WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життєвий і творчий шлях Коцюбинського Михайла Михайловича - Реферат

Життєвий і творчий шлях Коцюбинського Михайла Михайловича - Реферат

воду, і блиск світла на пляшці з лікарством..."
Відомо, що у будь-якому творі велике смислове навантаження несе його назва. Символічний образ зірваного яблуневого цвіту, яким батько обкладає тільце дитини, асоціюється в нашій уяві з передчасно перерваним людським життям. Цей образ вражає ще й тому, що життя дитини обірвалося в найчарівнішу пору весняного відродження. Образом цвіту яблуні завершується етюд: це той заключний акорд, який характеризує мистецький твір найвищої проби.
Одне слово, новели Коцюбинського початку сторіччя засвідчили художнє новаторство їх автора в моделюванні різних сторін дійсності. У цьому зв'язку літературознавці не раз вдавалися до протиставлення реалістичних традицій XIX ст. пошукам письменників початку нового віку, пов'язаним з розвитком імпресіоністичної манери у літературі. Назва цієї манери письма виникла від французького слова, що буквально означає враження, тому імпресіоністичними стали називати спочатку малярські, а згодом і літературні твори, в яких відбивалося витончене відтворення суб'єктивних вражень та спостережень, мінливих відчуттів і переживань. Сучасний теоретик Дмитро Наливайко аргументовано доводить, що літературний імпресіонізм у своєрідних формах продовжував рух до життєподібності, природності, "нерозробленості" зображення, який був властивий реалізмові. Інакше кажучи, імпресіонізм є однією з художньо-стильових течій, що збагачує реалізм. У правильності цієї думки переконуємося, знайомлячись з новелами Коцюбинського 1906 - 1912 pp.
ВИКРИТТЯ ПОГРОМНИЦЬКОЇ ПОЛІТИКИ ЦАРИЗМУ
Першим відгуком письменника на піднесення визвольної боротьби народу стало оповідання "Сміх" (1906), в якому йдеться про погромницьку політику царизму, спрямовану проти демократичних сил. На цьому життєвому матеріалі порушується проблема відповідальності інтелігенції перед народом, її готовності організувати опір "чорній сотні", захистити проголошувані щойно демократичні ідеї.
В екстремальній ситуації опинився адвокат Валер'ян Чубинський, котрий зовсім недавно виступав на демократичних мітингах, просто й яскраво доводив протилежність "інтересів тих, хто дає роботу, і тих, що мусять її брати", і тепер опинився в "списках ворогів уряду", яких чорно-сотенці закликають "бити і різати".
Трагізм становища адвоката полягає в тому, що він не помічав у своєму домашньому побуті того, що впродовж багатьох років користувався працею наймички Варвари і був схожий на роботодавців, яких осуджував на мітингах. Несподіваний вибух сміху Варвари, яка побачила переляк пана Валер'яна, його дружини, знімає нарешті полуду з очей адвоката. Страшний, несамовитий регіт, в якому вилилась образа трудівниці за своє змарноване в праці на інших життя і водночас справедливе обвинувачення "годі панувати!" є кульмінаційним моментом сюжету твору. Тільки тепер Чубинський побачив те, "біля чого щодня проходив, як той сліпий. Ті босі ноги, холодні, червоні, брудні й порепані... як у тварини. Дранку на плечах, що не давала тепла. Землистий колір обличчя... синці під очима".
Експресіоністична манера письма виявилася тут у майстерності новеліста створити настрій через переломлення події у душі персонажа, конкретно показати безупинну зміну переживань змальованих у творі людей. Високої емоційної напруженості письменник досягає завдяки продуманому композиційному розміщенню епізодів, організованому за принципом градації, тобто посилення, наростання подій, пов'язаних з розгортанням конфлікту. Тривога адвоката весь час посилюється. Останніми днями він помічав "якихсь непевних людей, що стежили за ним, куди б він не йшов", потім почув лайку на свою адресу: "Оратор, оратор". Потім повідомлення наймички про людей, що "питали пана", розповідь студента Горбачевського про підготовку погрому, доповнена схвильованими словами вчительки про вже здійснювані криваві розправи на вулиці. Зрештою, збуджений крик доктора, якого обурює безпорадність адвоката, напружує дію до краю, викликає у Чубинського ганебний, підлий страх. Цей звірячий жах ганяє його по квартирі, а після сміху наймички приводить до висновку, що за безпорадність потрібно відповідати. І адвокат, засоромлений, пригнічений, щосили пхає прогонич, розчиняє вікно назустріч грізному клекоту вулиці.
Уміння новеліста створити тривожний настрій, передати його засобами слова засвідчує образок "Він іде!" (1906). Коцюбинський не випадково назвав твір образком: з малярськими творами його єднає щедре використання кольорів у передачі картини погрому, що має впасти на голови ні в чому не винних мешканців містечка. Тут, як і в оповіданні "Сміх", прямої, безпосередньої картини жахливої різанини немає. Та жах підготовлюваного погрому з винятковою психологічною силою передається через тривогу, якою охоплене єврейське населення напередодні кривавої акції.
Знову в центрі твору - символічний образ страху. Загальний неспокій, зумовлений тривожними розповідями про можливість використання озвірілим натовпом завтрашньої церковної процесії з погромницькою метою, поступово переростає в жах. Цей настрій маси конкретизується головним чином через образи Абрума й Естерки, майстерно передається специфічними стилістично-синтаксичними прийомами в оформленні художньої розповіді.
Схвильований, неспокійний гомін, зітхання й ойкання людей доповнюються пейзажним малюнком вечора, витриманого у криваво-червоних барвах, показом чорної, гнітючої ночі. Ці картини виписані в експресіоністичній манері: "Червоний туман уставав на заході, і немов кри-ваві примари насувались звідти на місто. Спочатку несміливо, поодинці, а далі цілими лавами. Безгучною процесією пройшли вони поміж спустілими мурами, лишаючи на камені гарячі, червоні сліди та одбиваючи у шибках вікон свої криваві обличчя".
Кульмінацією психологічного напруження дії стає удар церковного дзвону: отже, новий день не приніс бажаного спокою. Абрум, крізь призму сприймання якого подаються події, збагнувши смертельну небезпеку, закликає до самооборони, але не знаходить ніякої підтримки в одновірців. Навпаки, до нього благально простягали руки, його оточували "бліді, зжовклі обличчя, червоні од нічниць очі". І всі благали: "Ша! Тихо... не клич біди..." І тепер різника охоплює нелюдський жах, бо в очах усіх бачив безнадію, бо відчув серцем "крик розпуки", який глибоко ховався "в серці його народу, боячись навіть вирватись звідти". Абрумові стало страшніше серед людей, ніж у своїй хаті, і він безтямно, разом з усіма кидається тікати від тупоту, гамору, крику, які насувалися від майдану.
Страх і безпорадність людей конкретизуються новелістом у тонко спостережених подробицях, вихоплених із загальної картини й висунутих на перший план. Це і"розхристана, в одній сорочці, жінка, що притискувала до грудей кривий семисвічник", і напівбожевільна дівчина, що бігала між людьми "з тхоревим хутром і всіх благала, щоб заховали", і жахливий танець "червоних дзвонів, що мчать навздогін, б'ють в саме серце, скачуть й регочуть, як божевільні".
Катівська державна система викривається й в оповіданні "Persona grata" (1907). Розповідаючи про масові страти революціонерів, письменник показує, що навіть колишній розбійник і вбивця, тепер тюремний кат - темний,
Loading...

 
 

Цікаве