WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → І.Франко - творчість - Реферат

І.Франко - творчість - Реферат


Реферат на тему:
І.Франко - творчість
Сто оповідань і десять романів та повістей написав Іван Франко. Повість "Борислав сміється" (1881-1882)- один з найкращих його творів. "Борислав сміється" - перша в українській літературі повість про робітничий клас. Вона є видатним явищем не лише в українській, а й у світовій літературі.
У повісті І.Франко зумів багатогранно показати життя робітничого класу, його організовану боротьбу проти капіталістичного ладу.
Задум написати повість "Борислав сміється" виник у 1879 році. Виношуючи тему та ідею, він ретельно вивчав побут та умови праці робітничого Борислава. Письменник мешкав поблизу Борислава, часто бував там, ретельно вивчав житття нафтових промислів, тому він з великою переконливістю змальовує картини визиску робітників, обрахунків, шахрайства.
Значною заслугою І. Франка є те, що він червоною ниткою проводить ідею єдності й організованості робітничого класу. Саме члени гуртка "побратимів" Бенедьо Синиця, брати Андрусь і Сень Басараби закликають до солідарності й організованості, опираються на кадрових робітників - Матія, Деркача, Прийдиволю та інших, спільно виступають проти підприємців. Їх боротьба з капіталістами становить головну сюжетну лінію твору.
На експозицію припадає сім перших розділів, а основні події розгортаються протягом десяти наступних, все більше загострюючи конфлікт між соціально ворожими таборами. Кульмінація - в передостанньому розділі, коли після поразки страйку робітники готуються до збройного виступу. Про розв'язку не доводиться говорити, оскільки твір не закінчений.
"Борислав сміється", котрий буде скінчений сего року, - писав І. Франко до М. Павлика 12 листопада 1882 року, - закінчить серію моїх бориславських образків,- тільки як епілог до нього ще нав'яжеться обширна повість "Андрусь Басараб" - опис життя в львівських тюрмах".
Цей план письменника не здійснився.
Довгий і складний шлях проходять герої твору. Вони в постійних пошуках, у вирі боротьби. Так, Бенедьо часто задумувався над питаннями "суспільної нерівності між людьми", але не міг дати відповіді, звідки вона береться, як зарадити цій біді. Він нічого не знав про "зріст робітницької спільності та взаємності в других краях " не був обізнаний, "як робітники … організовуються до великої боротьби з багатирством та всякою кривдою народною". Поранення під час закладання фундаменту під будинок Леона Гаммершляга, потім хвороба і травма, яку заподіяв Бенедеві будівничий, породили в його душі "почуття несправедливості і притиску".Вони ще більш зміцніли, коли по дорозі з Дрогобича до Борислава зустрівся з робітниками, які розповіли йому про страшну людську нужду, про те, як люди вимирають з голоду. Бенедьо бачив на своєму віку біду, але "до такої ступені опущення й пониження, про яку розказували ріпники, в місті ніякий ремісник не доходив ".
"У чому ж причина нерівності між людьми ? Де вихід з велекої, всенародної кривди ? "- запитував не раз себе Бенедьо і не знаходив чіткої відповіді. Лише після розмов з "побратимами" в нього розкриваються очі на гірку дійсність. Бенедьо бачить, як підприємці визискують робітників, як збагачуються за їх рахунок, і приходить до висновку, що протистояти цьому може тільки страйк. Ця думка не давала Бенедові спокою, і він поділився нею спершу на зборах побратимів, а згодом на мітингу робітників Борислава.
"Я гадаю,- доводив товаришам Бенедьо,- що така війна ліпша, ніж усяка друга, раз тому, що війна супокійна, безкровна, а по-друге, й тому, що можемо підняти її зовсім одверто і сміло, і ніхто нам за ню нічого не може зробити".
Запропонована Бенедем Синицею програма боротьби була спрямована на організацію, єдність і солідарність робітників. Його устами Франко прагнув довести до свідомості гнобленого народу, що його сила саме в єдності й організованості, що не слід тішити себе надією, ніби порятунок прийде ззовні, а вдаватися до організованої боротьби. Правда, вона, та боротьба, спершу носила економічний характер. Тому, незважаючи на певний успіх на початковій стадії, страйк зазнав поразки. Симпатизує письменник і братам Андрусеві та Сеневі Басарабам - людям твердого характеру, сильної і рішучої волі, великого революційного пориву, прихильникам "кривавої війни".
Хоча й вони не відразу збагнули, який саме шлях вибрати. Визнавши слушність програми Бенедя Синиці в організації робітничого класу, вони не визнали його програми мирної боротьби. А переконалися, що перемогу над капіталістами робітничий клас може здобути лише в революційній боротьбі.
У повісті Франко показує робітників як клас, що бореться за своє визволення від капіталістичного ярма. Автор ставить і розв'язує робітничу тему в аспекті генеральної теми часу - боротьби праці й капіталу, тобто так, як ніхто з його попередників і сучасників зробити був неспроможний. Іван Франко на широкому соціальному тлі виводить галерею образів, які приходять до усвідомлення необхідності класової боротьби, неминучості загибелі світу експлуататорів.
В художньому доробку Франка є сім закінчених п'єс, писаних у 90 - х роках і присв'ячених головним чином відображенню життя галицького села. У центрі їх стоїть драма "Украдене щастя".
Ніби нічого особливого в ній нема. Сільський побут, нескладні сільські відносини, які так важко піддаютьтся психологічній обробці. Сюжет п'єси запозичено з "Пісні про жандаря". В основі сюжету - конфлікт, побудований на традиційному "любовному трикутнику": Михайло Гурман - Анна - Микола Задорожний. Звичайний драмороб перетворив би жандарма Гурмана на романтичного лиходія, подружжя Задорожних - на його жертву, а саму драму - на мелодраму.Франко зробив з неї соціально - психологічну драму високого ідейного звучання, з сильними характерами, з необмеженими сценічними можливостями.
Передісторія драми нескладна. Донька багатого газди кохається з бідним сільським красенем Михайлом Гурманом, парубком сміливим і крутим на вдачу. Щоб здихатися його і прибрати до рук усе хазяйство, зажерливі брати Анни підступом здають Гурмана в солдати, а пограбовану сестру збувають силоміць заміж за тихого, затурканого наймита Миколу Задорожного. Ось той соціально-психологічний плацдарм, на якому виростає драма. Трагедія Анни в тому, що вона безтямно любить свого колишнього обранця, ламає всі перепони до щастя - і не знаходить його. Бо Михайло Гурман уже не той сільський легінь, а пройдисвіт, - армія повернула його в рідне село моральною потворою, та ще страхітливому для мужика образі жандарма. Трагедія Миколи Задорожного в тому, що він після одруження встиг по-справжньому полюбити Анну, відродити людську гідність, тоді як вона, борючись за своє щастя, відповіла на його любов ненавистю, презирством, ганьбою. Нарешті, трагедія Михайла Гурмана в тому, що любов його до Анни вмерла і він може тільки мститися за вкрадене щастя. Але на кому мститися? Ворога свого він не знає, розуміє невинність Анни і Миколи, зганяє на них накипілу злість і незадовольняється. Єдиний вихід - смерть. Але Гурман по-своєму жаліє Анну і Миколу.Своїм жорстоким знущанням над ними він викрешує в душі Миколи іскру справжнього протесту, гине від його сокири, щоб потім власну смерть видати за самогубство.
Хто ж винен? Хто украв щастя цих людей? Драма виривається з тісних рамок сільського побуту, побутовий конфлікт
Loading...

 
 

Цікаве