WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Остап Вишня - Реферат

Остап Вишня - Реферат


Реферат на тему:
Остап Вишня
План.
1.Вступ.
2.Творчість і життя Остапа Вишні.
3.Висновок.
4.Список використаної літератури.
1.Вступ.
ОСТАП ВИШНЯ
Справжнє ім'я - Павло Михайлович Губенко (народ. 1889 р. - пом. 1956 р.)
Видатний український письменник-сатирик, гуморист. Майстер художньої пародії і шаржу, короткого памфлета, сатиричного фейлетону і гуморески, перекладач.
Остап Вишня все життя був веселою, оптимістичною людиною і своїм темпе-раментом так заражав оточуючих, що ті забували про будь-які проблеми і турботи. Адже гумор - кращий порадник у важкій ситуації і кращі ліки від усіх хвороб. А щирий сміх над собою - помічник подвійний. Письменник ніколи не
забував цієї давньої мудрості, і, можливо, саме всепоглинаюча сила сміху, помножена на українське життєлюбство, виривала його з рук "законних" убивць і рятувала в безвихідних ситуаціях.
Навіть про таку серйозну подію, як власне народження, Вишня говорив з чималою часткою доброї усмішки: "Мене витягнули з колодязя, коли напували корову Оришку".
2.Творчість і життя Остапа Вишні.
Насправді майбутній гуморист - а поки просто Павло Губенко - народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля села Грунь, що на Полтавщині (тепер Сумська обл.). Батько його служив прикажчиком у поміщиків фон Рот, мати доглядала 17 дітей. Хлопчик ріс хуліганистим і шкодливим, проте легка вдача і бурхлива фантазія згладжували будь-які провини. А ще Павлик дуже рано зрозумів, що у світі є пани і не пани, і, цілуючи поміщиці руку, із задоволенням потім витоптував у її клумбах квіти й усе погрожував щось їй "показати". Одним словом, був "чистим лейбористом".
Батько, бачачи любов сина до читання ("Узагалі любив я книжки з м'якими обкладинками. Їх і рвати легше, і не так боляче вони б'ють, якщо мати, буває, побачить"), намагався дати йому пристойну освіту. Павликові не було й шести років, коли його віддали до грунської сільської школи, а після її закінчення - до двокласної в м. Зінькові, звідки він вийшов із правом роботи поштово-телеграфним чиновником 14-го розряду. Але оскільки хлопчику йшов на той час лише тринадцятий рік, навчання його не завершилося. Мати повезла Павла до Києва у військово-фельдшерську школу, де Михайло Кіндратович Губенко, який був військовим, міг учити дітей за казенний рахунок.
Закінчив молодший Губенко школу 1907 р. у чині військового фельдшера і був закріплений за 169-м піхотним полком у Києві, де шість років відпрацьовував своє навчання. 1914 р. він звільнився зі служби і влаштувався на роботу до Київської залізничної лікарні. Посада фельдшера врятувала його від призову до армії під час Першої світової війни. При Українській Народній Республіці він завідував Медико-санітарним управлінням міністерства шляхів сполучень, але в кабінетах сидіти не любив. Губенко, ризикуючи життям, працював у санітарних потягах, заповнених тифозними хворими. Він допомагав людям не тільки ліками, але й смішними анекдотами, які сам складав і чудово розповідав.
1919 р. Павло Губенко почав друкуватися під псевдонімом
П. Грунський в есерівських газетах "Народна воля" і "Трудова громада". Його фейлетони відразу стали популярними, тому що сміхом витісняли розпач. Пройшовши усі фронти, на початку 1920 р. письменник-початківець повернувся до Києва, де зовсім недовго працював "редактором мови" у видавництві "Книгоспілка". У жовтні за "зв'язок з есерами" його заарештували чекісти. І лише через півроку В. Блакитному вдалося вирвати Павла з чекістських підвалів і влаштувати перекладачем у редакцію газети "Вісті ВУЦВК".
"Перекладав я, перекладав, а потім і думаю собі: "Чому я перекладаю, коли можу фейлетони писати! А потім - письменником можна бути. Он скільки письменників різних є, а я ще не письменник. Кваліфікації, - думаю собі, - у мене особливої немає, бухгалтерії не знаю, що я, - думаю собі, - буду роби-ти?" Зробився я Остапом Вишнею і почав писати. 1 пишу собі...".
1922 р. став роком могутнього і стрімкого злету Вишні в українській гумористиці. До кінця двадцятих він був уже автором 23 книг фейлетонів, гуморесок, нарисів, що за чотири роки перевидавалися 42 рази, а збірник антирелігійних фейлетонів "Справи небесні" витримав аж шість перевидань. 1928 р. вийшло перше 4-томне видання "Усмішок", яке складається з "усмішок" і "реп'яшків", - як автор називав свої коротенькі смішні розповіді. Гумористична мова Вишні - по-народному соковита, колоритна, жива, дотепна, багата на свою простоту, тому що близька до звичної сільської і міської говірки. Але в той же час у ній збережені й канони класичної літератури: комізм і гра слів, жарти, афоризми, приповідки, натяки, каламбури. Щоб читати ідо кінця розуміти його твори, люди вивчали українську мову.
Мудрий і добродушний скептицизм Вишні породив його непорушне взаєморозуміння з мільйонами читачів. Він умів підкреслити анекдотичні контрасти, якими кишіла країна того часу. Майстер пародії і шаржу із задоволенням маскувався під "простачка", від нього віяло тим казковим дурником, перед яким пасують і мудреці, і королі. У своїй пам'ятці "Про що я, нещасливий, змушений думати і писати" Вишня перелічував своїх "друзів": бюрократів, підлабузників, спекулянтів, відвертих мерзотників, браконьєрів, хамів, аліментників, інтриганів
та "інших сучих синів і пройдисвітів". У творах він атакував слабкості своїх земляків, був нещадний і міг убити сміхом. І часто слідом за своїм улюбленим письменником М. Гоголем, якого перекладав із особливим натхненням, повторював: "Ворога потрібно бити. Глузування боїться навіть той, хто вже нічого не боїться на світі". Вишня вважав, що має повне право жартувати над "чухраїнцями", тому що любить їх, а "любити, між іншим, це дуже важка робота".
Близький друг письменника М. Хвильовий писав: ""Усмішки" Остапа Вишні я полюбив. Полюбив їх за те, що вони ароматні, за те, що вони ніжні, за те, що вони жорстокі, за те, що вони смішні й водночас глибоко трагічні".
З ким би не зустрічався Павло Михайлович, де б не бував - він скрізь знаходив матеріал для своїх гуморесок. Так з'явились "Усмішки" сільські, київські, кримські, мисливські, театральні. А на початку 1920-х рр. його холостяцький будинок опромінила справжня усмішка - Варвара Олексіївна Маслюченко. Завзятий мисливець, рибалка і театрал уперше побачив майбутню дружину в ролі Жанни д'Арк у п'єсі Б. Шоу "Свята Анна" і згодом зізнався їй: "Як побачив тебе, так мені жаба цицьки й дала". Він був щасливим чоловіком, турботливим батьком названої дочки Марійки - і гуморив ще яскравіше.
Крім того, О. Вишня провадив і велику громадську роботу:
брав участь у діяльності літературних об'єднань "Плуг" і "Гарт", разом із В. Блакитним організував і редагував журнал "Червоний перець", уходив до
Loading...

 
 

Цікаве