахилом до трагічного роздвоєння. Додаткове досягнення, яке можна віднести на долю Є. Гребінки, полягає у висуненні на арену історичних подій ідеї фаталізму в особі "маленької людини", що є лише одним із кількох способів функціонування комплексу вигаданого героя твору.
Аналіз поетикально-композиційної системи творів цього періоду дозволив зробити такі висновки про особливості їх стильової специфіки:
- написання їх переважно російською мовою - результат того, що інтерес митців до народного тільки починав набувати рис професійності;
- невироблена сукупність засобів портретної характеристики персонажів зумовила бідність портретних описів та загальну конспективність викладу фабульно-сюжетної послідовності, пряме вираження дидактичних концепцій словами автора;
- тропеїчний бік художнього мовлення цього періоду засвідчує переважне застосування літературної алегорії, рідше - свідоме наслідування фольклорного стилю оповіді, який лише подекуди має традиційні епічні властивості.
Способи конструювання художнього хронотопу класицистичної та преромантичної історичної прози надають набагато більшу увагу інтерпретації часового, ніж просторового, компоненту художньої реальності.
Ймовірно, передумовою цього є ідейно-естетична прагматика авторів при переважному спрямуванні художнього часу в минуле, тенденція до гармонізації кількісного співвідношення авторського та персонажного хронотопу з історією.
Морально-етичні настанови історичної повісті XIX - початку XX ст. складають актуальну для сучасності цілісну дидактичну систему, проблематика якої розвивалась під впливом панівного стилістичного напряму та історичної тематики художніх творів. Її повчальні компоненти в мемуарно-історичній повісті такі:
- увага до реальних причин протидії чинній політико-державній системі ("Гайдамак" О. Сомова, "Предания о Гаркуше" Г. Квітки-Основ'яненка);
- вимогливість до культурного рівня політичного спілкування, потреба орієнтування на певний ідеал ("Вивеска" О. Сомова, "Головатый" Г. Квітки-Основ'яненка);
- об'єктивність у визначенні першорядних економіко-політичних завдань незалежно від панівної ідеології ("1812 год в провинции" Г. Квітки-Основ'яненка);
- діахронічність аналізу формування економічних та геополітичних умов ("Основание Харькова" Г. Квітки-Основ''яненка).
Перехід до нових естетичних критеріїв художнього моделювання вітчизняної та зарубіжної історії призвів до чіткішого оформлення жанрових ознак історичної повісті. Твори М. Костомарова, Марка Вовчка, О. Стороженка засвідчують певні елементи "романного мислення" (зокрема прагнення відобразити специфіку історичної епохи в її цілісності), проте, приділяючи головну увагу побудуванню сюжету навколо подій, що відбувалися в житті героїв твору протягом тривалого часу, автори свідомо не супроводжували такий сюжет повним розкриттям рис історичної епохи, бо концентрації на розвитку однієї-трьох головних сюжетних ліній дидактичного змісту вже тоді вимагала пригодницька специфіка
Loading...

 
 

Цікаве