WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Модернізм і постмодернізм: спадкоємність і протистояння - Дипломна робота

Модернізм і постмодернізм: спадкоємність і протистояння - Дипломна робота

цей здатний передати майже весь спектр постмодерністських спрямувань: вони вказують на небезсумнівність будь-яких сигніфікацій, вони оформлюють цитату, вони іронічно знімають можливий пафос, вони трансформують первинний зміст, вони задають стилістично різноголосому колажу спільний емоційний тон, нарешті, вони зв'язують цей колаж з "рідним" для взятого в лапки матеріалу контекстом. Ще одну дуже важливу зміну, що відбулась у постмодерністській культурі порівняно з культурами минулого, зручніше всього інтерпретувати з комунікаційної точки зору. Вона полягає в переносі акценту в тріаді "адресат-повідомлення-адресат" з першого відношення на друге. Ще модернізм, а може, якраз він у найбільшій мірі, працював з відношенням "художник-твір". Цей ніби-то частковий момент насправді виражає найбільш основоположні особливості "допостмодерністських" культур. Головною метою художника завжди було самовираження, і навіть коли модерністи говорили про розчинення в космічній безособовості, вони мали на увазі не відмову від власної особистості, а радше розширення її до масштабів космосу, їхнє мистецтво було не імперсональним, а гіперперсональним. Модернізм не поривав з властивим класиці дидактично-профетичним розумінням мистецтва, а відповідно - дуже серйозно ставився до своїх митців і до їхніх творінь, але якось дивно, що зовсім не цікавився ні глядачем, ні його реакцією на свої спроби організації раю на землі. Перенесення акценту на відношення "твір-глядач" відбиває принципову зміну самосвідомості художника. Він, дійсно, перестає бути "творцем", провідником у світ конкретного "трансцендентного означуваного". Тепер зміст твору породжується в акті його сприйняття, отже, можна говорити лише про "змісти", їхню потенційну множинність, спричинену множинністю і відмінністю його глядачів. При чому кожен раз окремий "зміст" буде принципово унікальним. Безглуздо було б сперечатись, чи існує взагалі твір мистецтва без глядача, та відносно постмодерністського твору це вирішується абсолютно однозначно: не існує .
Як вважає Лариса Залеська-Онишкевич, "постмодернізм уживає інтертекстуальність (для бажаного ефекту запозичування відомих тем, стилів та засобів інших письменників), еклектичність, фрагментацію тексту, висловлення погляду на правду або її брак, розвал ідеологій, ілюзорність реальності. Увага звернена на не-героя, тобто на людину, яка не є в центрі дій або уваги, тільки на окраїнах, вона "марґіналізована" на "іншу" або "ту другу" людину" . Звідси дослідниця виводить також "пародіювання, загравання, скрите кепкування зі серйозного і влади, "карнавалізація". Постмодернізм виявляє також інакший підхід до проблеми часу (який може бути релятивним) і реальності, яка часто передавана як ірреальність. Мова використана як засіб гри" . Ці засоби зокрема трапляються у сучасних прозаїків України - письменників "Бубаїстів" та Івано-Франківської групи - зокрема відомі вже в Америці твори Юрія Андруховича ("Рекреації", "Московіада" і "Перверзія") та Іздрика. Сучасних посмодерністичних авторів також ділять на згадувану "західну" групу і житомирсько-київську" (Євген Пашковський, Богдан Жолдак).
Андрухович пропонує "означити модернізм як "рух у філософії, мистецтві та суспільній думці останніх десятиліть ХIХ - першої половини ХХ сторіч, який, попри різноманітність і взаємну суперечливість своїх напрямів (броунівський рух!), характеризується тією чи іншою формою неприйняття позитивістської (реальної) дійсності і через невпинне оновлення ідей, образів, засобів прагне творити (або віднаходити) іншу, паралельну (ірреальну) дійсність" . Головним креативним підсумком модернізму письменник називає доведення до абсурду критерію "новизни" як найцінніснішого критерію. Революційність - чи краще сказати катастрофічність модернізму полягала в тому, що, мабуть, уперше за всі часи існування мистецького дискурсу критерій "новизни" ("такого ще не бувало!") був поставлений вище за інші критерії, як наприклад, "майстерності", і навіть загалом прирівняний до критерію "мистецькості", "художньої вартісності" як такої. Постмодернізм як стан, спричинений таким розчаруванням і такими сумнівами, передбачає вже не серйозне (бо програмове й дефінітивне) шукання "нового", а хіба що пародійне. Постмодернізм - це усвідомлення неважливості "нового". Чи, точніше сказати, важливості "нового" поряд із будь-яким іншим критерієм. Тобто постмодернізм - це стан відмови від пріоритетності "нового".
Отже, підбиваючи підсумки усього вище сказаного більше сумбурно, аніж структуровано (виходить так, що не можливо говорити про кожну окрему рису постмодернізму не зачіпаючи іншої, тому відбувається перескакування з однієї думки на іншу), можемо окреслити такі моменти протистояння постмодернізму модернізмові.
Модернізм заперечує традицію, пропонуючи власну концепцію нової літератури. Постмодернізм нової літератури не пропонує, оскільки за кілька сотень років було написано так багато, що неможливо вигадати щось нове, тому постмодернізм використовує попередні надбання літератури, компілюючи їх у творах, вживаючи цитати, аби викликати алюзії у читача. Модернізм пропонує свою інтерпретацію твору, від самого початку адресуючи читача до єдиного шляху розуміння. Відповідно до цього модернізм апріорно визначає існування читачів, які не сприймуть твору. Постмодернізм виступає проти будь-якого диктату, в тому числі диктату інтерпретаційного. Твір після того, як він вийшов з-під пера автора, набуває ознак самостійної одиниці і починає власне життя. Читач стає співавтором, обираючи розвиток сюжетної лінії такий, який йому більше імпонує. Модерністи чітко структурували твір, проводили в ньому певну думку, натомість постмодерністи не вважають за потрібне дотримуватись норм побудови літературного твору.
Важливим засобом втілення постмодерністичної моделі літератури є гра, яка виявляється в кар навальності, що притаманна постмодерністському світогляду.
ВИСНОВКИ
У дослідженні ми зробили спробу з'ясувати поняття власне українських модернізму і постмодернізму, прослідкувати хронологічні рамки двох літературно-мистецьких явищ, з'ясувати їхню фактографію, тобто окреслити "під'явища" досліджуваних літературних напрямів, також описати загальну модель модернізма і постмодернізма, яка складається із праць літературознавців.
Отже, модернізмом в українській літературі називаємо сукупність напрямів і течій, що виникли наприкінці ХІХ століття як заперечення традиційної народницької літератури, які стверджували нові форми вираження у художньому творі. Течії модернізму брали до уваги якийсьокремий аспект форми вираження, тому вони навзаєм доповнюють одна одну, хоча часом естетики їх є взаємозапереченням. Постмодернізмом в українській літературі називаємо творчість письменників кінця 80-х років ХХ - початку ХХІ століття. Для постмодернізму характерним є еклектика всіх попередніх напрямів літератури, цитатократичність, гра як спосіб існування автора, читача і самого твору.
У спадок від модернізму постмодернізмові перейшло те, що не існує однієї уніфікованої монолітної
Loading...

 
 

Цікаве