WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Гротеск, як основний художній засіб у романі В.Гюго „Собор Паризької Богоматері” - Курсова робота

Гротеск, як основний художній засіб у романі В.Гюго „Собор Паризької Богоматері” - Курсова робота

готовий захищати здобуту ним красу.
Переховуючи Есмеральду в одній із келій Собору, Квазімодо лише вночі приходив подивитись, як вона спить: "Не лякайтесь, я ваш друг... Що вам до того, що я біля вас, коли ваші очі заплющені?" (с. 324). Він рішуче запротестував, коли вона вдень запросила його до себе: "пугачу не місце в гнізді жайворонка" (с. 324). Але шляхетна Есмеральда бачила, що "на всій цій потворності лежав відбиток такого суму й ніжності, що вона поволі почала звикати до свого рятівника" (с. 324).
У грубому серці горбаня знайшлися слова про красу: він небув від природи духовним калікою. Квазімодо - "природна людина, якої не торкнулася феодальна цивілізація" (с. 446). Тому він так рішуче захищає ніжне створіння (а потім і мститься за неї Клодові), котре покохав після "краплі води" біля ганебного стовпа: "За ту краплю води, за ту краплю жалю я можу заплатити лише всім своїм життям" (с. 325). Ця глибока щирість не може не викликати співчутття у Есмеральди, бо вона теж по-своєму "природна людина" (за Руссо). Але цього не можуть зрозуміти "цивілізовані" кати, продажне духовенство, Клод і навіть Феб. До того ж Квазімодо готовий до самопожертви. В нього вистачаю шляхетності та чуйності, помітивши, як Есмеральда дивиться на Феба, що "воскрес", спробувати привести його до неї. І лише черствість та егоїзм Шатопера стали на шляху виконання цього плану. Іншого разу, помітивши, що одна із скульптур біля її вікна лякає дівчину, він вночі, ризикуючи життям, знімає її, не потривоживши Есмеральду. Відданість Квазімодо дівчині й у тім, що, показавши їй високі башти Собору ("людина, яка впаде з них, помре..."), він цілком серйозно сказав: "Якщо ви побажаєте, щоб я стрибнув униз, вам не треба буде говорити й слова, досить буде одного вашого погляду" (с. 325).
За принципом контрасту, на відміну від легковажного Феба, у Квазімодо почуття кохання не лише природне, а й глибоке. Зовні Квазімодо різко контрастує і з Есмеральдою: "Я здаюсь вам звірем, скажіть? А ви, ви сонячний промінь, ви крапля роси, ви пісня пташки" (с. 325). Як бачимо, герой чудово розуміє свою потворність і весь трагізм свого стану, але не перестає кохати дівчину, шукати можливості бути їй корисним. Саме на цьому контрасті письменник і досягає глибокої романтичної виразності.
Крім любові, Квазімодо відчуває й інші почуття, зокрема злість. Вона була наслідком його потворності і ставлення до нього людей, а не вродженою якістю. Так, коли його одностайно обрали "папою блазнів" і Коппеноль почав вульгарно вітати Квазімодо ("Істинний хрест! Найсвятіший отче, досконалішої потворності я в житті не бачив" - с. 43) той (хоч і глухий) "раптом обернувся до нього і так страшно заскреготав зубами, що фламандський велетень позадкував, немов бульдог перед кицькою" (с. 43-44). (Ця сцена носить гротесковий і романтичний характер).
До такої реакції Квазімодо звик з дитинства, коли відчув, а згодом і переконався, що люди не розуміють його біди, а лише збиткуються над ним, унаслідок чого він став "затаврований, обпльований, упосліджений" (с. 130). Ось чому і виробилась така злість. Дійсно, вийшло, як пізніше у лєрмонтовського героя ("Я був скромний, мене звинуватили у лукавстві, я став скритним"). Це дозволяє поставити Квазімодо в один типологічний ряд романтичних героїв не лише з Печоріним, а й Конрадом (Байрона), Кирилом Туром (Пантелеймона Куліша), що частково відзначено в критиці1, хоч це ще й потребує доказів. Злобливість іноді перемагає в Квазімодо всі інші почуття. Так, попри все те, що йому дав архідиякон Клод (притулок, освіту), він не міг утриматися, щоб не помститись йому за смерть Есмеральди, скинувши його з Собору, адже той хотів відібрати у нього найкраще у житті. Не випадково після загибелі обох він каже: "Ось усе, що я любив" (с. 440).
