WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Образ “Рідної неволі” в драматургії Лесі Українки - Курсова робота

Образ “Рідної неволі” в драматургії Лесі Українки - Курсова робота

Проти рабства морального постає Тірца. На якусь хвилю самарійський пророк підтримує і захищає її. Його мотивація відштовхує Тірцу:
Оті лукаві струни гомоніли
в палатах нашого царя Саула,
вони його приспали, а тим часом
престол точила іудейська зрада,
мов шашель.
Самарійський пророк хоче помститися іудеям за колишню зраду. Він не думає про те, що зараз треба всім об'єднатися проти спільного ворога, щоби розірвати кайдани рабства. Натомість виникає сварка між самарянами й іудеями, Тірца не може розбудити приспаний розум, вона доходить висновку:
Не вам
судилось розкувать ярмо залізне
на коси і серпи. Он ті, малії,
он ті, що в куренях та при багаттях
удосвіта працюють неоспало,
вони жнива для Господа готують,
а ви, мов скорпіон в своєму гніві,
самі собі отрути завдасте,
самі себе пожрете, мов ті змії,
що Бог колись наслав на кару нам.
Після цих слів Тірца втрачає прихильність і підтримку самарян. За першою редакцією поеми Тірца, обурена закликом іудейського співця до покори, каже:
Тепер старий сліпець провадить хоче
дітей видющих - Господи, рятуй!
Тірца йде від них у пустелю чекати слушного часу для боротьби. Вона йде самовільно, зневірившись у кращій долі народу. За другою редакцією Тірцу женуть у пустелю, але вона не зрікається своїх переконань:
Дух Божий знайде сам мене в пустині,
а вам ще довгий шлях лежить до нього!
Тірца залишає зламаний народ наодинці з його неволею, витративши всі сили, щоби переконати рабів у тому, що вони занурені в ганьбу. Її дух лишається незломленим, поки неволя є навколо неї, поки вона може поставати і боротися проти неволі. Це її народ, значить, і рідна їй неволя. А оскільки пророків у своїй вітчизні не буває - Тірцу женуть за правдиві слова. Це ще одна риса рабів.
РОЗДІЛ 4.
Хто такий раб?
Це питання порушує Леся Українка в драматичній поемі "В дому роботи, в карїні неволі" (1906). Продовжуючи суперечку, розпочату Елеазаром, раб-гебрей і раб-єгиптянин ведуть гарячу дискусію з цього питання. Обидва є рабами на величезному будівництві. Кожен виконує свою роботу: гебрей бабрається в болоті, єгиптянин - у фарбах. Раб-гебрей у "заболоченій одежі, шкарубкій від мулу, увесь засмічений присохлим баговинням, худий, вузькогрудий, знесилений". Одежа раба-єгиптянина "замащена фарбами, але ніякого іншого бруду на ній нема; він худий, як і гебрей, але його тонка, сухорлява постать широкоплеча і неначе викована з червоної міді, по ній знати уперту, незламну силу, якусь немов нелюдську витривалість".
Кожен з них має своє розуміння рабства. Гебрея гнітить усвідомлення того, що він працює на будівництві храма для чужих богів:
Нехай би се був дім, чи там дворець,
чи хоч темниця, клуня, стайня, хлів,
а то - каміння купа величезна,
поставлена стовпами, бовванами
довготелесими - який в тім глузд?
Гебреєві боляче служити чужим богам. Він є невільником у чужій країні, виконує роботу, сенсу якої не бачить:
Я служу отим потворам, -
не хотячи, кленучи, а служу!
Його обурює те, що єгиптянин смиренно працює на будівництві, чинить насильство над собою. Проте єгиптянину подобається будувати храм для своїх богів, і рабство на нього так не тисне. Якби він був вільним, то запровадив би певні зміни у чинному порядку:
Спочинок довший,
свята частіше я б собі давав,
і страву певне б мав далеко ліпшу,
мене б не бито - се вже річ видима!
Либонь, що я б не мури малював, -
різьби, малярства, будівництва вчився б.
Якби єгиптянин був вільним, він би на свій смак будував храми. Він відчуває себе невільним саме з тієї причини, що йому не можна творити по-своєму. Він абстрагується від фізичних обмежень, працює на справу, яка йому близька, і тому не обтяжує себе міркуваннями про рабство. Єгиптянин настільки звик до такого стану речей, що йому це все здається природнім. На його думку, треба використовувати те, що вже є, а прагнути надзвичайного - просто глупо.
