WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Поезії Богдана Лепкого 20-30-х років - Реферат

Поезії Богдана Лепкого 20-30-х років - Реферат

"Двоє дітей". - На вулиці брат і сестра, які загубили батьків: вона гарна, а він - каліка, голова всунута в плечі.
Оповідання Лепкого - своєрідне явище в українській праці в 20-3-х рр. В прозі, як і в поезії, життя, наче скрипку, настроювало його душу відлунювати тим, що життя дало, а життя було сумним, то сумні й історії, які він розповідає.
Повісті Лепкого "Веселка над пустирем" "Зірка", "Під тихий вечір", не здобули популярності. Ліризм тут перетворюється то в ідилію, то в нарисовість.
Немалий успіх випав на долю історичних повістей письменника.
Серед них найбільший інтерес викликають "Вадим" (1930) та "Крутіж", а також трилогія "Мазепа". Трилогією цей твір називається тому, що він за попереднім задумом автора мав складатися з трьох частин.
Так, у повісті "Вадим", зображено Київську Русь часів Ольги і Святослава, але сюжетну канву, становить потаємне кохання одного з князевих воїнів - Вадима до дружини Святослава - Малуші.
Чи не найкраща з історичних повстей Богдана Лепкого 20-30-х рр. - "Крутіж", яка відтворює епізоди періоди, що здобув назви руїни, найменш висвітленою наукою, майже не відтвореного художньою літературою. В центрі твору - "родовитий" шляхтич Валентій Босий - Босаковський.
Врятування однієї з дочок гетьмана, дружини полковника Данила Нечая, а також любовна історія козака Бориса становить сюжетну основу повісті.
"Крутіж" і сьогодні з неабияким інтересом, міг би конкурувати з історичними повістями А. Чайковського, Ю.Опільського.
В 20-30-ті роки Богдан Лепкий часто звертається до історичної тематики, її уроків, прагне донести їх до нащадків своїм художнім словом.
Так, у вірші "Колнишевський у неволі" він розповідає про останнього кошового Запорізької Січі, якому свої останні роки довелося відбути в ув'язненні на Соловках, завдяки "благодійниці" цариці Катерині ІІ. Те ув'язнення - яке великий урок нащадкам:
Дивіться, гей, дивіться в тую ніч!
А може, день над вами засвітає,
Кому ж зовсім байдужа наша річ,
Най відтіля собі тікає, пріч!
Рабом родивсь - нехай рабом сконає...!
Чільне місце 20-30-х років у творчій спадщині Лепкого посідають твори "Сотниківна", "Орди", "Мотря" 1926, "Не вбивай", 1926, "Батурин" 1927, "Полтава" (1928-1929).
У циклі виведено галерею історичних повістей, Мазепа, Орлик, Войнаровський, Кочубей, Петро І, Меншиков, Карл ХІІ і інші.
В 20-30-ті роки Лепкий зробив багато для ознайомлення зарубіжного читача з українською літературою. Він видає книги українських письменників І.Франка, Т.Шевченка, Ю.Федьковича, М. Коцюбинського польською та німецькими мовами, оглядає новинки української літератури та соціально культурні події у польській пресі виступають з численними доповідями.
В циклах "1920", "Листи Катрусі", "Буря", в поемі "Ноктюрн", що ввійшли згодом до першого тому "Писань" Б.Лепкого багато розумів над тогочасною дійсністю, соціальною несправедливістю, в якій "панський Дан, як полонина, скирти на ньому наче вежі, а в хлопа межі й межі". Поет бачить село буденним, вкритим суцільною пеленою болю й сліз, переповнених злиднями й безправ'ям бідних людей. Його муки зростають від думки, що людський стогін "б'є крилами в небо" вже довгими віками, а "сьогодні" і далі нічим не відрізняється від "учора". Поет зумисне звертається до подій минулого, героїчної історії Київської Русі, згадує славних Володимира Мономаха, Святослава, Данила Галицького, керівників народних повстань, щоб у такий спосіб примусити онуків задуматись над своєю щербатою долею. Та ба! Його потуги даремні: обдертий, вимучений онук і далі пре плуга на чужому полі, залишаючи на ньому хіба свої криваві сліди.
