WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → І.Франко - творчість - Реферат

І.Франко - творчість - Реферат

переростає в конфлікт соціальний, політичний. Зробив нещасними цих людей суспільний і політичничнй лад, винні у всьому громадські порядки, за яких багатий давить бідного, сильний - слабкого, освічений - темного.
П'єса була написана на конкурс, оголошений Львівським крайовим виділом 18.03. 1891 року. Рецензента О. Огоновського перелякала в п'єсі "тенденція радикальна" і конкурсна комісія зажадала переробок. Вона вимагала усунути не тільки радикальну тенденцію, але й постать жандарма, якому "автор невластиво віддав роль чорного характерактеру". Франко одержав лише третю премію. Комісія боялася викликати обурення громадськості. П'єсу, хоч і покалічену, глядач зустрів з ентузіазмом. Це відзначила преса. "Кур'єр львовський" так оцінив постановку п'єси на сцені Львівського театру у листопаді 1893 року: "П'єса Франка, хоч і її скастрував комітет і потім поліційна цензура, зробила могутнє враження. І ми сміливо можемо твердити, що в українській драматичній літературі вона займе видатне місце. Про це можна судити з того прийому, який вона мала серед громадськості…" Підкреслюючи справжній народний характер Франкової драми, газета додавала: "Його п'єса - то не ідилія народу, витворена на реальному тлі, і головна її користь для народу - правда, яку так рідко знайдете у так званих "народних" п'єсах".
Драма "Украдене щастя" 1903 року була поставлена в Києві і мала величезний успіх. Роль жандарма виконував М. Садовський, Миколи Задорожного - І.Карпенко-Карий, Анни - Л.Ліницька. За радянського часу образ Задорожного створив А.Бучма, Анни - Н.Ужвій. Драма і досі не виходить з репертуару українського театру як один із кращих витворів української класики.
Гіркий досвід з просуванням драми "Украдене щастя" на сцену багато чого навчив Франка, і він зробив кілька спроб у комедійному жанрі, щоб під машкарою смішного показати дійсне становище галицького села.
Як і для Шевченка, так і для Франка народна поезія була єдиною плідною основою художнього новаторства. Доказом цього може бути лірична драма "Зів'яле листя", яка вийшла з друку 1896 року.
"Зів'яле листя" інколи називають збіркою ліричних поезій. Це не зовсім вірно. Книжка має струнку будову, міцний сюжет і ту внутрішню цільність задуму, яка примушує нас сприймати кожен ліричний вірш збірки як окрему цеглинку великої будови. Ось чому Франко і назвав своє "Зів'яле листя" ліричною драмою.
Лірична драма вражає читача великою внутрішньою сконцентрованістю ліричного чуття, незвичайним багатством змісту, мінливістю настроїв і тонкою грою емоцій, що знаходить свій конкретний вияв у мінливості метру, рими, ритму, строфіки.Тут знайдемо вірші розповідні, описові, медитативні, складні імітації народних плачів і народної пісні. Не випадково ж лірика "Зів'ялого листя" притягала й притягає увагу композиторів. Ось речі, покладені на музику: "Безмежнеє поле…" , "Розвійтеся з вітром…", "Ой ти, дівчино, з горіха зерня…", "Як почуєш вночі…", "Твої очі - як те море…", "Я не кляв тебе, о зоре…", "Червона калино…", "Ой ти, дубочку кучерявий…", "Ой жалю, мій жалю…", "Чого являєшся мені…", "Оце тая стежечка…", "Даремно, пісне, щез твій чар…" та ін.
Незаперечним є одне: лірична драма Франка "Зів'яле листя" - це шедевр поетичної майстерності. Глибокий ліризм проникає в саму композицію книги. Пісні її - це три "жмутки" зів'ялого листя. Розповідаючи про муки свого нерозділеного кохання, герой ніби розриває жмуток за жмутком, розкидає зів'яле листя своїх пісень, щоб воно, підхоплене вітром, щезло безслідно.
