WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Літературно-філософські особливості Києво-Печерського Патерика - Реферат

Літературно-філософські особливості Києво-Печерського Патерика - Реферат

"Житії Феодосія Печерського". В багатьох посланнях Симона монастир постає чимось найсвятішим: до нього не можуть увійти грішники, нечестиві монахи, поховані у печерах поширюють неприємний запах, грішники навертаються потрапивши в монастир. Уже в епістолярному початковому розділі патерика монастир зображено як море, що "не держить в себє гнилаго, но измещеть внънь", "святое и честное и спасенное мєсто"*
Все ж повертаючись до структури тексту, знаходимо різницю в посланнях Симона та Полікарпа. Власне послання Симона до Полікарпа можна з повною підставою називати патериком, що доводить і його порівняння з ранньосередньовічними патериками інших християнських літератур. Основною композиційною одиницею
* Києво-печерський патерик, ред. Д.Абрамович, с.110
твору стає патерикова новела. Виокремлюються дев'ять сюжетних елементів: розповіді про Онисифора та його духовного сина, котрий потай проводив розпусне життя, про побожних ченців Євстратія,
Никона, Кукшу й Пимена, Афанасія, Миколу Святошу, Еразма, Арефу, про ворожнечу ченців Тита і Євагрія. Сюжети трьох новел побудовано на взаємодії двох центральних персонажів: Онисифор і його духовний син, Пимен і Кукша, Тит та Євагрій. В новелі про Миколу Святошу (насправді Святослав Давидович, князь чернігівський і луцький) сюжет все ж розходиться в декілька сторін. Помітна тенденція до повнішого висвітлення біографії героя. Крім того додано розповідь про посмертні чудеса: допомогу Миколи Святоші його братові Ізяславу Давидовичу. Саме така деталізація й просторова-часова замкнутість сюжету патерикової новели наближають її до жанрової моделі окремого житія. Це відбило важливу тенденцію розвитку нового етнічного варіанта середньовічного мистецтва: пошук самобутніх жанрових форм, котрі спиралися б на загальноєвропейський культурний досвід і водночас відповідали б регіональним художнім традиціям Київської Русі.
Цікавим є те як Симон будує свої ідеалізовані образи. Він не іде за монолітним стандартним чернечим ідеалом. Головним критерієм добору зразкових чернечих рис для персонажів є не абстрактний ідеал кіновіального життя, а антитеза цілком конкретним думкам і вчинкам Полікарпа. Через це видається важливим образ адресата послання, бо на його основі вибудовуються конкретні події і персонажі. Оскільки Симон закидає Полікарпові насамперед гордість, непокору ігумену і старшим братам, недостатню любов до рідної обителі, Печерського монастиря. Відповідно риси, які прославляє Симон: покора, незлобивість, відданість монастирю. Кожне своє послання він закінчує на кшталт "Отак і ти брате Полікарпе...".
Тенденції, започатковані Симоном, продовжив і розвинув Полікарп у своєму посланні до печерського архимандрита. Однак свій задум автор реалізує дещо по-іншому, повністю переносячи акцент на сюжетні агіографічні оповідання, написані за принципом патерикових новел. На відміну від послання Симона у Полікарпа немає лінії двох центральних персонажів, навіть в легендах, що в житійному варіанті мали таку рису. Оповідь про Спиридона і Алимпія стає двома окремими творами, сюжетно між собою не пов'язаними, а в оповіді про Марка Печерника Феофіл стає другорядним персонажем. Сюжети творів відходять від патерикової традиції значно далі, ніж сюжети з новел Симонового послання. Перш за все вони багатоепізодні і ускладнені додатковими лініями сюжету і персонажами. Дуже характерною в цьому ракурсі є новела про безплатного лікаря Агапіта. Полікарп дає йому детальну характеристику, оповідає коли той прийняв постриг, як себе проявив в монастирі, якими монашими чеснотами вирізнявся. Він розповідає довгу історію суперництва Агапіта і лікаря-вірменина, що змагаються у своїй майстерності, історію хвороби князя Мономаха, що його виліковує Агапіт. Згодом історію хвороби самого Агапіта, його розмови з вірменином, та навернення вірменина у христянство після смерті монаха. В цій же ж новелі натрапляємо знову на образ надзвичайної вищої святості, чи-то сакральності Печерської святині: коли Агапіт взнає, що вірменин нехристиянської віри, він відразу припиняє дискусію і виганяє того з обителі, щоби не сквернив святого місця.
