WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Анатолій Осадчий – письменник рідного краю - Реферат

Анатолій Осадчий – письменник рідного краю - Реферат


Реферат на тему:
Анатолій Осадчий - письменник рідного краю
Народився на півдні Вінниччини, на межі Одещини та Придністров'я, 24 жовтня 1950 р.
Після закінчення восьмирічки в рідному селі Миролюбівка та середньої школи в райцентрі смт. Піщанка навчався 1967-1972 pp. у Чернівецькому університеті на факультеті романо-германської філологи (відділ - німецька мова). Викладав німецьку мову в селах Коломийщини - Великій Ком'янці, Корничі, а також у Коломийському економіко-правовому коледжі. Був перекладачем у німецько-українському СП "Унтершпреевальд".
Уданий час-учитель німецької мови в Ковалівській ЗОШІ-ІП cm. та перекладач МП "Інформбюро" у м. Коломиї. Одружений. Дружина - викладач німецької мови Коломийського коледжу права і бізнесу. Маю сина та онука. Публікувався у періодичній пресі, співавтор збірки "Джерельні дзвони-5".
ГРАНІ
Живем на грані бідності з тобою:
Чогось і щось завжди не вистача -
То одежини? - Ні, не дорогої;
То кусня хліба? - Ні, не калача.
Живем на грані вибуху і зриву,
Смакуєм пиво посеред чуми
І все дивуємось простому диву,
Що ще живі, ще животієм ми.
Та серед цих глибоких філософій
Мене одне ніяк не полиша:
Невже прийшов новітній
Мефістофель
І українська продалась душа?
Живем на грані... Терпимо образи,
Чекаєм, сподіваємось обнов.
Чи є на світі хтось, що грань покаже,
Де вмерла й народилася любов?
Серпень 2005 р.
Я НЕ ПИВ...
Я не пив ні вчора, ні сьогодні -
Хочу подивитися на світ,
Як в саду, у тім раю Господнім,
Рожевіє яблуневий цвіт.
Як бджола збирає мед духмяний,
У траві копошиться мушва:
Я сьогодні без вина вже п'яний,
І душа у мене ожива.
Та чи варто жити так, як нині
І не сісти на "глухий стакан",
Коли знов на бідній Україні
Скрізь безчестя, зрада і обман?
Коли брат цурається вже брата,
І кохання продають за гріш,
А "зозуля" підкида дитятко
Комусь в темну горобину ніч?!
Коли ті, хто кликав на майдани,
Геть забули про свої слова,
Коли знов у газові кайдани
Нас підступно сковує Москва?
Коли ті, чиї ясні портрети
Ми вбирали в рідні рушники,
Позабули всякі етикети
І в лайно погрузли, мов жуки!?
Був я у світах, в Європі чистій,
Та не бачив, щоби так, як в нас,
Шанували Бога і Пречисту,
Всіх святих, окремо і зараз!
То ж завіщо, за яку покуту
Світлий ум і руки золоті
Мають в спадок і наругу, й муку,
І розп'ятим бути на хресті?!
...Я давно не мав хмільного в роті,
Що аж цим подивував народ,
Та зайду в кафе "На повороті"
І зроблю в душі переворот!
Червень 2005 р.
МАРІЇ
На світі тисячі Марій,
Ба, навіть і мільйони, -
Їм - до лиця гуцульський стрій
І царськая корона.
Їм по плечу зносиме все,
Здійснима кожна мрія!
Чого на світі не знесе
Ота проста Марія!
Вона і падати не дасть,
І виведе з туману.
Вона - раба, вона і власть,
І зваба, і омана!
То ж, хай нам скрашує життя,
Цвіте, немов лелія,
Та, що продовжує життя,
Ота свята Марія!
***
Вже стільки сказано про очі,
Про їх чарівність і глибінь,
Про незрівнянність і урочість,
Про їх небесну голубінь,
А в тебе очі не такі...
Нема в них відьомської сили,
Та твої очі назавжди
Всього мене заполонили.
Звичайні очі... Сірий день,
Що тільки втік від злої ночі, -
Про вас не співано пісень,
Та я люблю вас, сірі очі!
І якщо десь почуєш ти
Співоче слово - Коломия, -
То твоє серце назавжди
Воно теплом зігріє.
Бо в нім земля твоїх батьків,
їх боротьба невпинна,
І заповіт через віки:
Аби не вмерла Україна!
І якщо раз побачиш ти
Те місто понад Прутом,
То будеш йти через світи,
Аби сюди вернутись!
Бо лише тут відчуєш ти,
Що є краса нетлінна,
То ж варте наших мук і сліз,
Щоби не вмерла Україна!
ПОДІЛИСЬ
Не минаймо протягнуту руку,
Що від болю і жалю тремтить!
Пам'ятаймо дідівську науку -