З самим Франком сталося те саме, що пізніше спіткало Лесю Українку. Долаючи власну душевну травму, він зміг піднятися над нею, глянути на факти особистого життя очима художника, об'єктивізуватися від них. Ліричні пісні "Зів'ялого листя" він вважав найсуб'єктивнішими з усіх, що появились у нас від часу автобіографічних поезій Шевченка, але "найбільш у способі малювання складного людського чуття".
Поема "Мойсей" була лебединою піснею Франка - поета. Все написане після "Мойсея" сприймається як відгомін революційної громовиці, що пронеслась над Україною. Може, Франків Мойсей зовсім по-людськи хвилює нас високою трагедією своєю тому, що в ньому відчуваються переживання самого автора. Понад двадцять років визрівав задум поеми. Ще в "Каменярах" Франко визначив свою роль поета і громадянина як роль каменяра, який в одній шерензі самовідданих борців прокладає народові своєму шлях у майбутнє, але сам до того майбутнього ввійти не зможе. "А щастя всіх прийде по наших аж кістках", - як сказано там. Іншими словами цю саму думку висловив поет у поемах "Ex nihilo", "Смерть Каїна ", "Похорон". Вона не перестає звучати як леймотив у "Зів'ялому листі", у збірках "Мій Ізмарагд", "Із днів журби", "Semper tiro" і завершується в поемі "Мойсей". Пафос поеми - в безмежній відданості народу. Сумніви впали карою на голову Мойсея. Це було може найстрашніше - кара самотою і вигнанням. Але смерть героя піднімає народ до нового походу, перетворюючи "лінивих номадів" на "люд героїв".
Поема "Мойсей" була підготовлена невпинним наростанням революції 1905 року в Росії, з якою Франко пов'язував знищення самодержавної "тюрми народів", розквіт рідного народу у вільному колі всіх братніх народів Росії. Франко сподівався, що революція нарешті принесе визволення й українському народові. Поета особливо хвилювали питання взаємин широких мас з тими політичними силами, які могли б очолити їхні виступи. Він вважав, що проводир мав віддати всі сили благородній визвольній справі.
Перебуваючи у Римі в 1904 році, Франко був дуже вражений могутньою скульптурою Мойсея, створеною на початку XVI ст. Мікеланджело Буонаротті. Італійський митець в образі Мойсея передав цілісність характеру народного вождя, його силу волі.
Трагедія Мойсея в тому, що люди, яким він віддав свої сили, дух, славу, відвернулися в рішучу хвилину від нього.
Як і всі твори Франка, поема спроектована в сучасну акторові українську дійсність. У цьому з яскравою очевидністю переконує пролог до твору, безпосередньо звернений до рідного "замученного, розбитого " народу. Поет страждає від того, що століття гніту витравили в краян кращі якості й натомість прищепили "укриту злість, облудливу покірність" до чужинців, які "зрадою й розбоєм" скували їх і заприсягли на вірність.
Поет висловлює впевненість у відродженні національної самосвідомості й гідності поневоленого, але не скореного великого європейського народу. Дзвінкі терцини передають високу віру Франка в майбутнє народу. Щаслива будучина асоціюється в поета з колом "вольних народів", де засяють і українці, де наш люд буде "хазяїномдомовитим" і в своїй господі, і на своїй ниві.
Франко висловив у поемі найзаповітніші мрії і сподівання. Не випадково в останні роки свого життя поет побував не в одному місті Галичини з читанням патріотичної поеми.
Список використаної літератури:
Каспрук А.Філософські поеми Івана Франка. - К., 1965.
Колесник П.Іван Франко: Біографічний нарис. - К., 1966.
Колесник П.Іван Франко: Літ. портрет. - К., 1964.
Коцюбинський М. Іван Франко // Коцюбинський М.
Твори: У 7 т. - К., 1975. - Т. 4.
Павличко Д. Франко - з нами // Біля мужнього світла:
Літературно-критичні статті, спогади, виступи. - К., 1988.
Спогади про Івана Франка. - К., 1981.
Loading...

 
 

Цікаве