WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Образ “Рідної неволі” в драматургії Лесі Українки - Курсова робота

Образ “Рідної неволі” в драматургії Лесі Українки - Курсова робота


Курсова робота
Образ "Рідної неволі" в драматургії Лесі Українки
ЗМІСТ
Вступ …………………………………………………………….3
Розділ 1. "Рідна неволя" - легенда від Лесі?…………………..5
Розділ 2. Перший борець - Міріам……………………………..9
Розділ 3. Реінкарнації Міріам: Елеазар і Тірца………………..13
Розділ 4. Хто такий раб?………………………………………...20
Висновки …………………………………………………………23
Використана література………………………………………….25
ВСТУП
Завданням митця є порушити актуальні на свій час питання і, якщо не запропонувати своє вирішення, то, принаймні, спонукати до роздумів над поставленою проблемою. Найвищим мистецтвом є поставити питання, актуальне в усі часи. Ця майстерність відрізняє справжнього митця. Леся Українка була і є таким справжнім митцем. У своїх творах вона порушувала різноманітні проблеми. Розмірковуючи над долею людства, Леся прагнула в контексті світової історії побачити рідний народ. Для влучної передачі своїх думок поетеса шукала найвідповіднішої форми. Це прагнення і привело Лесю Українку до жанру драматичної поеми, що дало їй більше можливостей для розкриття своїх задумів.
Дослідники творчості Лесі Українки звертають увагу на майстерність поетеси в жанрі драматичної поеми, різноманітність образів, філософську глибину творів. Серед критиків, які займаються дослідженням літературної спадщини Лесі Українки, варто назвати таких: О.Бабишкін, Л.Міщенко, М.Боженко, П.Одарченко, О.Ставицький, Б.Присяжна. Велику увагу приділяють драматургічній спадщині поетеси.
У драматичних поемах Леся Українка порушує загальнолюдські проблеми життя і смерті, пошуку правди. Оскільки її турбувала доля рідного народу, вона зверталася і до цієї теми. Філософські роздуми про причини занепаду України лишаються актуальними і тепер, на початку 21 століття. Леся Українка шукає можливі виходи з ганебного положення свого народу, що є живим і болючим питанням і на наш час. Теперішня політична ситуація є дуже схожою з тим, що показала Леся Українка в трилогії про вавілонський полон, що спонукає до переосмислення образів цих творів. До трилогії належать драматичні поеми "Вавілонський полон", "На руїнах", "В дому роботи, в країні неволі". Крізь образи поем проходить ідея необхідності моральної свободи як цілому народу, так і кожній людині. Отже, мета нашої роботи - простежити розвиток "образу рідної неволі" в поемах трилогії, з'ясувати засоби боротьби проти цієї неволі, які пропонує Леся Українка.
РОЗДІЛ 1.
"Рідна неволя" - легенда від Лесі?
Перш за все треба з'ясувати, що таке рідна неволя для Лесі Українки. Цей образ вималювався в поезії "Legende des siecles" ("Легенда віків"), яку було написано 1906 року. Рідна неволя постає як зло, з яким боровся той пророк, що його Леся побачила на страшному дворі, де
Між трупами світів, ідей, народів
вились, як змії, звої хороводів.
Якісь чужі, незнані племена
людей чи звірів виринали дикі
із сутіні віків, страшні, великі...
І цей борець схвилював уяву Лесі Українки, нагадав їй власні болі і переживання.
Стогнав він під напасницьким бичем,
тиранам груди пробивав мечем,
укупі з бранцями ридав він у полоні,
пророкував у гордім Вавілоні,
горів пожаром, в небо линув з димом,
і ріс, і падав з Карфагеном, з Римом,
і гартувався серед бучних чвар,
від різновірних мучився примар...
Це той самий світовий борець, що показаний у Франковому "Мойсеї":
Все, що мав у житті, він віддав
Для одної ідеї,
І горів, і яснів, і страждав,
І трудився для неї.
Із неволі в Міцраїм свій люд
Вирвав він, наче буря,
І на волю спровадив рабів
Із тіснин передмур'я.
Як душа їх душі, підіймавсь
Він тоді многі рази
До найвищих, піднебних висот
І вітхнення, й екстази.
