WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життєвий і творчий шлях Коцюбинського Михайла Михайловича - Реферат

Життєвий і творчий шлях Коцюбинського Михайла Михайловича - Реферат

Однак незабаром, як тільки зайшов на відпочинок у темну кімнату, в уяві героя почали з'являтися люди, від яких він прагнув сховатися. "А люди йдуть. За одним другий і третій і так без кінця. Вороги й друзі, близькі й сторонні - і всі кричать у мої вуха криком свого життя або своєї смерті, і всі лишають на душі моїй сліди своїх підошов".
Герой болісно вигукує: "Затулю вуха, замкну свою душу і буду кричати: тут вхід не вільний!" Ця лірично-інтимна сповідь передає збентеженість, сум'яття його вкрай схвильованої душі, нервове напруження, що виявляється в різких словах про людей, у звинуваченні їх за власну перевтому. Нервова дразливість митця зрозуміла: люди не раз кидали в його серце, "як до власного сховку, свої надії, гнів і страждання або криваву жорстокість звіра". У цьому ми переконувалися, знайомлячись, скажімо, з попередніми творами Коцюбинського. Певна річ, герой цієї новели намагається забути людей, поринувши у світ степової природи.
Так, логіка розвитку образу оповідача зумовила своєрідність побудови Твору. Композиційно центральне місце в новелі відведене мальовничо виписаним картинам перебування героя серед природи. Дні його intermezzo минають серед степових нив, серед долини, налитої зеленими хлібами, серед трав і первозданної тиші. "Я тепер маю окремий світ, він наче перлова скойка: стулились краями дві половини: одна зелена, друга блакитна - й замкнули у собі сонце, немов перлину",- говорить митець і додає, що тепер можна і його вважати планетою, бо на небі сонце, а серед нив тільки він.
Читаєш і перечитуєш поетичні пейзажі, виписані в новелі, намагаєшся зіставляти їх з тими реальними нивами, що чарують зір, і переконуєшся в здатності мистецтва створювати свою, не менш достовірну, ніж реально існуюча, дійсність. Описи червневих нив повні життя, динаміки, руху. І досягнув цього Коцюбинський завдяки вмінню не тільки спостерігати красу природи, а й поетично узагальнювати бачене й почуте. Образи зорові, створювані за законами малярства, зливаються у нього з образами звуковими, слуховими, що єднають словесне письмо з музикою, і так створюється та чарівна гармонія, котра дає підстави вважати автора новели одним з найкращих пейзажистів у всесвітній літературі.
У цих пейзажах людина й природа нерозривно пов'язані. Оповідач відчуває "соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі". Йому вітер набиває вуха "шматками згуків, покошланим шумом". А сам літній вітер такий "гарячий" і "нетерплячий", що "аж киплять від нього срібно-волоті вівса". Дослідники звертали увагу на шляхетність епітетів, метафор, порівнянь, вживаних новелістом. Завдяки такій вишуканій тропіці й постає з новели чарівна красою, облагороджена природа.
Читач відчуває естетичну насолоду від створеної письменником картини природи. У Коцюбинського "тихо пливе блакитними річками льон", пливе так спокійно, що "хочеться сісти на човен і поплисти". А ячмінь "тче з тонких вусів зелений серпанок", дивляться в небо волошки, причому вони "хотіли бути як небо і стали як небо". Доводиться знову згадувати імпресіоністичну літературну техніку, яка дала Коцюбинському змогу збагатити реалістичне художнє письмо відбиттям безперервного руху життя, його постійних змін і перетворень. У новелі пшениця не просто хвилюється, а біжить за вітром, "немов табун лисиць, й блищать на сонці хвилясті хребти", "прибій колосистого моря" переливається через героя і летить "кудись у безвість".
Згадувані вже дійові особи - Ниви у червні, Сонце, Зозуля, Жайворонки - постають тими алегоризованими, персоніфікованими силами природи, які сприяють фізичному й моральному оздоровленню митця, очищають його від хворобливої дратівливості, повертають властиві йому гуманістичні якості. Він повертався до будинку пізно ввечері, повертався "обвіяний духом полів, свіжий, як дика квітка", приносив, як біблійний Ісав, у складках своєї одежі "запах полів".
Тільки серед нив герой відчув себе землянином, відчув, що вся планета належить людині: "Всю її, велику, розкішну, створену вже - всю я вміщаю в собі". І знову тут глибоке спостереження і водночас узагальнення пи-сьменника: людина, пізнавши землю, увібравши її в себе, дістає можливість творити її "наново, вдруге", і тоді митець усвідомлює, що має на неї "ще більше права".
Коцюбинський ніби ілюструє можливість митця творити цю другу, художню дійсність. Так, серед звуків поля, які тепер не дратують його, а приносять насолоду, митець вирізняє пісню жайворонка, яка будить "жадобу", яку чим більше слухаєш, тим дужче хочеться чути. Новеліст створює неповторний образ пісні, яку творила сіра маленька пташка: "Тріпала крильми на місці напружено, часто і важко тягнула вгору невидиму струну від землі аж до неба. Струна тремтіла й гучала. Тоді, скінчивши, падала тихо униз, натягала другу з неба на землю. Єднала небо з землею в голосну арфу і грала на струнах симфонію поля".
Зозуля, Ниви у червні, Сонце, Жайворонок допомогли митцеві зрозуміти, що ті люди, від яких він тікав раніше, ще не зовсім пропащі, що вони також можуть бути вилікувані. "І благословен я був між золотим сонцем й зеленою землею. Благословен був спокій моєї душі. З-під старої сторінки життя визирала нова і чиста - і невже я хотів би знати, що там записано буде? Не затремтів би більше перед тінню людини і не жахнувсь від думки, що, може, горе людське десь причаїлось і чигає на мене".
У риторичних запитаннях героя, звернених до себе самого, відчувається стверджувальна, позитивна відповідь. Та останнім імпульсом в одужанні митця стає його зустріч з селянином. Його доля символізувала безвихідь села, дівчат "у хмарі пилу, що вертають з чужої роботи", блідих жінок, що "схилились, як тіні, над коноплями", нещасних дітей "всуміш з голодними псами". Все це й раніше мелькало перед його очима, але мовби його до цієї зустрічі з "мужиком" й не бачив. А тепер селянин став для героя "наче паличка дирижера, що викликає раптом з мертвої тиші цілу хуртовину згуків". Митець знову не тільки виразно відчув страждання народу, а й зрозумів небезпечність своєї "хвороби".
Драматична напруженість розмови оповідача з селянином, що підкреслюєтьсясхвильованою повторюваністю слів "Говори, говори...", завершується виваженим вибором митця: "Йду поміж люди. Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає..." Саме у фіналі, як і на початку твору, з'являється образ Залізної руки города. Тоді герой дратувався, чи відпустить місто його на свободу, чи розтулить його рука "свої залізні пальці". Тепер місто знову простягає свою залізну руку, і герой покірно скоряється.
Так переконливо розкривається тема митця і людини, з демократичних позицій намічене розв'язання проблеми місця митця в суспільному житті.
ПОВІСТЬ "FATA MORGANA"
Не вдалося Коцюбинському повністю завершити цей твір, працював він над ним упродовж майже десяти років, причому перша частина як оповідання була опублікована ще в 1904 p., друга - після певної перерви,, а потім інтенсивної праці була завершена в 1910 р. і тоді ж надрукована. Повернувся письменник до раніше розпочатої теми під впливом переростання селянських виступів у революційний рух та його придушення. Пояснюючи Євгенові Чикаленкові імпульси, що
Loading...

 
 

Цікаве