Чи залишилось після цього ще щось для Квазімодо в цьому світі? За сюжетом - нічого. Але натура цього героя настільки сильна, що неможна не помітити його потенціальних можливостей, що виходять із його народного характеру. Пригадаймо сцену звільнення ним Есмеральди, коли "він відчував себе величним і сильним, він дивився прямо в обличчя цьому суспільству... Дивився в обличчя людському правосуддю, що в нього він вирвав здобич, усім тиграм, змушеним лише клацати зубами, усім цим приставам, суддям і катам, усій королівській могутності, яку він, нікчемний, зламав за допомогою всемогутнього Бога" (с. 309). Отож, лише найвища сила і народ дали змогу Квазімодо повстати проти королівського наказу; герой виявився могутнім народною підтримкою (таку думку на іншому матеріалі й інших героях висловлював О. С. Пушкін в "Борисі Годунові").
Отже, в образі дзвонаря Квазімодо уособлено силу народного протесту проти жорстоких законів Середньовіччя, короля та духовенства, проти несправедливості людей, а не природи, хоч нею він і був обділений, залишаючись "природною людиною".
____________________
1 Див. Нахлік Є. К. Українська романтична проза 20-60-их років ХІХ ст. - К., 1988, с. 129.
Виховуючись вулицею, "школяр" Жеан Фролло, рідний брат Клода, засвоює уподобання натовпу. Разом з іншими він регоче, побачивши "маску" Квазімодо, знущається з нього під час його покарання; висміює глухого теж
суддю й обіцяє йому, що засуджує "гультіпак" за гру в кості, теж "грати вдень, грати вночі, жити граючи, вмерти граючи, програвши останню сорочку, поставити на карту й свою душу!" (с. 169). Жеан,дійсно, так і гине, граючи і борючись проти королівської влади. Адже це він під час заколоту здогадався відшукати драбину, щоб по ній залізти в Собор, не знаючи, що там його й зустріне ревнивий захисник Есмеральди. Смерть Жеана від руки Квазімодо є безглуздою та трагічною (обидва бились за неї), але "веселою": він наспівував пісеньку, йдучи на смерть (в ньому не можна бачити літературного прототипа Гавроша). Отже, Жеан Фролло - дитя свого народу, "школяр" і гульвіса, що віддає своє життя в боротьбі проти короля та його прислужників. Він безжурний і дещо легковажний, але щирий та сміливий. Роль Квазімодо в його долі явно випадкова, адже перед ним - романтизм.
По-іншому склався життєвий шлях автора містерії. Що виконувалась у Палаці правосуддя на честь приїзду фламандських послів, виходця із народу (що навчався у Клода Фролло П'єра Грентуара. Залишившись без копійки, він потрапляє до "Двору чудес", де його рятує від ешафота Есмеральда. Пізніше він прагне звільнити її, викравши з Собору Богоматері під час заколоту. Але ошуканий Клодом, стає мимоволі зрадником, бо залишає її (після втечі з Собору) на руках у Клода, не знаючи про його справжні наміри. Врятувавши козу Есмеральди, він "від астрології, філософії, архітектури, герметики та інших безглуздь... знову повернувся до драматургії, яка є найбільшим безглуздям" (с. 441), а за містерію (разом із теслею) все ж одержав сто ліврів. Отже, у Гренгуара не вистачило мужності, стійкості за справу народу; інтелігентність не сприяла ростові та зміцненню його характеру. П'єр є уособленням тієї частини ІІІ-го стану, яка не злилася з народом. Якщо улюбленець натовпу Жеан Фролло змальований у стилі веселощів, то "філософ" П'єр Гренгуар - у стилі романтичної іронії до його вчинків і долі.
Таким чином, представники народу (Есмеральда, Пакетта, Квазімодо, Жеан Фролло, Клопен разом з усім "Двором чудес") протистоять королю Людовику ХІ та продажному духовенству (безіменний Кардинал, Жак Шармолю, Клод Фролло), в чиїх психологічних поруках не помітно прагнення до добра, краси, милосердя та моральності. У характерах же людей із народу є місце
Loading...

 
 

Цікаве