WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життєвий і творчий шлях Коцюбинського Михайла Михайловича - Реферат

Життєвий і творчий шлях Коцюбинського Михайла Михайловича - Реферат

спричинили працю над продовженням раніше опублікованого твору, Коцюбинський зазначав: "Хочеться змалювати село за часів революції і аграрних рухів. Є думка написати і третю частину - "заспокоєння" та здичіння села в останні часи". Та третю частину повісті йому не судилося створити.
Намагаючись всебічно висвітлити "сільські настрої" в складну, суперечливу епоху, Коцюбинський використовує не тільки власні враження від селянських виступів та їх оцінки в колі чернігівських знайомих, а й інші, зокрема документальні, джерела. Письменникові прислужилися статистичні дані, які він щороку узагальнював як службовець губернського земства. Він зробив чимало виписок із матеріалів, опублікованих в економічних збірниках. Коцюбинський вивчав також судові обвинувачувальні акти в справах розгрому поміщицьких маєтків та економій на Чернігівщині. Він опрацьовував матеріали слідства про самосуд над п'ятнадцятьма селянами у селі Вихвостів Городнянського повіту Чернігівської губернії.
Так йому вдалося написати глибоко новаторську повість з життя села. Ця тема була традиційною для української прози, її опрацьовували Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Олександр Кониський, Борис Грінченко, Іван Франко. Коцюбинський поглибив принципи реалістичного зображення села, вдавшись до використання імпресіоністичних прийомів і в описах, і в організації суто драматичних прийомів (внутрішні монологи, діалоги, полілоги), які несуть важливе ідейне навантаження.
Образ, винесений письменником у назву повісті, є глибоко символічним: у перекладі з латини ця назва означає марево, міраж, оманливе видіння. Звісно, така назва засвідчувала орієнтацію Коцюбинського насамперед на освіченого читача, який міг би через художнє узагальнення, передане назвою, виразніше осмислити суть зображених у творі суспільних процесів. А йдеться у повісті не про один "міраж", відбитий у настроях представників різних соціальних груп села - від безземельних наймитів, за-робітчан, бідняків до власників своїх нивок і навіть сільських жмикрутів.
Розбурхане революційними подіями село - головний образ повісті. Письменник виділяє з загальної маси "вічних наймитів" Андрія та Маланку Воликів з їхньою дочкою Гафійкою та панського пастуха і доглядача худоби Хому Ґудзя. На першому плані в творі також селянин-демократ Прокіп Кандзюба, його дядько, дрібний власник Панас Кандзюба та недавній виходець з села, тепер же сюди висланий з Одеси робітник Марко Гуща. їм протистоять сільські багатії Лук'ян Підпара, його тесть Гаврило, староста Максим Мандрика.
Спочатку твір писався як оповідання, і хоч до нього було додано другу частину, обидві справляють враження повністю завершених, виразно окреслених і самостійних.
У першій розкриваються житейські долі, мрії і сподівання членів родини Воликів. Історія родини та панського пастуха Хоми Ґудзя символізує долю мільйонів обезземелених українських селян. З винятковою силою художнього узагальнення тут показується злиденне, безправне становище цієї верстви села. * Чиста загибель" настала біднякам: в одних "землі зроду не було", а що-небудь заробити теж немає де, бо "кругом злидні". Не краще і тим, хто має свою "латочку": "Крутиться оден із одним на своїй скибці, а сам ходить чорний, як земля... а їсть не краще за того, що нічого не має..." Рятуючись від голодної смерті, тисячі селян залишають рідні оселі і бредуть з торбами за плечима на заробітки.
Ніколи не мала Маланка й клаптика своєї землі, проте земля постійно живе в її серці, любов до землі визначає сутність її характеру. Одвічна наймичка, вона, вже будучи старою дівкою, часто плакала по закутках, бо працювала на чужих, втрачала силу, але ніхто "з хазяйських синів" не кликав її на землю. Плакала, бо "любила землю, город, поле, а мусила варити їсти цілому табунові ненажерливої челяді". Згодом віддалася за такого ж наймита, як і сама, але сподівання про щастя працювати на своїй землі ніколи не залишали жінку.
Бажання мати власну нивку було таким могутнім, що Маланка прагне видати силоміць дочку за хазяїна, щоб відчути себе господинею, якщо "не на свому - так на доччиному". Жінка в уяві бачить картини радісної праці на своїй землі, і від тих мрій вона аж молодшала на виду. За важливістю соціального змісту, за силою пристрасті, глибиною переживань, багатством настроїв, що раз у раз переходять від надії до розпачу, від віри до розча-рувань, від рожевих мрій до тяжких передчуттів, образ Маланки вигідно відрізняється від аналогічних постатей селянок, створених нашими письменниками.
Постать Маланки оповита щирим ліричним почуттям. Кожна побутова деталь, найдрібніша, найнезначніша, підпорядкована розкриттю образу трудівниці. Побачивши землемірів на панському полі, вона тішить себе сподіваннями, що одержить власну нивку. Готуючись до наступної весни, Маланка за свою наймитську працю просила платити не грошима, а зерном. Коли вибирала зернятка з яблука, сушила їх на вікні, то бачила в уяві саджанці.
При всій чесності зривала потай на чужому городі маківку чи огірок-жовтяк, щоб мати "насіння на розвід". Буваючи в лісі, прицінювалася до зрубаного дерева, сподіваючись збудувати свою хату.
Власне, саме для підкреслення своєрідності характеру жінки повістяр на початку твору відзначив, що "в Маланки звичайні гості - думи". Звідси й трагізм долі наймички, коли зрозуміла, що її найзаповітнішим сподіванням не здійснитися, що її мрії розвіялися, як туман.
Життя Андрія тісно пов'язане з долею Маланки, але цей зв'язок втілено через протиставлення їхніх інтересів і сподівань. Андрій, зневірившись у хліборобстві, з презирством відгукується про дрібних власників, які живуть не краще за наймитів. Його роздуми крутяться навколо промислового виробництва: з приємністю згадує про працю на сахарні, нетерпляче очікує на відбудову зруйнованого підприємства. Тільки "чиста, рівна" робота на фабриці - ось, на його думку, відрада людини, вихід із злиднів.
Хома Ґудзь змарнував життя в економії,"бабрався у гною, у гною спав, на гною їв". На панській роботі й посивів парубком і тепер кипить гнівом і на гнобителів, і на німих рабів. Його душа аж горить від злості, він ладен усіх перебити довбнею: "Одного за те, що п'є людську кров, а другого - що не боронить".
Гнітючою картиною довгих осінніх дощів завершується перша частина твору. Тонко психологізований пейзаж символізує крах рожевих надій, що поманили людей і, як марево, щезли. "Міріади дрібних крапель, мов умерлі надії, що знялись занадто високо, спадають додолу і пливуть, змішані з землею, брудними потоками. Нема простору, нема розваги. Чорні думи, горе серця, крутяться тут над головою, висять хмарами, котяться туманом, і чуєш коло себе тихе ридання, немов над умерлим..."
Друга частина повісті передає нове наростання сподівань трудівників, зумовлене піднесенням революційного руху. Йдеться тут про поширення прокламацій, підготовку й проведення економічного страйку в економії, демонстрацію селян, перехід панського маєтку до рук наймитів і селян, перші кроки громадського господарювання. Серед селян виділяється Прокіп Кандзюба - діяльна натура, що тягнеться до організованих форм селянських виступів. Він тримає зв'язки з містом,
Loading...

 
 

Цікаве