WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Проблема модернізму в сучасному українському літературознавстві - Дипломна робота

Проблема модернізму в сучасному українському літературознавстві - Дипломна робота

Павличко як ґрунтовну літературознавчу працю. Припускаючи на самім початку книги, що модернізм в Україні існував, авторка робить діахронний огляд літературного процесу кінця ХІХ - початку ХХ століття в Україні. "Вона прийшла й побачила шлях української літератури під іншим ракурсом, ніж було прийнято донині. Бодай тому, що спробувала її, історію літератури, перепрочитати, маючи досвід вивчення англомовних художніх текстів" . Власне, С. Павличко відкидає будь-які джерела, писані радянськими вимогами. Вона опирається на незаангажовану літературу: тексти письменників і поетів, а також дослідження або дореволюційні, або діаспорні, які не перебували під впливом радянського заперечення модернізму.
С. Павличко робить хронологічну періодизацію українського модернізму, виділяючи окремо модернізм рубежу ХІХ - ХХ століть, модернізм 10-х років, модернізм 40-х років, нью-йоркську групу. Причому кожен із цих модернізмів має свої завдання і форми, заперечує своїх попередників. Адже до модернізму слід підходити "не як до набору стильових, формальних або жанрових принципів, а як до певної мистецької філософії, певної моделі літературного розвитку в нашому столітті" .
"Особливу увагу приділяє С. Павличко розглядові функцій літературної критики в народницькому дискурсі" . Оскільки до модернізму в українській літературі С. Павличко підходить хронологічно, то насамперед вона з'ясовує передумови виникнення модернізму на українському ґрунті. Відповідно, дослідниця звертає увагу на народницьку літературу, запереченням якої і постав модернізм. "Проводячи думку, що утвердження народництва майже точно збіглося з його кризою - як художньою, так і теоретичною, - авторка простежує появу антинародницьких настроїв у творчості Лесі Українки, Ольги Кобилянської (чим, власне, доводить, що першими модерністами в українській літературі були жінки-письменниці)" .
Роблячи огляд творчості Миколи Вороного, Олександра Олеся, "молодомузівців", Гната Хоткевича, Михайла Яцківа, С. Павличко простежує формування нового естетичного простору в Україні рубежу ХІХ - ХХ століть. Аналізуючи концепцію творчості Миколи Євшана і "Української хати", дослідниця доходить висновку, що цей модернізм можна розглядати як ніцшеанство.
Пізніший модернізм, 20-х років, позбавлений європейських впливів, стає дискурсом пролетарського мистецтва. Відповідно С. Павличко розглядає в цьому контексті проблему європеїзму й антиєвропеїзму.
Модернізм 40-х років - діаспорний - був сплеском, оскільки був позбавлений канонів радянськості, мав безпосередні контакти із західними літературами. Але цей модернізм знищив сам себе через внутрішній конфлікт між патріотизмом і космополітизмом.
Натомість модернізм 60 - 70 років (нью-йоркська група) відмовився від народництва, національних мотивів. "Поети нью-йоркської групи наклали серйозне обмеження на можливу тематику: жодного патріотизму, жодної політики, жодних сліз за бідною Україною" .
Не зважаючи на всі спроби зламати традиційний канон української літератури, "жодного разу модернізмові не вдалося повністю здолати стереотипи й мову традиційної культури, відтак невдоволена іманентна потреба модернізації успадковувалася наступним поколінням" .
"Модернізм в українській літературі починався з дискурсу про модернізм, з постановки завдання, з інтимних записів і цілком відкритих маніфестів, закликів, критики. Однак сам цей дискурс часто виявлявся кволим, неясним " - робить висновок С. Павличко.
Костянтин Москалець у статті "Роман з дискурсом" наголошує на тому, що легкість письма С. Павличко зумовлена загальною феміністичною спрямованістю дослідниці. Це її перевага над здебільшого понурими і зацикленими, часто нечитабельними макабресками представників маскулінного табору .
У монографії "Міфологічний горизонт українського модернізму", виданій 2002 року, Ярослав Поліщук, послуговуючись методологією міфологічної (архетипної) критики, робить міфологічну інтерпретацію раннього українського модернізму, акцентуючи на творчості ЛесіУкраїнки. Дослідник означив присутність міфологічного чинника в літературі системно, осмисливши його на різних рівнях: архетипно-ініціаційному (кшталтування героя), аналогічному (вироблення символічного культурного коду) та дискретному (творення візійних світів із переосмисленим, естетично самодостатнім міфом, який нерідко називають авторським) . Власне, цей останній рівень і вимагає розгляду авторського міфу, яскравим прикладом якого є творчість Лесі Українки. Автор досліджує лише три візійних світи драматурга: античний, середньовічний та поганський.
Я. Поліщук підходить до модернізму як до незавершеного, незреалізованого проекту, проте такого, що склався, і його існування не ставиться під сумнів. Це філософська концепція, світоглядна модель, і дослідник аналізує її, дотримуючись міфологічної методології.
У першій частині дослідження автор з'ясовує загальні засади модерної культури, її філософське підґрунтя і місце міфу в системі модерністської естетики. У другій частині Я. Поліщук робить огляд архетипних моделей, виявляє характер модерного героя. Варто зазначити, що автор оперує терміном "модерний" на окреслення понять, що належать до модернізму, а не послуговується терміном "модерністський". У третій частині дослідник звертається до творчості Лесі Українки, аналізуючи її драми "Кассандра", "Дон Жуан", "Лісова пісня". Отже, зводячи український модернізм лише до драматургії Лесі Українки, Я. Поліщук застосовує дедуктивний метод аналізу, ведучи своє дослідження від загальних засад модернізму до творчості окремого автора. Дослідник доходить висновку, що "народження нового естетичного коду відбувається коштом ревізії уже вироблених культурних кодів минулих епох" .
У монографії "Національні шляхи поетичного модерну першої половини ХХ ст.: Україна і Польща", виданій 2002 року, Володимир Моренець робить спробу приблизного окреслення власних національних шляхів розвитку двох поезій у просторі останнього сторіччя через зіставлення конвенцій, іманентних спонук і властивих філософсько-стильових здобутків кожної з національних літератур . Дослідник, застосовуючи метод компаративістики, в аналізі конкретних явищ виходить з української перспективи, при цьому жодну з порівнюваних сторін не трактуючи компліментарно. Як і водиться в сучасному українському літературознавстві, автор насамперед подає своє тлумачення модернізму. З'ясувавши це поняття, дослідник у другому розділі проводить порівняльний аналіз "Молодої Польщі" та раннього українського модернізму, зараховуючи до нього, крім "Молодої Музи", поетів Наддніпрянської України - О. Олеся, Г. Чупринку, С. Черкасенка, М. Вороного. Він звертається до маніфестів українського модернізму початку ХХ століття. Також проводить аналіз текстів польських поетів, говорячи про модерністський іронічний дискурс. У третьому розділі В. Моренець реабілітовує Тичину перед літературою, доводячи, що той - модерніст, не зважаючи на те, що дослідники модернізму оминають цю постать. Автор твердить, що Тичина - модерніст, а відтак - естет. Погоджуючись із твердженням С. Тельнюка, В. Моренець додає, що Тичина - символіст. Для чіткішого відтінення постаті Тичини в українській і світовій літературі, автор монографії звертається до подібних зразків у польській поезії. Розглядаючи поняття "формізм -
Loading...

 
 

Цікаве