WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Проблема модернізму в сучасному українському літературознавстві - Дипломна робота

Проблема модернізму в сучасному українському літературознавстві - Дипломна робота

і коло авторів, яких більш-менш одностайно визнають модерністами. Хоча подібні проблеми існують і в інших європейських літературах, та все ж певний консенсус щодо цього на сьогодні вже здебільшого вироблений" . Дослідниця окреслює кілька важливих рис українського модернізму. "Це, по-перше, переважна увага до власне естетичних, художніх вартостей, а не до суспільних потреб, рішуча вимога незаангажованості мистецтва, звільнення його від служіння позаестетичним потребам (народу, нації, трудящим тощо), а відтак і ствердження права митця творити за законами краси й художньої довершеності. По-друге, молода генерація рішуче висловила вимогу європеїзації українського письменства, взорування на нові тенденції в усьому тогочасному світовому мистецтві. Концепція літератури "для домашнього вжитку" вже видавалася анахронізмом. А відтак наголошувалося на потребі розвитку нових мистецьких стилів, заперечувався реалізм із його культом "розумної правди", загалом позитивізм і раціоналізм як способи осягнення світу" . В. Агеєва виокремлює модернізм у вужчому й ширшому розуміннях. "Коли брати до уваги лише і перш за все декларації, то мусимо, справді, обмежитися "Молодою музою" й "Українською хатою". Проте якщо керуватися критерієм стильового, технічного новаторства, художнього антитрадиціоналізму тощо, то, скажімо, творчість М. Коцюбинського, О. Кобилянської, В. Стефаника, М. Черемшини можна вважати модерністською з більшими підставами, ніж незрідка сентиментально-наївну поезію М. Вороного чи П. Карманського. Як слушно зауважує М. Тарнавський, найвиразніше цю проблему можна проілюструвати на прикладі нашої прози. Якщо підходити з формально-програмовою міркою, то доведеться вважати модерністами лише двох українських прозаїків - М. Яцкова і Г. Хоткевича. Але "важко встановити якісь інтелектуальні чи літературні критерії, що відрізняють цих двох письменників від багатьох їхніх сучасників".
Таким чином, в ширшому розумінні терміном модернізм можна схарактеризувати той значний естетичний, художній перелом, що відбувся в українській літературі на рубежі століть. І тут важать не лише декларації окремих літературних груп, а незворотні зміни в усій естетичній свідомості, у творчості провідних митців доби, всі ті новаторські художні здобутки, що й визначили характер нової літературної епохи. Модернізм, зрозуміло, не можна розглядати поза певною сумою програмних його ідей. Але водночас не можна й обмежитися суто ідеологічними параметрами" .
Естетика модернізму протягом кількох історичних періодів защеплювалася на українському ґрунті. Проте чи не найбільш яскраво й послідовно вона була реалізована наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття. Це час бурхливого оновлення не лише літературного, але й загалом культурно-національного життя українців, що, звісно, не могло не позначитися на своєрідній інтенціональності раннього українського модернізму. Разом із тим цей період літературного життя виявляє побутування специфічних форм авторської свідомості в літературі, які недвозначно засвідчують зміну естетичних парадигм творчості й рецепції .
Модернізм актуалізує у національному мистецтві культуру візії, міфів, фіктивних світів. Ламаючи стереотипи реалістичного мистецтва, він апелює до людської уяви, до культурного спадку минулих епох, до індивідуалістичного мислення та світосприйняття. Саме ці засадничі чинники зумовлюють характерність візійного простору раннього українського модернізму. Модерна творчість заперечувала позірно об'єктивний світ літератури ХІХ століття. Натомість у кожній минулій епосі, кожній національній культурі, кожній людській індивідуальності вона схильна була вбачати не так прояв загальних об'єктивних закономірностей, як неповторну "душу", особливу візію світу. Звідси - адорація творення фіктивних культурних світів майстрами раннього модернізму .
У літературознавчих працях останніх літ український модернізм - визначне явище нашого культурного життя наприкінці ХІХ та перших десятиліть ХХ сторіччя - нарешті здобувається на реабілітацію та серйозні, неупереджені оцінки. Тривалий час цей оригінальний естетичний феномен залишався у ролі попелюшки в історії української літератури та мистецтва. Річ не тільки в тому, що оцінки літератури безбожно профанувалися, а твори підлягали голобельній соціологічній критиці. Нерідко близькі, суголосні письменники опинялися в різних, антагоністичних "таборах", а їх творчі дискусії переносились у річище "категоричного імперативу" ідеології. Прийнято було говорити й писати про "мерзенне паплюження трудящих мас у статтях всякого політичного і морального хамства в брудних писаннях Винниченка, клерикалізм, містику і порнографію галицьких поетів-декадентів із гуртка "Молода Муза" і т. п.". Можливо, нині й не слід було б акцентувати на подібних смутних традиціях нашої історико-літературної науки, а проте їх наслідки, хай не у відкритій, а завуальованій формі, поширюються на сьогодення. Принаймні, для повноцінної реабілітації модернізму як естетичної системи потрібні не лише нові монографії з цієї проблематики, а й - не меншою мірою - видання великого й різножанрового корпусу текстів, що означував би своєрідну дискусію цієї епохи. Тим часом проект видання цих текстів лише розгортається .
Явище раннього модернізму, що обіймає останні роки минулого та перші десятиліття нинішнього сторіччя, є не лише своєрідним, а й у багатьох відношеннях унікальним предметом наукового аналізу. По-перше, український модернізм народжувався непросто, надто суперечливо, важко торуючи собі шлях до утвердження нових естетичних цінностей. У цьому не можна винуватити лише творців модернізму. Звичайно, одні з них мали скромний талант (Микола Вороний; молодомузівці) для здійснення завдань такої великої ваги, інші змушені були зважати на панівні в українському середовищі анахронічні смаки, зокрема в літературній критиці, як-от Леся Українка чи Ольга Кобилянська. Слід визнати, що далеко не все в цьому процесі залежало від бажання чи міри таланту адептів модерного мистецтва. Назагал українське суспільство на межі віків залишалося досить-таки консервативним, воно не виробилоскільки-небудь значущих новітніх культурних інституцій, на які могла б спертися європейська естетика модернізму. Проте наявність цих та інших об'єктивних чинників зовсім не заперечує сміливості та новаторства тих "перших хоробрих", які заявили про потребу творення нового естетичного дискурсу в українській культурі - національного відповідника європейського модернізму .
По-друге, ранній український модернізм, на жаль, так і залишився незавершеним, незреалізованим проектом. Справді визначну роль перших поколінь українських модерністів сьогодні можна було б оцінити в тому разі, якщо б на їх досягнення була оперта творчість наступних літературних поколінь. Але не так сталося. У 1920-х роках в умовах підрадянської України модернізм став фактично забороненим явищем, що підлягало ідеологічно-цензурному переслідуванню. Відтак, замість об'єктивних оцінок та переосмислення досвіду, український модернізм зазнав шельмувань та огуд, що тяжіли над ним довгі десятиліття, залишався протягом тривалого часу "заблокованим простором" (термін Ліни Костенко) української культурної свідомості. Чи правомірно тепер приписувати йому усі гріхи земні? Власне, ті гріхи, в яких годилося б звинуватити не
Loading...

 
 

Цікаве