WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Лірична творчість ЛесіУкраїнки - Реферат

Лірична творчість ЛесіУкраїнки - Реферат


Реферат
Лірична творчість ЛесіУкраїнки
П л а н
1. Загальна характеристика ліричної творчості Лесі Українки.
2. Перша збірка "На крилах пісень":
а) поезія "Досвітні огні";
б) пейзажна та інтимна лірика.
3. Друга збірка "Думи і мрії":
а) поеми "Давня казка" та "Роберт Бюрс, король шотландський";
б) перший поетичний цикл "Мелодії";
в) другий поетичний цикл "Невільничі пісні";
г) третій поетичний цикл "Відгуки".
4. Третя збірка "Відгуки".
Найширше, всенародне визнання Леся Українка здобула як поетеса, її ім'я ввійшло в свідомість поколінь як символ мужності й боротьби. "Своїми думками вона обіймає весь український народ… Вона старається розбудити в серцях цього народу віру в краще майбутнє й у власні сили…". Вірші писала протягом усього творчого життя: відома нам перша поезія "Надія" датована 1880 роком, остання - "Про велета" - 1931.
У творчості кожного письменника важливо визначити два головні аспекти: зміст і характер написаного та місце і роль його в історії літератури. Для аналізу творчості Лесі Українки це особливо суттєво, бо за ідейно-художнім смислом та значенням для історії її поезія займає особливе місце.
До Лесі Українки були великі поети - Тарас Шевченко та Іван Старицький, Павло Грабовський. Це були певні зразки і ті традиції, до яких не була байдужою муза юної поетеси, доки не визначилась її власна творча дорога. Рано ознайомилась вона із класиками російської літератури, добре знала Пушкіна, Лермонтова ,Некрасова, неодноразово цитувала з пам'яті їх рядки. Широко обізнана була Леся Українка і з світовою літературою, чимало перекладала поетичних
творів зарубіжних авторів, зокрема Гейне, Гюго, Міцькевича, Франко, були також Леонід Глібов, Степан Руданський, Михайло
Конотопіцької, що теж відбилося на виробленні індивідуального стилю письменниці.
Та головне, що визначає "образ індивідуальності" поета, - це ідейна цілеспрямованість його творчості. "…Ідейність його творів, - пише І. Франко, - …є випливом такого, а не інакшого способу думання, бажання і почування автора, випливом і маніфестацією його душі, образом його індивідуальності".
Світ поезії Лесі Українки, різноманітно- багатий, яскраво індивідуальний, емоційно-піднесений. Її талант лірика найповніше розкрився в громадянській поезії. Розглядаючи жанри громадсько-політичної лірики в контексті свідомості епохи, переконуємось, що образна думка поетеси органічно пов'язана з реальним життям, з найважливішими подіями того часу. Саме тому двосічні мечі і блискавиці, вогнисті пісні і дзвін кайданів, громи весняної бурі і борці-прометеїсти з'являються у творчості Лесі Українки як естетични необхідність. Тема революційної боротьби, любов до рідного краю, роздуми про майбутнє народу, завдання і обов'язки митця визначили головний пафос творчості письменниці, а разом з тим і світ художніх образів.
Поетична спадщина Лесі Українки вміщена у збірках "На крилах пісень" (1893), "Думи і мрії" (1902), "Відгуки" (1913). В останнє десятиліття свого життя (1903-1913) вона написала ще понад сто віршів, половина з яких за життя автора не друкувалося. Серед них "Дим", "Пісні про волю", "Мріє не зрадь…", "Упоєні на бенкетах кривавих" та інші.
Іван франко найбільший серед сучасників знавець і цінитель поезії Лесі Українки, підсумовуючи її творчий доробок, у 1900 році писав: "Головною її силою є лірика і малюнки сцен і ситуацій, що випливають із ліричного настрою. Тут кожне слово має силу і пластику, тут, що не строфа, то мистецьке степенування поетичного шляху. Леся Українка … уміє простими словами викликати глибоке враження".