Гебрей продовжує ряд образів бунтарів. Він намагається достукатися до свідомості вільної людини, яка є закутою в крицю рабства. Працюючи на чужу ідею, він чується абсолютним рабом серед рабів, точніше рабом рабів. Бачить вихід у повстанні місцевого населення, а воно не розуміє свого жалюгідного, ганебного становища. І Леся Українка устами раба-гебрея відмовляється від подальшої безрезультатної боротьби за "рідну волю":
Я мушу знать, що я тут раб рабів,
що він мені чужий, сей край неволі,
що тут мені товаришів нема.
Більш ти від мене й слова не почуєш!
ВИСНОВКИ
У розглянутих драматичних поемах Лесі Українки ("Одержима", "Вавілонський полон", "На руїнах", "В дому роботи, в країні неволі") багатогранно розкривається "образ рідної неволі". Носіями ідей борця за свободу, окресленого в поезії "Легенда віків", є головні герої поем, які вступають у конфлікт із навколишнім світом, оточенням,сірою масою: Міріам, Елеазар, Тірца, Раб-гебрей. Вони прагнуть звільнити свій народ від рабства морального - в першу чергу, бо це є головною причиною рабства фізичного. Намагаючись зламати рабську свідомість, Леся Українка протиставляє своїх героїв натовпу, який боїться радикальних змін. Якщо подолати цей страх, можна чинити великі звершення для подальшого розвитку народу зокрема і цивілізації взагалі. "Позитивний головний герой будить інших, він прокладає для них першу, може, ще ледь помітну стежку - стежку в майбутнє, знаходить собі послідовників і підносить їх до свого рівня. Леся Українка закликає звільнити особистість від таких соціальних кайданів, у яких людина нівечить свої здібності, прирікає себе на безбарвне і беззмістовне животіння. Письменниця протестує проти рабства духу, проти зневір'я. Показує могутню духовну силу народу, яка вивільнить його з полону, виведе з руїни - силу, яка промовляє поки що устами співців Елеазара і Тірци. Мрія народу про волю, про братерство між усіма гнобленими звучить у словах пророчиці. Романтична піднесеність, порив до кращого майбутнього, до волі звучить у словах співця - провісника дум народних.
У героях своїх драматичних поем Леся Українка підкреслювала насамперед розкутий дух, уміння не схилятися перед догмами, ідолами. У боротьбі за правду, за нові ідеали життя вони знемагають і гинуть. Але їх не можна зламати. Леся Українка зазирає в глибину людських душ, і вільними їй бачаться лиш ті з них, які здатні боротися проти всього того, що нівечить і
руйнує людський дух, перетворює людину в раба"
Названі герої драматичних поем є одночасно втіленням поглядів Лесі Українки на проблему морального рабства людини. Звільнившись фізично наприкінці 19 століття, український народ лишився рабом. До цього часу питання морального рабства в Україні є відкритим, тому теми, підняті Лесею Українкою в драматичних поемах, залишаються актуальними і в наш час.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Франко І. Зібрання творів у 20 томах: т. 12. - Київ, 1953.
2. Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах: т.1. - Київ, 1975.
3. Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах: т.3. - Київ, 1976.
4. Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах: т.11. - Київ, 1978.
5. Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах: т.12. - Київ, 1979.
6. Боженко М. К. Драматичні поеми Лесі Українки. // Українська мова і література в школі. - 1966. - № 9.
7. Стебельська А. Образ волі і рабства в драмах Лесі Українки.
8. Ерасов Б. С. Культура, религия и цивилизация на Востоке. - Москва , 1990.
9. Універсальний словник-енциклопедія. - Київ, 1999.
10. Ильин Г. Религии древней Индии. - Москва, 1959.
11. Бонгард-Левин Г. Древнеиндийская цивилизация. - Москва, 1980.
12. Бабишкін О. Слово про Лесю. // Українська мова і література в школі. - 1963. - №6.
13. Дорошкевич О. Підручник історії української літератури. -Київ, 1924.
14. Одарченко П. Біблійна тематика в творчості Лесі Українки. // Леся Українка. - Київ, 1994.
Loading...

 
 

Цікаве