У збірному образі онука-читача зворушують пластичність, реалізм критицизму, який мимохід набирає глибоко символічного характеру. Глибоке враження викликають також персоніфіковані образи сірого смутку на порозі мужицької хати, що дивиться голод, який волочиться попід тинами з костомахою в руках і зиркає очима довкруги.
Не знаходить поет місця на рідній землі, де б не було чути стогону і не лилися сльози людей. Колись, можливо, щасливішою від хлопа була ялиця на верхів'ях Карпат, але тепер і туди дістався ворог ("Гать пустили"). У верхів'ях "З дзвіниці сумно дзвонять дзвони", "Стефаникові" поет висловлює думку, що ратай, трудівник стане господарем "недільної землі", глибоко вірить, що правда і добро, і наш народ - не вмре!
("Як ранком на весну")
В інтимній і пейзажній ліриці Б. Лепкого (а вона - основа багатьох його поетичних збірок) домінуючими мотивами є тужливі, елегійні осінні настрої, мінорно-меланхолійні візії. Наявні у ній часом і нотки зневіри й відчаю. Можливо, йшли вони від розлуки з рідним краєм - поет майже п'ятдесят років був відірваний від незабутнього Поділля. Можливо, від теорії "мистецтво для мистецтва", під вплив якої потрапив на початку 900-х рр. і став відтак одним із співтворців відомої "Молодої музики". Хоча вплив цей, як справедливо зауважив відомий літературознавець Ф.Погребенник, і не був глибокий, та все ж вразив він багато живих клітин його поезії. Особливо це простежується на любовній ліриці Б.Лепкого, до якої найбільше підходить назва "поезія розлуки". Тут і нещасне кохання, і гіркі спомини, і сльози, і чари дитинства, яке не повернеться ніколи, тощо. Щоправда, Лепкий не захоплювався такими пропагованими декадентами почуттями, як безнадійний песимізм, крайній індивідуалізм, мовна експресія. Його цікавили насамперед людина, її життя:
Я чую радість, чую болі,
Я розумію душу хвору.
Співаю те, що в світі бачу,
Що в серце або в мозок впало,
То засміюся, то заплачу,
Сміху немного, сліз немало.
("Моя душа, як струна тая").
Чудова пейзажна лірика Б.Лепкого він тонко відчував живчик природи, любив струмочки, ниви подільські, тиху місячну ніч. Любив симфонію верховинських гір, урочистість суботнього вечора, передсвяткову трудову тишу. Більшість віршів цієї тематики творились під враженням конкретних народних пісень. Так, у поезії "Гори мої, гори", чи й у відомому вірі "Журавлі" з народної пісні перейнято і порівняння, і епітети, і метафоричні образи. Тут поетична стилізація настільки вдала, що мало чим відрізняється від народної поезії. Тому логічно, що до лірики Б.Лепкого звертались ікомпозитори: В.Барвінський, М.Гайворонський, Ф.Колеса, Л.Лепкий, С.Людкевич, Д.Січинський, а вірш "Журавлі" про еміграцію українців до Америки став відомою піснею "Видиш, брате мій" і звучить як реквієм по тих. Хто загинув на чужині (музика брата поета Левка Лепкого).
Трилогія "Мазепа". Про Мазепу, високоосвіченого державного діяча і воєнночальника, писали свого часу Вольтер, Байрон, Пушкін, Словацький, Гюго, Рилєєв, Булгарін і ін. Цікавилися ним і царі і можновладці. Його свого часу проклинали з амвонів церков як зрадника. Справді - бо Мазепа зрадив Петра І, та не зрадив він України, якій бажав соціального й національного оновлення. Про це писав ще Вольтер: "Мазепа вирішив досягти незалежності, перетворивши Україну в могутню державу".
Готуючись до написання цієї епопеї, Б.Лепкий студіював універсали Мазепи, звіти Петра І, історичні документи. Що стосувалися походу Карла ХІІ на Польщу і територію Російської імперії, описи батальних сцен, листи шведського короля, тощо.
Договорові Б.Хмельницького з російським царем не судилося здійснитися. І.Мазепа, будучи політиком, те добачив.
Російські повели себе на Україну яке завойовники, а відтак створили тут "велику руїну": десятками років лилася тут кров, сновигали армії, а гетьмани або до Сибіру мандрували, або голови клали на плахи під сокири своїх-таки земляків, які опинилися у ворожому таборі. Царські ж
Loading...

 
 

Цікаве