WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Модернізм і постмодернізм: спадкоємність і протистояння - Дипломна робота

Модернізм і постмодернізм: спадкоємність і протистояння - Дипломна робота

напрямах, а й національних літературах.
У виданій в Івано-Франківську "Малій українській енциклопедії актуальної літератури" автори декларують свою інтерпретацію літератури: "Література - це прояв десакралізації тексту. В сучасному літературно-мистецькому дискурсі абсолютно домінує контртрадиціоналіське ставлення до літератури, тому й причислення її до найнижчих субстанцій природи цілком адекватне" . Свідомо чи підсвідомо автори підходять до літератури не просто як до безглуздої розваги, профанічної забави, а як до містеріального тайнодійства, у максимальному виразі - навіть як до священнодійства. Отже, головна авторська інтенція - намагання очистити текстотворення від профанізму (в первісному розумінні слова).
Автор у постмодернізмі не є режисером, він учасник гри (яскравий приклад бачимо в повісті Ю. Винничука "Королевич-машкара"). Для письменника-постмодерніста література - це тільки гра і не більше, отакий собі словесний культуризм. Модерністи щиро вірили у серйозність літератури, прагнули створити щось нове і не схоже на попередні зразки, натомість постмодерністи не творять серйозного, а ведуть гру. Одним з виявів гри є карнавал. Він виникає тоді, "коли митець переконується у марноті своїх спроб усовістити людей, підказати їм рецепт щастя, він розчаровується у суспільному бутті, у світі: починає сприймати і показувати його (цей світ) як пошлий балаган, театр трагіфарсу; зрозуміло, при цьому навмисне задля виразності підкреслює, гротескує цю балаганність світу у своїх творах" .
Ігрова реальність спровокувала нарочито ігровий стиль постмодернізму. Вдаючись до зумисне "несерйозної", а то й безглуздої гри, постмодерніст підкреслює ненормальність, несправжність, протиприродність реально існуючого штибу життя. Сильні і слабкі сторони постмодерної настанови на життя як на гру ілюструє образ Отто фон Ф. з роману Ю.Андруховича "Московіада".
Постмодернізм прагне звільнити людину від рамок, саме тому пропонує гру, карнавал як спосіб буття. У цьому вимірі людина стає кимсь таким, як карнавальний персонаж, - і не конче під час карнавалу. Людина у цьому часі відходить від своєї сутності.
Як зазначає Тамара Гундорова, "українське літературознавство переорієнтувалося від академічного універсалізму до методології інтерпретаційного типу" . Отже, як вже було сказано, постмодернізм сповідує свободу інтерпретації. Кожна думка має право на існування, і нема думок правильних і хибних. Це відрізняє постмодернізм від модернізму, який, утворюючи модель нової літератури, відразу пропонував шлях інтерпретації твору.
Постмодернізм не береться формувати контекст майбутнього, він занурений у минуле. Це відрізняє його від модернізму.
Істотною відмінною рисою також є те, що "постмодернізм зазвичай не "опускається" до песимізму (чи оптимізму), він лише демонструє обидва підходи, вважаючи життя просто кумедним, як, зрештою, і мистецтво. Він походить не з відчуження, не з розчарування, не з якогось глибокого буттєвого переживання, а радше з нудьги й пересиченості. Відтак усе в постмодернізмі відносне і загалом рівноцінне. Декаданс присутній у постмодернізмі лише в рамках загального еклектизму - як один із багатьох стилів для гри й реконструкції" .
Модернізм звертається до реалій існуючого світу, попри всю дуалістичність, яку він культивує, а постмодернізм створює свій власний неіснуючий світ, який не має безпосереднього чіткого зв'язку з реальним світом.
Аби запровадити щось на заміну запереченої традиції, постмодернізм прагне змінити роль читача і роль письменника. До прикладу, Павич пропонує поділитися відповідальністю за твір із читачем. Він пише: "Я намагаюся розділити із читачем задоволення і відповідальність за текст, який ми спільними зусиллями створюємо. Я - пропонуючи способи читання, а читач - обираючи її" .
Від кінця XIX століття модернізм був панівною ідеологією, стрижнем якої стало переконання про рівноцінність і навіть однорідність суспільної дійсності й творів мистецтва. Таке переконання зводилося до формули, що нова цивілізаційна епоха породжує нову мистецьку форму, а форма мистецького твору залежить від його функції. Цивілізацію модернізму великою мірою створило поклоніння перед новими машинами й новими технологіями. Він (модернізм) почався з відкидання історичності й традиції, що в наслідку означало відкидання еклектизму на користь функціоналізму, а водночас - народження всередині модернізму норми відкидання, або ж імперативу новизни. На думку постмодерністів, модерністи відкинули оздоби й орнаменти, вибираючи простоту і чіткість, відкинули гетерогенність, вибираючи однорідність, відкинули непрозорість і безлад, вибираючи чистоту і порядок, відкинули ірраціоналізм, вибираючи раціональність і функціональність. Одним словом, обрали систему і передбачуваність, тяглість і конструкцію, але й - контроль. Саме така концепція є неприйнятною для постмодернізму, тому він відмовляється від однорідності, прагне ірраціоналізму. Модерністи заходилися накидати реципієнтам своє бачення, зовсім не враховуючи їхніх смаків. Вони запровадили поділ на митців і маси, публіку поділили на гурманів та профанів. А тим часом усякий патерналізм, із погляду постмодерністів, - це дидактизм, за яким приховується чиєсь над кимсь домінування, насильство й утиск. Це, власне, проти чого виступає постмодернізм.
Визначений як реакція на перелічені вище прояви, постмодернізм у цьому сенсі є передусім позицією радикального заперечення модернізму. Ця позиція поширилася у шістдесятих роках як вираз переситу модернізмом і водночас як прояв переконання, що він остаточно вичерпався. Постмодернізм, таким чином, можна представити як післямодерністський декаданс, але насамперед - як передчуття початків нової цивілізаційної фази й навіть як її мистецьку самосвідомість. Спрощено кажучи, позитивними рисами такого постмодернізму є, на думку постмодерністів, такі явища: а) заперечення концепції одностилевості й однорідності, до яких зобов'язувала доба модернізму, та проповідування натомість радикального плюралізму. Відтак - похвала розмаїттю, багатостилевості, еклектизму, відмова від стилістичних домінант; б) інтерес до історії й традиції, що проявився у звертанні до ретро, в уживанні цитат, повторів, пародії, колажу, пастишу; в) сприйняття орнаментальності й прикрас; г) чутливість до таких рис, як складність, поліперспективність і двозначність, замість простоти, чистоти, суперечності й функціональності; г) програмне змішування культур: низької й високої, неприбуткової та комерційної, елітарної й призначеної для дуже по-різному підготовленої публіки; д) культ інтертекстовості: кожнийтекст відсилає до попередніх творів, грає з контекстами і специфічно їх коментує. Постмодернізм у такому разі означає вразливість до конвенційності, звідси - забава стереотипами, пародія, дистанція й гра; чутливість до візуалізації сучасної культури, звідси - вживання заборонених знаків (постмодернізм епатує лексичне пуританство); рівноправність усіх засобів суспільної комунікації, внаслідок чого мова (слово, література)
Loading...

 
 

Цікаве