Ще однією цікавою тематичною особливістю послання Полікарпа є його антизатворницька та, як на мою думку антиіудейська (з глибоким корінням у "Слові про Закон і Благодать" Іларіона) полеміка. Полікарп проповідує аскетичні ідеали, однак виступає проти затворництва, усамітнення в замкнутій келії для повного зосередження на молитві. Він сповідує середньовічний католицький канон у даному разі, що бісові набагато легше подолати і ввести в оману самотнього замкнутого ченця, ніж активного аскета що спілкується з іншими монахами. Для прикладу можна навести новелу про Микиту затворника, що усупереч порадам братів закривається у келії, де біс, у вигляді ангела, його спокушає вже через декілька днів. Схожою є новела про Лаврентія, що задля усамітнення іде в монастир Святого Дмитрів, Він проводить тут побожне життя, навіть здобуває дар зцілення, однак все одно не може вигнати духа. Монахи ж Печерського монастиря виганяють духа лише одним словом. В новелі про Микиту також бачимо антиіудейську полеміку, що дійсно досить близько перегукується з Словом про закон і благодать. Біс переконує Микиту читати Старий Заповіт, вивчати напам'ять книги Буття, Вихід, Левіти, Студії. Тут іудаїзм порівнюється зі злом, що іде від бісів, окреслюється чітке протиставлення Старого та нового Заповітів. Ще одною досить сюжетно не характерною для давньоруської літератури є новела про стражданняМойсея Угрина. І хоча можна запідозрити в ній парафразу біблійної історії про Йосифа*, новела є нетрадиційною, повною конкретики і натуралізму.
І Симонове, і Полікарпове послання, хоча це й були зовсім окремі твори, можна розглядати, кожен зокрема, як зразки патерикового жанру.
* Біблія, Буття 39, 7-20
Ще однією особливістю, що мене зацікавила є філософське значення мовчання в патерику. Особливо цікавою видається вона завдяки працям українського теоретика Віктора Малахова. "Мовчання є одним ж найглибших символів християнства, і мовчання в Патерику - це не самодостатня вправа, а суттєва риса цілісної духовної атмосфери давньокиївського християнства" ,- пише він.* Легко переконатися що тема мовчання в Патерику постає в найбільш принципові моменти, пов'язані з покладанням певних духовних засад життя. Перше напучування, що його дає єпископ Симон Полікарпу: "Брате! Сєд в безмолвии, сьбери си ум свой". А брат Іоан, спокушуваний плотськими помислами, при гробі святого Антонія чує: " Иоанне! Подобаєть ти здє затворитися, и невидєнием и молчанием брань упраздниться." Образ мовчання є цікавим в новелі знову ж таки про Микиту затворника, що був введений в оману бісом. Духовне очищення під впливом сукупної молитви братії розпочалося для Микити з того, що він забув усе знане до того у стані зваби, Це теж можна розуміти як своєрідне здобуття мовчання , в сенсі відторгнення від писаного, в даному разі, слова. "Автори і герої патерика вчать цінувати позитивність сповненого благого розуміння людського роблення , так само як і відчувати понад ним прихильне мовчання надсловесної і надбуттєвої першоприсутності", - підсумовує Малахов
Текст Київського патерика ще дотепер містить в собі сотні загадок і можливих трактувань, однак безсумнівним фактом є те, що саме Патерик розпочав на території Русі нову літературну епоху. Саме тому впродовж віків він є найпоширенішою та найвідомішою книгою давньої літератури східних слов'ян. Хотілося б завершити
* Малахов В.А. Здобуття мовчання, Наукові записки НаУКМа т.18 с.32 К.,2000
авторитетною думкою Івана Франка: "Історик літератури, - писав Франко, - не може не піднести живості і драматизму деяких оповідань та того щирого братолюбства і співчуття до всього людського горя, яким надихане тут кожне слово. З сього погляду "Патерик" і досі не перестав бути книгою гуманною і доброчинною."*
* І.Франко Історія української літератури, 1991., с.289
Список використаної літератури:
1. Грушевський М. Історія української літератури.
2. Крекотень В.І Золота книга українського письменного люду, післям. К., 1991.
3. Києво-Печерський Патерик, К., 1991.
4. Чижевський Д. Історія Української Літератури, Терноріль, 1994.
5. І.Франко Історія української літератури, К.,1990.
6. Малахов В.А. Здобуття мовчання, Наукові записки НаУКМа т.18 К.,2000.
7. Літературознавчий словник-довідник, К.,1997.
Loading...

 
 

Цікаве