WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Строфіка - Реферат

Строфіка - Реферат


Реферат
на тему:
Строфіка
Строфа (грецьк. strophe - поворот, зміна, коло) - фонічно викінчена віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об'єднана здебільшого спільним римуванням, представлена інтонаційною та ритміко-синтаксичною цілісністю, відмежована від аналогічних сполук помітною паузою та іншими чинниками (закінчення римованого ряду, відносна змістова завершеність). Простіше кажучи, строфа - це група віршованих рядків, об'єднаних одною думкою, інтонацією, порядком римування і відокремлена від суміжних віршових сполук великою паузою.
Строфа - найбільша ритмічна одиниця віршованого твору. Римо - ритмічний малюнок у кожній строфі одного вірша майже завжди однаковий, що надає стійкості ритму віршованого твору. В цьому полягає ритмотворче значення строфи.
Термін "строфа" виник в античній трагедії, означав відтинок пісні, що виконувався між двома поворотами в урочистій процесії хору (обидві однаково побудовані частини називалися строфою та антистрофою).
Класифікація строф звичайно відбувається за кількістю рядків у них. Наймінімальнішою строфою вважається двовірш (дистих), максимальною - вісімнадцятивірш, де береться за основу схема римування. Але окремі науковці (І. Качуровський, В. Марков) виділяють найпростіший вид строфи моностих (від грец. monos - один). Дослідники вважають, що українські прислів'я, приказки, загадки, примовки і таке інше чи не в переважній своїй більшості - моностихи (із внутрішніми римами або без них).
Наприклад:
"До булави треба голови".
"Знайшов - не скач, згубив - не плач".
"На язиці медок, а на думці льодок".
"Утішеніє, коли в кишені є".
"Сердите не буває сите".
"Сімсот соколят на одній подушці сплять".
(Соняшник).
І. Качуровський вважає, що до моностихів можна відносити й "крилаті вирази" літературного походження, вирвані з контексту творів і вживані у вигляді гасел, афоризмів:
Борітеся - поборете
Вам Бог помагає,
з вами правда.
(Тарас Шевченко).
Чимало лаконічних віршів - "інкрустацій" у Ліни Костенко. Є серед них і моностихи:
Не живемо, а вибачаємось.
Хтось завжди зазирає у вікно.
Хтось потайки обнишпорює душу.
Хтось на людей нацьковує юрму.
Я все щось мушу, мушу, мушу!
А, власне, що я винна і кому?!
(Ліна Костенко).
Або:
Поети, не катуйте читача!
То непрощенно - гріх багатослів'я.
Коротко - як діагноз.
І хоч трошки надії
(Ліна Костенко).
За допомогою більших, ніж звичайно, інтервалів між рядками, авторка підкреслює, що цей вірш складається із чотирьох строф-моностихів. Кожна з них звучить як самостійний афоризм, але заразом це - частини більшого цілого. Нерідко моностихи сусідять з іншими строфами.
Дистих або двовірш - найпростіша строфа, написана будь-яким розміром, що складається з двох рядків, об'єднаних спільною римою (трапляється і неримована) та викінченою думкою з виразними ознаками лаконізму й афористичності. Дистих широко вживається як окремий твір. Схема: аа. Наприклад:
Що доля нелегка - в цім користь і своя є. а
Блаженний сон душі мистецтву не сприяє а
(Ліна Костенко)
Або:
Згадала плечі і вуста, і щем, і дим... а
Облиш уже цього хреста, і менше з тим. а
А розум не перепиня навалу снів. б
Чи хочу я цього щодня? Напевно, ні. б
Якби й хотіла, все одно не вірю снам. в
Світає. Люди, за вікном весна, Весна! в
(Леся Романчук)
