WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життєвий і творчий шлях Коцюбинського Михайла Михайловича - Реферат

Життєвий і творчий шлях Коцюбинського Михайла Михайловича - Реферат

товщу сірих холодних стін, відгороджений від життя тюремними мурами, приречений на смерть революціонер не думає про смерть, не хоче слухати сіру і вогку камерну тишу. Перед його очима плине бурхлива річка пережитого, і нікому цього не відняти, бо весь "пишний світ, всі барви, весь рух життя" в ньому самому, в його голові й серці.
Позбавлений пера і паперу, юнак виливає все бачене, пережите разками думок. Звідси - уривчастість вражень, несподівані переходи від минулого до сучасного, найвигадливіші асоціації. Тут і роздуми про товаришів по бо-ротьбі, і болісний спогад про матір, що латає свою "чорну одежу при світлі лампи", і напівказкове видиво обмерзлих дерев, дрібненьких гіллячок, покритих льодом, якими дзвонить вітер, і мрії про щастя, пересипані найбуденнішими спостереженнями і враженнями.
Так герой пише в думках твір свого життя, "може, кращий за ті, які читали люди", твір для нього самого, "повість для єдиного читача, найбільше вдячного і чуткого".
В оповіданні "В дорозі" (1907) проводиться ідея відповідальності людини за доручену справу, утверджується високе почуття обов'язку особи перед колективом.
У центрі твору - "товариш" Кирило, життя його органічно поєднане з тривалою, важкою, небезпечною боротьбою, з дорогою, "на якій стільки вже полягло". Гаряча, тривожна атмосфера постійної боротьби, "те вічне "мусиш", що гнало зв'язувать там, де розірвали, розжевріти те, що пригасало", до невпізнання змінили юнака. Відірваний від рідних, позбавлений усього, що скрашує молодість, Кирило не тільки розгубив колишні звички й потреби "молодого життя", а навіть змінився зовнішньо: "Двадцять три роки, подвоєні в тінях на худому обличчі, у зморшці на чолі, немов зреклись своїх прав, зсушили молодість..."
Сюжет твору оснований на показі внутрішньої боротьби в душі героя, на гострому конфлікті між почуттям вірності партійному, громадському обов'язку і природними для молодої людини потягами до краси природи, чарів музики і слова, принадності жінки. Письменник ставить свого героя в такі умови, за яких мають виявитися його принциповість, громадянська стійкість, вірність обов'язку. Чекаючи нового доручення, Кирило на певний час опиняється в ситуаціях, які можуть відвести вбік від обраної дороги, що й надає драматичного напруження в розвитку сюжету.
Тільки тепер Кирило відчув по-справжньому багатство і красу природи, зумів по-іншому глянути на жінку. Йому було приємно відчути себе вільною людиною під час прогулянок. Ніби й небагато часу спливло, але Кирило відчув внутрішні зміни в собі: "Щось наче згубив і не хоче підняти, щось наче змив з нього вчорашній дощик". Хоч уже й надійшов очікуваний лист, який потрібно було передавати далі, але герой не поспішає виконувати небезпечне завдання. Більше того, він намагається виправдати себе сентенціями про "право на повне життя", "право одного життя, що не повториться більше", "право двадцяти літ".
Вагання Кирила, його боротьбу з самим собою, прагнення виправдатися перед власним сумлінням з психологічною достовірністю передано в картині нічних роздумів, коли "справжнє і невгомонне "я", "Я", що так ясно горіло у ньому... палило в полум'ї все особисте, нечисте, звіряче", кинуло прямо у вічі, кинуло голосно і виразно: "- Зрадник". Це обвинувачення було не випадковим, адже герой вже зустрівся з ренегатами, які відійшли з обраного шляху, поступилися своїми принципами. Вони погрузли в обивательському животінні, вони обкидали брудом те, чому недавно поклонялися.
Зрештою, Кирило знайшов у собі сили знову стати на дорогу боротьби проти соціальної несправедливості.
Водночас оповідання "В дорозі" викликає інтерес порушенням соціально-філософських питань, зосереджених навколо діалектичного процесу розвитку самосвідомості особистості. В центрі уваги письменника - драматичний конфлікт боротьби двох "я" у душі людини, яка опиняється в екстремальних умовах, коли необхідно визначитися у виборі єдино правильного шляху. Звідси - гострота внутрішнього конфлікту, який, зрештою, змушує читача задуматися: що краще - чи остаточно розірвати з принадами, "розкошами" особистого життя, чи, може, прагнути до гармонійного поєднання й особистого, і суспільного.
"INTERMEZZO" ЯК НОВЕЛІСТИЧНИЙ ШЕДЕВР
Більшості своїх творів Коцюбинський давав власне жанрове визначення: новела, образок, етюд, оповідання, акварель, нарис. Цей же твір розпочинається посвятою "Присвячую Кононівським полям" та переліком незвичайних дійових осіб: Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Три білих вівчарки, Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города, Людське горе. Однак "Intermezzo" залишається не драматичним, а епічним твором, тобто таким, у якому організація художнього матеріалу підпорядкована авторові, хоч пере-раховані алегоричні дійові особи несуть важливе змістове навантаження, дають змогу глибше зрозуміти задум письменника, з'ясувати ідейний пафос твору.
Безперечно, це новела з глибоким психологічно-філософським змістом, одягнена в поетично-пейзажні шати, наснажена ліричною настроєвістю. Це твір, який водночас сприймається як своєрідний естетичний маніфест письменника про завдання митця в переломні суспільно-історичні часи. Проведенню заповітних думок автора сприяла обрана форма оповіді від першої особи.
Відомо, що тема твору завжди "заякорена" в його назві, отже, необхідно пам'ятати, що в музичний термін,
який позначає невелику інструментальну п'єску, виконувану між діями драматичного чи оперного твору при його виставі, Коцюбинський вклав глибокий філософський смисл. Образом intermezzo новеліст вказував не тільки на перепочинок утомленого митця, а й на органічний зв'язок, може, чимсь перерваних періодів у творчості чесного громадянина, який залишився вірним своїм ідеалам. Тож новела "Intermezzo" сприймається і як твір автобіографічний.
Автора з його слабким здоров'ям виснажило фізичне і нервове перенапруження (виконуючи службові обов'язки, інтенсивно займався творчістю), і він влітку 1908 р. відпочивав у садибі відомого українського громадського діяча Євгена Чикаленка в селі Кононівка поблизу м. Яготина, тепер Київської області. Перебування в Кононівці збагатило письменника численними враженнями, що й знайшло відбиття в новелі "Intermezzo", написаній у тому ж-1908 р.
Митець, головний герой твору, втомившись від "незліченних "треба"і "безконечних "мусиш", від болю і горя, від злості й мерзенних вчинків людей, від жаху та бруду їх існування, зрештою, виривається з лабет "сього многоголового звіра". У цій перевтомі ми не сумніваємося, адже на митця впродовж років чигали численні випробування.
Не випадково митець зізнається в заздрості планетам, які "мають свої орбіти, і ніщо не стоїть їм на їхній дорозі". Жадаючи спокою й самотності як найкращого відпочинку, герой звільняється з залізних обіймів міста, з його гамору, метушні й опиняється в майже повному безлюдді.
Уже перше враження митця відтоді, як бричка вкотилася на зелене подвір'я садиби і пролунало кування зозулі, пов'язане із відчуттям так довго очікуваної тиші, що "виповнювала весь двір, таїлась в деревах, залягла по глибоких блакитних просторах". Так було скрізь тихо, що героєві стало соромно за "калатання власного серця".
Loading...

 
 

Цікаве