З перших кроків літературної праці поетеси помічаємо її тяжіння до ліричного циклу як принципу компонування поезії. Це "Подорож до моря" (1888), "Сім струн" (1890), "Кримські спогади" (1890-1891) та інші. Інтерес до циклу як композиційного засобу лірики не втрачається протягом усієї літературної діяльності автора ("Весна в Єгипті" - 1910, "З подорожньої книжки" - 1911).
Ліричний цикл у творчості Лесі Українки виконує важливу структурну функцію і збагачує можливості ліричних жанрів. Предмет зображення подається у різних аспектах, лірична поезія переростає рамки одноразового спалаху почуття, думки, настрою і стає органічною частиною цілого. Вколі інших поезій вона доповнює і розширює внутрішній підтекст, що об'єднує весь цикл. У ліричний ряд вносить елемент оповіді, і такий виклад матеріалу дає перевагу авторові у вираженні задуму: появляється багатопланованість, різне бачення об'єкта зображення підсилює головну ідею. Цим досягається невластива ліричному роду письма епічність, широта, об'ємність. Вірші циклу в сукупності творять ніби рухливу панораму, значно ширшу сюжетну картину, аніж це може осягнути один тільки ліричний твір.
У Лесі Українки зустрічаємо різні принципи компонування циклу. Передусім це ідейно-тематичний принцип, коли всі вірші циклу об'єднані наскрізною ідеєю. Наприклад: поетичне слово - зброя, меч двосічний на ворога у циклі "Ритми". Перевага зорових вражень сприяє творенню з окремих ліричних етюдів суцільної, розгорнутої картини ("Подорож до моря"). Музичний принцип підсилює звукові враження. Тут особливого смислового значення набуває мелодія вірша. Музика слова ("Сім струн", "Мелодії").
Такий спосіб укладання поетичних книжок був новим явищем в українській літературі, До того Вірші у збірках розміщувалися за хронологією або за іншими формальними ознаками. Леся Українка одночасно з Іваном Франком утверджує новий принцип композиції поетичної книжки, в основі якого лежать категорії змісту, а не форми.
Ліричні поезії - це сторінки прагнень і страждань, поривань і сумнівів, радості і горя поетеси. Були в них зоряні верховіття, були й хвилини розпачу.
Поза сумнівом, що багата, дивовижна особистість Лесі Українки відзеркалюється у світі поезії. Та не слід сприймати це прямолінійно, бо "пам'ятайте, - говорила поетеса, що я шукаю завжди у творах поетеси не автобіографії, а такого чогось, що не його одного обходило б". Тож не дивно, що у письменниці переважає громадсько-політична лірика. Крім того, перевага громадянських мотивів над усіма іншими була вже традицією в українській літературі, адже після суб'єктивної лірики поетів-романтиків 20 - 40-х років у поезії утверджуються і домінують ці мотиви.
Перша поетична книжка Лесі Українки "На крилах пісень" вийшла у Львові на початку 1893 року. Тоді ж у журналі "Зоря" у статті "Наше літературне життя в 1893 році" Іван Франко висловлює думку, що ця збірка "становить, без сумніву, найважливіший здобуток поетичний нашої літератури оригінальної за 1892 рік".
Збірка складалася із шести поетичних циклів, біля тридцяти віршів поза циклами, поем "Самсон", "Місячна легенда", "Русалка". У творах молодого автора переважають громадянські мотиви, мужні інтонації , життєво стверджуючий настрій. Першим акордом було
патріотичне звернення до рідного краю - "До тебе, Україно, наша бездольнаямати, струна моя перша озветься". Так починався цикл "Сім струн", якій відкривав книжку. Безкомпромісне - "Або погибель або перемога" - стало наскрізним мотивом циклу "Сльози-перли". Як кредо молодої поетеси прозвучав вірш "Contra spem spero":
Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
Та особливе місце у збірці зайняла поезія "Досвітні огні". Вдалій знахідці - образові досвітніх огнів, які засвідчують люди робочі, судилося стати не лише символічним у творчості Лесі Українки а й, певною мірою, символом доби - таке художнє узагальнення соціально-історичних явищ містив він у собі.
Loading...

 
 

Цікаве