Борець переймається недолею подібних йому рабів, прагне їм допомогти. Адже нема гірше, ніж раб німий. Саме через мовчання, примирення виявляється рабський дух. Саме тому, бачачи себе поневоленого в рабах німих, борець докладає усіх зусиль, щоби їх звільнити. Адже не буває чужого горя. Усі ми живемо на одній землі, кожен має право на власну долю, власну думку. Не можна побудувати щастя на чийомусь горі. Боротися проти неволі треба словом. Це найстрашніша зброя від початку існування людства. Тому борець
Коли стрічав гурти рабів німих,
свій голос гучно подавав за них.
У рабах він бачить "образ рідної неволі", тобто такої, що йому знайома, що є в його країні; проти якої він бореться все життя.
У цій же поезії Леся Українка переповідає свої юнацькі мрії про те, як вона заховається від цього світу в кімнаті з книжками і зануриться у скарби всесвітньої думки. І її
...розум тоді розів'ється так вільно
і буде зорити без гніву, а пильно
на давні віки, на колишні події,
на труни світів, на померлі надії,
на марища віри, на кості людей,
на зародки звірів, ростин та ідей.
Саме тоді "рідне й чуже поєднається щільно", "не буде діймати вже й ганьба неволі". Отже, для Лесі Українки неволя є ганебною у всіх її виявах, незважаючи на національну приналежність. Такий собі патріотичний космополітизм. Вивчаючи історію різних народів, Леся в кожному бачила свою Україну, свій душевний біль. Щоб колоритніше і яскравіше показати ганебність підневільного становища людини, вона у своїх творах звертається саме до історичних подій. "У драматичних поемах змальовані події й образи далекого минулого, взяті з історії різних країн і народів: Стародавнього Єгипту, Вавілона та Іудеї, античного світу, доби раннього християнства тощо. Це дало змогу говорити про сучасність" .
РОЗДІЛ 2.
ПЕРШИЙ БОРЕЦЬ - МІРІАМ.
Задум драматичної поеми "Вавілонський полон" виник у Лесі Українки ще взимку 1901-1902 років. У листі до Ольги Кобилянської від 1 січня 1902 року вона повідомляла, що задумала "ще один маленький драматичний етюд, до пари "Міріам", але не знає, коли напише, тепер ще не має сили. Колись напише" . У листі до Івана Франка від 14 січня 1903 року вона повідомляє: "Свою "поему" я вже скінчила, вийшла то, властиве, не поема, а лірико-драматична сцена a la "Одержима", навіть в них обох є дещо спільне. На епічність я великої претензії не маю, і коли мені сей "вищий рід поезії" не дасться, то я не буду тим дуже гризтися. Не дано, так не дано - fiat voluntas dei! Я знаю, що як я сю остатню свою поему писала, то була "щира, щира, щира", і горіло щось в мені, і не давало спокою, аж поки остатнє слово стало на папері" .
Отже, можна говорити про велику зацікавленість образом Міріам у творчості Лесі Українки. Одержима духом шукає душевного спокою, так вважає Месія. Він, зрештою, має рацію, бо Міріам каже:
Ти знаєш. Ти - Месія! Я не знаю.
Проте вона сама відмовляється від цього спокою, тому що його не має Месія. Для неї він - зразок людини, вільної від чиїхось впливів, вільної від умовностей цього життя. Заради Месії Міріам готова зробити все, навіть померти:
Позволь загинуть
хоч не за тебе, то зтобою вкупі!
Він не є рабом - і це притягає Міріам до Месії. Вона каже, що ненавидить його ворогів, але ця ненависть породжена любов'ю до людей. Так, як мати може ненавидіти свою дитину, ненавидить усіх і Міріам. Вона прагне морального звільнення, але суспільство, в якому вона перебуває, не може запропонувати
необхідних для цього умов. Міріам хоче, щоб люди не були моральними рабами гріха - і вони її не чують, через те вона ненавидить. Її ненависть межує з любов'ю, виникає з любові. Міріам постає проти стандартів сприйняття Месії як світового спасителя, вона обурюється тими прихильними друзями, "що тричі одрікалися від нього", що бачили в ньому свій порятунок від гріхів. Міріам не
може зрозуміти, як люди сміють вимагати від найвищого у світі творіння, щоб він проливав за них "кров свою святу, невинну". Міріам виступає проти людської закостенілості, шаблонності, інертності. Вона хоче достукатися до свідомості кожної людини, закутої в кайдани морального рабства. Людини, яка боїться відійти
Loading...

 
 

Цікаве