Але дистихом не можна називати будь-які два рядки, виділені з вірша, хоч би й об'єднані парним римуванням. Дистихи часто бувають самостійними творами (епіграми, епітафії тощо). Зустрічаються чотиривірші з такими римуваннями, але в них найчастіше чергуються пари рядків з чоловічими та жіночими римами. Форму дистихів мали силабічні вірші. Антична поезія знала спеціальну форму двовірша - елегійний дистих. У східній поезії дистихами були так звані бейти.
Терцет (італ. terzetto від лат. tertius - третій) - тривірш, трирядкова строфа, що складається з трьох рядків, і всі три або два з них римуються між собою: aaa, aба, ааб.
Хоч тривіршова строфа була відома вже в давньогрецькій ліриці, проте в нашій поезії вона не надто поширена. Ці строфи типові лише для романського фольклору: ріторнель - в Італії, солеа в - Іспанії, ле і віреле - у Франції. Саме на базі тривіршових строф романського фольклору розвинулись такі строфи, як терцина, рондо, рондель, тріолет, сонет - вони належать до так званих канонізованих строф.
Терцет має 4 різновиди:
1) усі три рядки на одну риму.
Натрапляємо на такий тривірш в українському фольклорі.
Схема: ааа:
Добрий вечір тобі, а
Зелена діброво! а
Переночуй мене, молодого! а
Мене, молодого, а
Й коня вороного, а
Й сіделечко зі злота самого! а
Не переночую, а
Бо славоньку чую а
Та про твою голову буйную. а
2). Два рядки римуються, третій - холостий.
У Франка є терцет. Схема: аба:
Тричі мені являлася любов. а
Одна несміла, як лілея біла, б
З зітхання й мрій уткана, із обснов а
Сріблястих, мов метелик, підлетіла а
Купав її в рожевих блисках май, б
На пурпуровій хмарці вранці сіла а
І бачила довкола рай і рай! а
Вона була невинна, як дитина, б
Пахуча, як розцвілий свіжо гай! а
3). Два рядки римуються, третій - холостий, має риму аж в суміжній строфі:
Вчора справили весілля а
А сьогодні на похмілля а
Ми справляєм перезву. б
Що там буде - не питаю, в
А сьогодні погуляю, в
Поживу. б
Клим бряжчить в тарілку мідну, г
Гриць циганам матір рідну г
Продає. д
Той схопив за полу тата, е
І до рук старого ката е
Віддає. д
(Олександр Олесь).
4). Є ще й четвертий різновид - неримований верлібровий терцет:
Матінко моя рідненька!
В нещасний час, у лиху годину,
Ти породила мене на світ!
Чи в тяжкім грісі ти почала мене,
Чи прокляв мене в твоїм лоні хто,
Чи лиш доля отак надо мною смієсь?
Не дала ти мені чарівної краси,
Не дала мені сили, щоб стіни валить,
Не дала мені роду почесного.
(Іван Франко).
Терцет може становити окремий твір, бути строфами великого твору чи входити до складної строфи (терцину, октаву, дециму, сонет).
Терцина - трирядкова строфа з особливим римуванням (аба, бвб, в). Перший рядок римується з третім, а другий - з першим і третім рядком наступної строфи. Замикає твір віршовий рядок, що римується з середнім рядком останнього тривірша. Отже, ряд терцин утворює безперервний ланцюг рим, що йде крізь увесь твір. Так написана "Божественная комедія" Данте Аліг'єрі, в українській поезії відомі терцини М. Рильського, П. Тичини. І. Франко написав терцинами пролог до поеми "Мойсей":
Народе мій, замучений, розбитий, а
Мов паралітик той на роздорожжу, б
Людським презирством, ніби струпом, вкритий! а
Твоїм будущим душу я тривожу, б
Від сорому, який нащадків пізних в
Палитиме, заснути я не можу. б
Невже тобі на таблицях залізних в
Записано в сусідів бути гноєм, г
Тяглом у поїздах їх бистроїзних? в
Невже повік уділом буде твоїм г
Укрита злість, облудлива покірність д
Усякому, хто зрадою й розбоєм г
Тебе скував і заприсяг на вірність? д
і т. д.
(І. Франко)
Катрен (франц. quatrain від
Loading...

 
 

Цікаве