WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → “Мальви”, “Журавлиний крик” – історичні романи Романа Івани-чука - Реферат

“Мальви”, “Журавлиний крик” – історичні романи Романа Івани-чука - Реферат

рідний край. Стратон - колишній раб, який отримав волю і заснував поселення християн - залишився вірний вірі й батьківщині, проте змирився з тим, що вмирати буде на чужині. Проте центральний, на мою думку, образ роману - Мальва. Вона обрала собі шлях, не схожий на інші - шлях валенродизму. Шлях життя в чужій системі, проникнення у верхівку її влади, підробленої покори, а насправді відчайдушної праці на благо своїй батьківщині: "Мамо, а може, того хотів твій Бог,щоб мене в ясир забрали, щоб я забула своє і аж тоді розбудилась від рідної пісні, коли стала ханською дружиною? Може, мені призначено більше добра вчинити для твого краю, ніж народити козакові дитину? Кажеш - хан іде на поміч козакам? І може зрадити їх? Я на дам йому цього вчинити, він любить мене. А тепер я розпалю його любов ... і стане він вірним Хмелеві навіки",26 - говорить Мальва матері і цим передбачає свою долю.
Взагалі, на мою думку, у цьому творі Роман Іваничук надзвичайно тонко переносить час Радянського Союзу у часи Османської Імперії. У творі можна провести чіткі паралелі між двома епохами історії України. Алім та Селім, яничари - це люди, які народились на Україні, проте переконання мали комуністичні і працювали проти своєї батьківщини. Стратон - це більшість тогочасних українців, які не сприймали режим, але жили під його владою. Мальва - це інтелігенція, це "Валенроди", які жили в Союзі, та працювали проти нього. Проте наймасштабніша паралель - Марія - це Україна, яка шукає своїх дітей, що зрадили її, яка намагається переконати їх в тому, що їхні переконання хибні, яка хоче повернутись до своєї "батьківщини" - незалежності. Сам автор, на мою думку, виступає тут в образі меддаха Омара. Ось монолог Омара, який і є думкою Іваничука про пануючий народ в Радянському Союзі та про його вождів: "О люде османський ... Коли тобі вистачить свого власного добра, занехаяного, нерозкопаного? Чого повзеш ти на чужі землі, не розоравши своєї, чому не нагодуєш власним багатством рідних дітей, а примушуєш їх голодними рискати по не своїх полях і дарма проливати сусідську кров? Коли ти вгамуєш свою захланну спрагу? В тебе є сьогодні влада, і ти сваволиш. Хто ж захистить тебе від Божої помсти, коли вона гряне? А прийде. Замикається вже круг віків, і ти вернешся туди, звідки прийшов, виконавши своє покликання на землі. Вернешся, осуджений світом."27 Ось яке було справжнє призначення роману, яке автор настільки майстерно прикрив, що прискіпливі радянські цензори, які навіть навіть найменшої підозри не мали про прихований зміст твору, допустили його до друку.
Викрили твір на викладацько-студентській конференції у Львівському університеті. Описуючи це, Іваничук згадує: "Конференція вдалася знаменито: багато було кваліфікованих виступів, я отримав десятки усних і письмових питань, проте ніхто не розкривав підтексту твору, розуміючи, що це могло б спровокувати відповідну реакцію у партократів. І аж у кінці розмови, вже після мого заключного слова, вихопився за трибуну якись юнак і залементував: "Відкрийте очі, не ховайте голови в пісок, це твір не про турецьких яничарів, а нинішних, наших, і скільки їх сидить у цьому залі!"28 Після цього роман був заборонений.
"Можна мати суто професійний - філологічний інтерес до твору і захоплюватися всіма його достоїнствами, розкладаючи на полицях усі літературні компоненти, розглядаючи їх уже не в художньому ансамблі, а й кожен сам по собі, ізольовано від інших, і не перестаючи при тому захоплюватися довершеністю симетрій кожного. І "Мальви", мені здається, витримають усі подібні перевірки літературних експертів на справжність."29 - пише у вступі до роману Михайло Слабошпицький і дійсно, поряд з глибоким філософським осмисленням української історії, у творі є надзвичайно цікаві перипетії, багато різноманітних сюжетних ліній, елементи мелодраматизму, реалістичне зображення даної епохи. Проте, як говорить Володимир Яворівський, "є в романі султанський двір зі всіма його атрибутами. І добре, що автор став над спокусою старанно і "каліграфічно" виводити подробиці, розміри взуття султанів, кулінарну енциклопедію султанської кухні - він залишає лише ту правду, яка не дає оповіді вийти з русла достовірно історичного."30 Тобто Іваничук був вельми уважним у змалюванні деталей побуту, звичаїв і моралі тогочасного суспільства, але у цих питаннях тримався "золотої середини."
"Мальви" - дуже професійний і цікавий твір, який спонукає нас задуматись над історією, сучасністю, майбуттям свого народу. Це досить вагомий вклад в українську літературу, оскільки він розпочав велику серію творів самого Іваничука і поклав початок перспективній і багатообіцяючій літературній тенденції.
"Журавлиний крик" був другим історичним романом письменника.
На початку сімдесятих років автор "подався в пошуки за матеріалом, тоді ж пізнав всю Україну, а ще й Соловки, до яких наша знедолена батьківщина мала завжди пряме відношення."31 Іваничук віддав новому творові п'ять років життя.
Письменник вирушив на Лівобережжя, зокрема в Полтаву, Ромни. Згадуючи про це, Іваничук пише: "З Ромен, уже в супроводі поета Павла Ключини й художника Сашка Дубровського, подався я в рідне село Калнишевського - Пустовітівку. Село невелике - до ста дворів серед степу, а посередині - крамниця. Церква, вибудована кошовим отаманом, як я подумав, не збереглася.
Ми зупинилися біля крамниці, на порозі якої сидів, спершись на костур, старезний дід, мовби не впускав досередини, а мені літньої спеки захотілося щось випити. Спробував виминути старого, але він таки не впускав.
"Хай уже молоді пиячать у храмі Божому - не знають, але вам не гоже, мать, ученому, як я на вас дивлюся."
Не розуміючи я глянув на Ключину, той посміхнувся.
"Це ж церква Калнишевського, - пояснив він. - Ось бачиш - в основі хрест, а баня знесена. Старий же нібито доводиться далеким родичем Калнишевського, знає легенди про нього, сидить тут день у день та й бурчить на парубків, які приходять сюди могоричити... Ось попроси, хай щось розкаже."
Діда не треба було двічі просити, він сам почав розповідати монотонним голосом, ніби той фризієр, що гомонить над вухом клієнта і йому байдуже - слухають його чи не слухають, - про пустовітівського сироту Петра, який бігав услід за козаками й тютюнцю випрошував, а потім один старшина взяв його за джуру, і з того джури виріс кошовий отаман...
Враз дід пожвавішав, але чомусь стишив голос і продовжував:
" А цариця Катерина була всесвітня курва. Тож хотіла кошового заполучить... Не пішов до неї в покої отаман. Дуже
Loading...

 
 

Цікаве