WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Проблема модернізму в сучасному українському літературознавстві - Дипломна робота

Проблема модернізму в сучасному українському літературознавстві - Дипломна робота

рамки і фактографію модернізму, доходимо таких висновків. Згідно з твердженням М. Ільницького, модернізм в українській літературі почався 1896 року (це найраніша дата із запропонованих дослідниками). Т. Гундорова як модерністів називає Ю. Андруховича і "Нову дегенерацію", отже модернізм триває донині. До явищ, що так чи інакше належать до модернізму, відносимо декаданс, імпресіонізм, неоромантизм, експресіонізм, символізм, футуризм, кубізм, дадаїзм, імажизм, авангардизм, неокласицизм тощо. Усі ці трансформації модернізму полягають в абсолютному запереченні попередників, неприйнятті жодної естетики, кимсь запровадженої раніше. Кожен із цих напрямів робить акцент на якійсь одній деталі художньої форми, на певній системі вираження власного світосприйняття, що, зрештою, не заперечує на сто відсотків попередні знахідки. Проте кожен із цих напрямів є впертою дитиною попереднього, яка продовжує війну між батьками й дітьми, задекларовану багато сотень років тому.
Розділ ІІІ. "Авторські версії" модернізму
Чи не найпершим дослідженням, яке оприлюднило існування модернізму в українській літературі, є книга Віри Агеєвої "Українська імпресіоністична проза". У вступі дослідниця з'ясовує поняття модернізму, яке не має канонічного трактування, лише різні авторські інтерпретації. В. Агеєва модернізмом називає сукупність стилів, які розвинулись в українській літературі на початку ХХ століття. Вона виокремлює такі течії, як імпресіонізм, експресіонізм, символізм, неоромантизм. Даючи характеристику кожного з них, дослідниця наголошує на відсутності "чистого" стилю в історії літератури, кожен твір має ознаки, характерні кільком стилям, це свого роду колаж. Також дослідниця наголошує на тому, що модернізм - це не лише сукупність стилів і течій, а й епоха в літературі, естетичний перелом на межі століть. У своїй праці В. Агеєва характеризує імпресіоністичну прозу як певну цілість. Під час аналізу авторка виділяє три рівні структури твору: ідеологічно-ціннісний, просторово-часовий і власне мовний (фразеологічний). Отож, розглядаючи перший рівень, дослідниця з'ясовує співвідношення позицій автора й героя як носіїв оцінки на прикладах творів кожного автора окремо: М. Коцюбинського, Г. Косинки, А. Головка, М. Івченка. При розгляді другого рівня В. Агеєва твердить, що "час імпресіоністичної новели - це епізод втечі з суспільства, зі своєї епохи, з узвичаєного кола громадських, побутових обов'язків" . Характерними рисами цієї прози авторка називає також дискретну, уривчасту, "моментну" організацію художнього часу і простору . В останньому розділі В. Агеєва робить мовний аналіз імпресіоністичної прози. Вона виділяє таку рису, як перевага фразеологічної позиції героя, постійний вплив слова героя на авторське, що пов'язано з відтворенням вражень конкретного сприймаючого суб'єкта, орієнтацією на ціннісну позицію героя .
1995 року вийшла друком праця Миколи Ільницького "Від "Молодої Музи" до "Празької школи"", в якій автор розглядає творчість поетів-модерністів, яких штучно було вилучено з історії української літератури через порушення вимог соцреалізму, відхід від політики колоніалізму, неможливість зробити їхню творчість інструментом політичної боротьби. М. Ільницький подає біографічні відомості про поетів, які не догодили радянському стереотипу писання віршів, робить огляд їхньої творчості. Він підходить до аналізу поезії хронологічно, залежно від часу життя поета. Тому огляд починається творчістю Петра Карманського, а завершується статтею про Юрія Липу (між тим Василь Пачовський, Богдан Лепкий, Микола Євшан, Олесь Бабій, Богдан Кравців, Богдан-Ігор Антонич, Іван Крушельницький, Євген Маланюк, Оксана Лятуринська, Олег Ольжич). М. Ільницький не робить географічного розмежування поетів, "адже виразно виявляється спорідненість світовідчування і стильових ознак поетів Галичини й української еміграції з поетами Наддніпрянщини періоду національного відродження, що стало "розстріляним відродженням". Їх об'єднують ідеї активності героя, конструктивного чину" . Дослідник робить аналіз поезій кожного автора, виявляючи характерні тенденції української модерністської поезії. Хоча варто зазначити, що М. Ільницький не зловживає терміном "модернізм", він лише коротко з'ясовує в першому розділі значення цього терміна, а далі проводить аналіз історичноїситуації і, відповідно до неї, творчості поетів-модерністів.
1997 року вийшла у світ монографія Тамари Гундорової "Про-Явлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація". Дослідниця "прагнула проаналізувати мово-мислення, характерне для раннього українського модернізму, "дискурсію як форму розгортання думки і як автономізацію буття слова"" . Для дослідниці модернізм як стиль "постає явищем колонізаційним, що відчужує окремі літературні традиції, продукує ситуації розриву, стимулює опозиційність всередині національної культури", до того ж це "своєрідний культурний інтертекст, що об'єднує автора і читачів в єдиному комунікативному просторі, окреслюваному закодовуванням і розкодовуванням певних значень". Т. Гундорова доходить висновку, що минуле все ж таки вдалося. Дослідниця застосовує різноманітні сучасні теорії, підходячи до аналізу модернізму: постструктуралістську деконструкцію, постмодерний синтез психоаналізу, феноменології і семіотики тексту. Монографія складається з чотирьох частин, які написано в культурологічному, естетичному, семіотичному й риторичному "ключах". У статті "Модернізм поза каноном" Т. Гундорова наголошує на переході від "модернізму" до "модернізмів", на знятті "проголошеної українським модернізмом опозиції". Створюючи канон модерністів, авторка зараховує до нього також Івана Франка, який часто виступав проти декадентства і модернізму як такого. Як вважає Костянтин Москалець, "загалом синтетизм, сповідуваний дослідницею як творчий принцип, не може не викликати спротиву, оскільки він створює просто-таки первісно-магічну атмосферу взаємопов'язаності, де найрізнородніші за своїми інтенціями автори (часто один автор, як, скажімо, Гнат Хоткевич, діаметрально протилежний у своїх ранніх і пізніх творах, настановах тощо), тексти, теорії об'єднуються в могутньому хорі, суголосий спів якого під диригуванням дослідниці повинен служити одній-єдиній меті: підтверджувати тезу, що інтерпретація українського модернізму початку ХХ століття "дає змогу побачити останній в контексті європейської культури не обділеним, неповним, а диференційованим, динамічним і значущим процесом" . Цю тезу К. Москалець називає сумнівною. Аналізуючи український модернізм, Т. Гундорова згадує Юрія Андруховича і "Нову дегенерацію", тобто її хронологія модернізму сягає 90-х років ХХ століття. Оскільки дослідниця інтерпретує модернізм постмодерно, то назви розділів є характерними: "Замість вступу", "Замість висновків", "Замість дослідження".
Монографія Соломії Павличко "Дискурс модернізму в українській літературі" вперше вийшла друком 1997 року, була перевидана 1999 року із доповненнями. Книга не лишилась непоміченою. Вона одразу викликала шквал обурення з одного боку і шалене захоплення - з іншого. Саме це є показником її актуальності і потрібності в нашому пострадянському, постколоніальному, постшаблонному суспільстві. Не зважаючи на численні закиди щодо псевдонауковості, ми розглядаємо дослідження С.
Loading...

 
 

Цікаве