Всі ми грішні, всім хочеться жить.
Бо усе, що на світі, - від Бога!
Комусь пекло, а комусь Едем, -
Хоч у кожного різна дорога,
Та кінець у нас завжди один!
Не питаймо, де дінуться гроші -
Ті нужденні, гіркі копійки.
Будьмо з вами ми люди хороші,
Бо ми всі на землі - земляки!
Не минаймо протягнуту руку,
Бо вона не краде, не гребе,
А у тяжку для неї розпуку
Поділитися просить тебе!
РЕКВІЄМ
В музеї у Веймарі славнім,
Де пам'ять застигла в віках,
Як згадка про велич прадавню
Збережена Ґете рука.
Ота величава правиця
Творила безсмертя колись
І час для поета-провидця
Із нею ось тут зупинивсь.
Я глянув на мамині руки -
І серце спинилось на мить:
Які ж бо нелюдськії муки
Вам, руки, прийшлося прожить!
Якої роботи громаддя
Вам, ручки, прийшлося зробить!
Чи мали подібне знаряддя
У Древньому Римі раби?!
О, руки колгоспного раба,
Що знали: роби лиш, роби!
Де ваша жіноча принада, -
На вас лиш роки, мов карби.
І то не роки, а сезони
Одвічної битви за хліб.
Хіба що церковнії дзвони
Вас визволить з рабства могли б!
...Я глянув на мамині руки,
На ті скалічілі пучки...
Вже скоро закінчаться муки,
Спочинете ви на віки.
І вам не судилася доля
В музейній почить тишині,
А там, за селом, скраю поля,
Де верби схилились сумні.
2003.
***
Ти вчора мовила печально так:
Усе, що Бог відміряв, я прожила...
І у очах гірка сльоза застигла,
Як біль за марно прожиті літа.
Тепер уже я жебраю у Бога
Години, дні, і тижні, і роки -
Ведуть вони в безвихідь, тупики,
Летить униз мого життя дорога.
І все тихіший, повільніший крок,
І все гучніше б'ється кров у скронях -
Я, мов стрілець в шаленім біатлоні,
Набрала рівно п'ятдесят очок.
І хоч як важко і невесело довкола -
Так хочеться пройти ще хоч півкола...
ПОКАЙТЕСЬ...
Покайтесь, блуднії сини,
За всі оті важкі провини,
За все, що натворили ви
На нашій славній Україні!
І якщо в серці вашім є
Бодай крихітка ще святого, -
Тоді моліться, бо стає
Всім легше від молитв до Бога.
Моліться до усіх святих,
В ім'я Отця, і Духа, й Сина,
То, може, Бог вам ще простить,
Та не пробачить Україна
За Крути вічномолоді,
За лад кривавояснозорий,
За тих, хто згинув у нужді
По ГУЛАГах, голодоморах!
За війни, що плодили вдів,
Несучи горе, люте, злеє,
За параноїків-вождів
Та їх примарливі ідеї!
Покайтесь, маете ще шанс,
А каяття - великий чинник,
Бо вже давно чекаютьвас
Там, де історії помийпик!
Грудень 2004
ВИ ТОГО ВАРТІ
Облишмо в минулому році
І болі свої, і жалі.
Хай згинуть, мов роси на сонці,
Всі біди, великі й малі!
Візьмімо з собою в дорогу
Надію і щиру любов,
А серце довіримо Богу, -
Від скверни очистимо кров.
Забудьмо колишні розбрати,
Що нас розділяли віки,
Пора нам давно пригадати,
Що наш родовід - козаки!
То ж зичу добра вам, любові,
Купайтесь у славі й красі.
Дай, Боже, вам щастя й здоров'я,
Бо ви того варті усі!
Грудень 2004 р.
ЯК МАЛО ТРЕБА ЛЮДИНІ
Як мало, Боже, треба тій людині!..
Ласкаве слово і коханий дім,
Духмяний хліб на білій скатертині, -
І ще, щоб хтось любив передусім.
Нехай не так, як у піснях гаряче,
Бодай жевріло б тепле почуття -
То вже й від цього серце не заплаче
І вже й тоді милішає життя!
...Як мало, Боже, треба тій людині!...
Ласкавий дотик вірної руки
І щоб стежки до милої родини
Не вкрили кропиви і будяки...
***
Де котить Прут грайливу хвилю
Крізь час, і простір, і віки,
Ти народивсь, коханий сину,
У хаті, що біля ріки.
Ще так недавно всі питали:
"А чий же будеш, хлопче, ти?"-
Та вже тобі защедрували
Козацькі славні тридцять три.
Життя по світу нас кидало,
Та, як потужні маяки,
До себе кликала і звала
Та хата біля Прут-ріки.
І радий я, що ти не кинув
І не продав за мідяки
Дідівську пайку, любий сину,
Що біля вічної ріки.
Добро прийде, лихе минеться,
І заговорить кут увесь,
Що на землі від діда Леся
Ґаздує файно син мій - Лесь!
Січень 2005 р.
Loading...

 
 

Цікаве