WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Остап Вишня - Реферат

Остап Вишня - Реферат

оргкомітету Спілки радянських письменників України і Всесоюзного оргкомітету. З усіх боків зі своїм лихом до нього йшли прості люди, він нікому не відмовляв - допомагав особистими турботами, а докучливими фейлетонами тиснувна представників влади. Голова ВУЦВК Г. Петровський навіть ревниво цікавився в письменника: "Хто, власне, є всеукраїнським старостою - Петровський чи Остап Вишня?"
Але не все було так весело. Разом із "куркулями" Сталін оголосив війну й українській інтелігенції. І в цьому вже Павло Михайлович не побачив нічого смішного, тому й припинив писати. І сам Вишня потрапив під твердий пресинг "друзів-письменників" Полторацького і Доброярського. Вони обвинувачували його в націоналізмі й "у пестуванні куркульської мови на противагу мові українського колгоспника і пролетаря", говорили, що він - "постать реакційна, гальмо на потязі культурної революції,... контрреволюціонер,... нездара, шпигун, для якого література - це маскування основного заняття - шпигунства і шкідництва", і з упевненістю заявляли, що "недалеке майбутнє принесе забуття Вишні і "вишнярству"".
Викорчовуючи "націоналізм", система "вибила протягом декількох десятків років усі молоді паростки літературні, - писав згодом Вишня. - Ті дурні, що кричать: "Націоналісти!", не розуміють, що я зумів об'єднати любов до мого народу з любов'ю до всіх народів світу!"
За спогадами дочки Павла Михайловича, єдиним, хто виступив на захист батька, був Микола Хвильовий. Такою ж шляхетністю відзначався й сам Вишня. Коли 1931 р. заарештували М. Рильського, він, не боячись накликати на себе гнів НКВС, кинувся з Харкова до Києва на допомогу родині поета, а після звільнення забрав її на кілька тижнів до свого будинку. А самогубство Хвильового, який, не витримавши цькування, застрелився, Павло Михайлович сприйняв як жахливу життєву катастрофу. Близькі думали, що він збожеволів, - три дні з його кімнати доносилися волання й ридання чоловіка, який бився в істериці.
26 грудня 1933 р. був арештований і найвідоміший український письменник того часу гуморист Остап Вишня. Найтихішого і найдобрішого з людей звинуватили в тероризмі - спробі вбити секретаря ЦК КП(б)У П. Постишева. Павло Михайлович писав: "Заперечував я все... до застосування до мене фізичних заходів впливу. У результаті психічного і фізичного впливу мені довелося зробити на себе наклеп...". Але навіть на питання слідчого Бордона: "У якому приміщенні ви хотіли вбити Постишева?" - із властивим йому гумором відповів, що любить убивати вождів на свіжому повітрі.
Судова "трійка" 23 лютого 1934 р. за терористичну і контрреволюційну діяльність присудила письменнику вищу міру покарання - розстріл. Колегія ОГПУ замінила розстріл на 10 років ув'язнення у виправно-трудових таборах. Відбував покарання О. Вишня в Ухті Комі АРСР. Вірна дружина Варвара Маслюченко розділила долю письменника. Її називали останньою "декабристкою", але сталінський режим не дав їй стати в'язнем за власним бажанням. "У травні 1934-го маму викликали до ГПУ, - згадувала дочка Марія Михайлівна Євтушенко, - відібрали паспорт і вислали з України", порекомендувавши мешкати там, де ще не пройшла паспортизація. Варвара Олексіївна пішла за чоловіком у заслання в селище Кедровий Шор. Однак лише три тижні родині було дозволено бути разом за колючим дротом. Павла Михайловича перевели на копальні Ухтпечтабу в Еджит-Кірту.
Начальник табору Морозов ставився до письменника співчутливо, дозволив йому працювати в газеті "Северньїй горняк" і писати книгу нарисів про людей Ухтпечтабу. Але, незважаючи на деякі послаблення в режимі, Вишня відчував, що "загнаний плазувати літати не зможе. Та ще не зі зв'язаними, а з вирваними крилами". А з 1937 р. йому відмовляють навіть у праві одержувати листи від рідних.
Рік по тому Павла Михайловича несподівано підняли на етап і повели в Чиб'ю на "додаткове слідство", а фактично - на розстріл. Піший етап завдовжки у 800 км у сніг, у завірюху, у морози... Але врятувала його саме негода: він занедужав на запалення легень, і конвоїри покинули арештанта з температурою сорок вмирати в одному з ізоляторів на етапі. А поки Вишня поборов смертельну недугу і його дотягли до Чиб'ю, Берія, який прийшов на зміну Єжову, уже встиг розстріляти всіх засуджених, включаючи начальство табору.
Звільнений був Павло Михайлович загадково. У грудні 1943 р. його раптом переодягли в усе нове і відправили до Москви. Там, у "Бутирці" (у листах письменник говорить про "клініку лікувального харчування"), він пройшов "медико-кулінарний курс" і був звільнений. На 23 дні раніше терміну.
"Усмішник" Розстріляного Відродження говорив, що "якщо дасть Бог пережити каторгу, то нехай у мене рука відсохне, якщо візьму перо в руки". Та й багато хто сумнівався, що "недомучений Вишня" після десятилітнього мовчання знову воскресне як гуморист. Але вже 26 лютого 1944р. "вистрілила "Прямою наводкою" його "Зенітка"". Письменник довів, що гумор і сміх залишилися для нього синонімом свободи - принаймні, внутрішньої свободи людини.
І незважаючи на нападки, що посилюються з роками, О. Вишня писав і друкував нові збірки політичних фейлетонів, памфлетів і гумористичних мініатюр: "Самостійна дірка" (1945 р.), "Зенітка" (1947р.), "Весна-красна" (1949р.), "Мудрість колгоспна" (1952 р.), "А народ воювати не хоче" (1953 р.), "Великі ростіть" (1955 р.), "Нещасне кохання" (1956 р.) та ін. Він також активно працював над перекладами творів російської і світової класики - А. Чехова, О. Сухово-Кобиліна, М. Твена, О'Генрі, Б. Нушича, Я. Гашека, Я. Неруди і свого улюбленого М. Гоголя.
1955 р. безпартійний письменник, член редколегії журналу "Перець", член правління Спілки письменників України й інших громадських організацій, улюбленець читачів нарешті був реабілітований. Але не партії він був вдячний за це, а тим простим людям, заради яких писав: "Я дожив до того часу, коли ходжу вулицями Києва... І я думаю, що всіма своїми стражданнями, всіма моїми серцями, і працями, і думками маю право сказати всім моїм читачам: "Я люблю вас! Спасибі тобі, народе, що я є я! Нехай буде благословенне твоє ім'я!.. я маю честь велику, чудесну, незрівнянну й неповторну - честь належати до свого народу"".
За сім днів до смерті письменник повернувся з Херсонщини, де пробув більше місяця, готуючись до роботи над новою книгою. Їй не судилося побачити світ. 28 вересня 1956 р. невблаганна смерть раптово обірвала життя Остапа Вишні.
3.Висновок.
Через багато років він залишається в українській літературі зіркою першої величини. І слово його чарівне, веселе, і сміх його неповторний будуть жити вічно, адже сам він був живою радісною усмішкою свого великого і безсмертного народу.
Список використаної літератури:
1. "Сто видатних людей України" - 2005 рік.
Loading...

 
 

Цікаве