WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Мотиви поезій Дмитра Павличка останніх десятиліть - Дипломна робота

Мотиви поезій Дмитра Павличка останніх десятиліть - Дипломна робота

подвір'я - "щоб відьми не заходили". Традиційно це дерево, як ми знаємо, вважається "грішним". З нього не будували хат - "бо гроза влучить", не виготовляли ритуальних речей, не цямрували криниць.
Гімном та пошанівком природі призначалися й зеленосвятські дійства.
Народно-календарна обрядовість синкретична за своєю будовою, адже слово, пісня, рух і складали основу давніх магічних дій. Багатство фарб, звуків, образів, вплетених в ігрове дійство, приваблює дітей, стає доступним для них через емоційно-образне сприйняття істини, добра, краси, що дозволяє виховувати щирість, гостинність, ввічливість, прагнення до краси.
Здебільшого Зелені свята починались у п'ятницю. Жінки вдосвіта йшли до лісу, щоб заготувати лікарських трав. Дехто намагався нарвати їх "на дев'яти межах" і давав коровам, щоб було багато молока. У цей день збирали також і росу, якою лікували хворі очі.
У суботу, напередодні Трійці, селяни рвали материнку, чебрець, полин, лепеху й прикрашали запашним зіллям світлиці - обтикували лави, стіни, підвіконня, образи, а лепехою притрушували долівку. У Карпатах з "зеленою суботою" пов'язаний також звичай "просити вибачення" старших і найменших членів родини.
Особливо врочисто святкували П'ятидесятницю, себто п'ятдесятий день од Великодня. За дохристиянським віруванням на Зелені свята мерці вдруге з'являються на світ.
Наші предки ховали своїх рідних та близьких людей у лісах, горах, на роздоріжжях чи опускали у воду. Під час квітування жита (а Зелені свята здебільшого співпадають з цією порою) їхні душі, начебто, воскресають. Перевтілившись у русалок, вони намагаються оббивати на нивах цвіт, ламати жито, лоскочуть хлопців і дівчат. Тому молодь остерігалася ходити полями. Про це Д. Павличко згадує, як дитиною боявся, і ніби розмовляв з стежкою:
Стежка була страшенно балакучою,
Щодня сто разів казала:
"Доброго дня!", "Як ся маєш?",
"Будь здоров!", "Щасти Боже!"
[53,34].
Трійця вважається в народі одним з найбільших свят, що сформувалося в дохристиянські часи. Саме тому церковні проповідники змушені були залишити його в ранзі великих, хоч, як знаємо, соборах відправи в ці дні не мають такої урочистості, як, скажімо, на Різдво або Великдень.
Отже, наш народ має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками. Звичаї народу - це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сучасному, а й в його історичному минулому. Звичаї, а також мова - це ті найміцніші елементи, що об'єднують окремих людей в один народ, в одну націю.
У світі існує повір'я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світі, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища, бо він загублений для свого народу.
Дмитро Павличко сьогодні є тим носієм звичаїв, традицій, обрядів, що пов'язані з його життям, життям Косівщини і загалом українського народу, як етносу. Лірика письменника багата й різноманітна, вона дихає історією, народними звичаями. Митець, зачарований поезією народних свят, і сам творить поезію.
1.2.Тема незалежності народу у поезіях Дмитра Павличка (Україна 1991 р., Помаранчева революція, Чечня)
Розвиток літератури в будь-якій країні перш за все пов'язаний з подіями, процесами і течіями, що мали місце в той чи інший час історичного розвитку народу.
Одне покоління народжується за іншим. Та тільки час, влада, політика змінюються, диктуючи свої умови, вимоги людям, щоб потім хтось з висоти історії назвав їх "поколіннями".
Дмитро Павличко належить до тих письменників, котрі на своєму віку прожили не одну владу, відчули зміни часу, політики і змушені випробовувати власну гнучкість, навіть пристосуватися, аби жити і творити.
Живемо в драматичні часи розвою незалежної України, коли до краю загострений інтерес до минулого, до витоків нашої державності, культури, коли виховання національних почуттів органічно поєднує вільне і широке оволодіння історичними знаннями, традиціями і звичаями з постановкою актуальних проблем сьогодення.
Наш народ здобув невід'ємне право на свою історію, яку творив багато віків. Історія України - славна і повчальна. Без історичних знань суспільство існувати не може. Адже не стане творцем долі народ, який не знає історії або знає її зі спотворених, фальсифікованих джерел. Автор звертається до читачів:
Чи ти галичанин, чи ти волиняк,
Чи син гайдамацького степу,
На шапку візьми Володимирів знак,
А в серце - Сірка та Мазепу.
Україна, як мати, одна,
Уклонися до її знамена,
Сонця й неба вдихни,
Поклянись, присягни,
Що помреш, як накаже вона.
(Присяга,1993 р.) [52, 385].
Нині зроблені кроки на шляху здійснення справи величезної ваги - чесного, об'єктивного пізнання та утвердження правди про минуле і сучасне України, народу, відновлення історичної справедливості:
Він знов оберне в Дух скорботне тління.
Знов нагадає - хто ми, звідкіля,
І знов на площах закричить каміння,
І вбивці рушать знов з-під стін Кремля...
...І знов розтануть людських душ мерзлоти,
і знов імперія ошкірить сказ,
І буде так продовжуватись доти,
Допоки правда не прийде до нас.
(Пророцтво,1991р. ) [52, 199].
Боротьба за державність, незалежність, суверенне існування базувалась на глибоких знаннях, осмисленні набутків і помилок, щоб не допустити їх повторення.
Появляється велика кількість раніше замовчуваних фактів, подій, введення нових імен, невідомих документів, праць, що призводять до оновлення змісту історичного процесу, пробудження національної свідомості, намагання позбутися комплексу історичної неповноцінності, почуття жертви історії.
Час переосмислення власної історії наступив для України у серпні 1991 року.
Він стояв біля витоків державної незалежності України як народний депутат, як письменник і як громадянин.
Я мушу вмерти сьогодні -
Серце радощі рвуть!
Україна виходить з безодні,
Дзвони гудуть великодні,
Об'являється Божа могуть.
Розпалися пута нестерпні,
Правда, як сонце, зійшла...
І писав я слова безсмертні...
А було це в суботу, у серпні,
Двадцять четвертого числа.
[19, 31].
Не випадково Д. Павличко подає цей день як факт власної біографії, фіксуючи найменші подробиці й деталі, перебіг думок і почуттів, що позначилися на проголошенні "Акта про державну незалежність України".
До цього дня Україна йшла тернистою дорогою не один день, і не одне десятиліття, не завжди мирним, безкровним шляхом - через століття царського свавілля й іноземного гніту, через більшовицькі голодомори іГУЛАГи, через фізичне знищення національної інтелігенції і сільського господаря, через лихоліття Другої світової війни. Українська держава формувалася протягом тривалого часу в складних історичних та соціально-економічних умовах. Люди України віками творили свою державність, не раз виборювали її, і, на жаль, втрачали.
Не треба нікого переконувати, що
Loading...

 
 

Цікаве