WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Мотиви поезій Дмитра Павличка останніх десятиліть - Дипломна робота

Мотиви поезій Дмитра Павличка останніх десятиліть - Дипломна робота

"грудей жага" [ 35, 112], "Твої груди, наче свічі, / Палахтять" [35, 114], "твої пишні перса" [35, 116], "тремка звізда / Дівочої груді" [ 35, 127], "ноги, що стають / За спиною моєю / Крильми" [35, 110], "Аеродинамічні ноги" [35, 118], "ніжні коліна теляти" [ 35, 119], "стрункі та голі ноги" [35, 132].
Святе і гріховне - це два начала людської природи, одноковою мірою присутні в поетичному еротиконі поета. Наш автор безмежно одвертий, але й тактовний у "Золотому ябку", цій розкішній "Пісні пісень" новітньої поезії. Воістину - це гімн незнищенності життя, що бере свій початок від закоханого погляду:
Заспівай кохаючи… Будь ласка.
Бо з печалі біля тебе вмру.
Будь не як жона, а як любаска,
Що горить, мов пломінь на вітру…
Голос твій, як світ в небеснім лоні,
Як твоєї плоті розкриття…
Може, він, як Гопода долоні,
Що вертають мертвому життя.
[35, 198].
Ці рядки, напевно, можуть відповісти на питання, чому в любовних віршах Павличка так багато говориться про радість буття, незмиренність із блискавичним проминанням часу, неприйняттям, але і розумінням неминучості смерті.
Неможливо байдуже перечитувати вірш, у якому образ жінки-коханої, дружини і матері - з'являється вже не в юнацьких сподіваннях, не в романтичній уяві коханця, а в буденних подіях - "на перших мітингах і вічах, коли вставали ми з могили…". Ліричний герой переживає, можливо, найщасливіші хвилини, бо відкриває для себе найдорожче:
Як жінці, матері, дружині,
Як грішниці і божеству
Відповідав я в тій хвилині -
Навіщо на землі живу.
Я пильно стежив за тобою,
І чудом не було мені,
Що ти злетіла над юрбою,
Розкривши крила світляні,
Що ти сипнула із намиста
Зірками й стала в небесах,
Як над Почаєвом Пречиста,
З державним прапором в руках.
[35, 122].
Така еротична образність поетичної мови митця відкрила читачам інтимні аспекти чоловічої сутності й збагатила українську літературу самобутнім даром відвертості у розкритті найпотаємніших стосунків двох люблячих істот. Кожен читач по-своєму сприймає збірку "Золоте ябко", але безсумнівним є те, що це - яскраве явище в сучасній літературі, сильний акорд віршованої трилогії (збірки "Пахощі хвої", "Таємниця твого обличчя", "Золоте ябко") - прекрасні пісні кохання романтичного й відважного лицаря.
Збірка "Наперсток"(2002) займає особливе місце в творчості поета. Особливе, бо кличе автора в небувалий, віртуальний час, де можливими є ї повернення в минуле, і погляд на події збоку, і найдивовижніші перевтілення, і розшифрування забутих письмен, і оживлення замовклих голосів. "Це книга запитань без відповідей і відповідей без запитань. Таке враження, ніби перебуваєш у майстерні скульптора: впереміш зліпки й початі роботи; посередині - стіл, що, обертаючись, демонструє форму, композицію, фактуру." [19, 13].
"Наперсток" - не якийсь кардинальний злам у моїй творчості в розумінні відходу від класичних форм поезії, - запевняє автор у передмові. - Від них я відходив і раніше, але не так послідовно, як це сталося в "Наперстку". Поезія такого роду має сповідальний характер, не терпить прикрас, зайвих слів, емоційних збурень. За формою - це вільне записування мислі, а за духом - правда, яка не любить приоздоблюватися, але й не набридає своєю наготою… "Наперсток" - це жаль за правдою мого і взагалі людського життя, найстрашнішою і найкращою прикметою якого є те, що воно проминає." [38, 3].
Точніше не скажеш. Справді, це книга жалю. Особисте і загальнолюдське тут скріплюється воєдино такою силою думки, що власне пережиття набуває універсальності, близької і зрозумілої для кожного:
В якому столітті
Ти не народився б,
Завжди буде запізно і заскоро!
Запізно, бо все найважливіше
На цьому світі
Вже сталося без тебе,
Заскоро, бо найважливіше
На цьому світі
Ще станеться без тебе.
("Запізно і заскоро") [52 , 282].
І цей наче відсторонений та беземоційний погляд на власне життя висловлює людина, котра півстоліття тому вдавалася до патетики, коли йшлося про час і місця народження!
Що ж сталося з "ліричним героєм"? А те, що часто біографічні атрибути, як само собою важливі й зрозумілі, немовби розчиняються у плавильні життя, де існують інші критерії, до того, що було і що буде. І тут виходить на кінці таке природне почуття - жаль, аби слугувати провідником нероздільності минулого з майбутнім. Здається, в поезії, тобто у світі умовному, у світі химерних перетворень, де авторська сповідь стає майже предметно зримою і відчутною, годі відчути молодечо-зухвалу пристрасть, як то бувало в "Білих сонетах" та у "Золотому ябку".
Натомість вступає в гру погляд зрілої допитливості. Це насамперед стосується своєрідного впізнання пережитого, побаченого, вистражданого, але й себе самого ("Фотографії", "Самотність", "Вперше", "Дума"). Трансформуючи уявне в реальне і, навпаки, часткове у загальне, мертвого в живе, моделює поет парадоксальні ситуації:
Я є частинка землі
По мені ходять
Мене перекопують
В мене засівають насіння
Мені дякують за врожай
Я мовчу бо знаю
Я є.
[38, 12].
В іншому випадку позірна розпливчастість авторового "я" кристалізується і набуває кшталту найвищої досконалості:
…моє життя,
Таке мале, і гостре, і безформне,
Іскриться тим же мармуровим блиском,
Що й храм, поставлений для Бога на горі.
[38, 15].
Перевтілення людей ("Жінки", "Крила") цікаві рівною мірою, як метаморфози мертвої натури ("Лялька") або анімалістичні переміни ("Кажан"). Ці захоплюючі процеси супроводжуються напливами найрізноманітніших настроїв - від ліричних до гостро сатиричних ("Конференція"), де з силою викривальності, подібно до гравюр Гойї, проходять перед нами видива, що нагадують знаменитий "Сон розуму". Але чи не найцікавішими для нас є нові подробиці "біографії коня" - улюбленого героя поезії Павличка. "У "Наперстку" цей вічний трудівник навіть грає роль коня Юзефа Понятовського, виявляючи чудеса обізнаності з історією України. Саме завдяки своєму походженню ("адже всі мої предки були на службі в українських козаків") він тактовно пояснюєвладоможцеві метаморфози історико-політичні: у старовинній королівській столиці утверджується - і дипломатично, і атрибутивно - незалежна Українська держава…" [19, 14].
Не менш цікавим є ще один тематичний пласт. Тут майже немає епітетів і метафор, характерних павличківських неологізмів. Є лише слова. І вони живуть, бо їхня плоть, їхня зоряна речовина - у сутнісних глибинах:
Не кажи
Що нічого не сталося
Коли мати твоя заплакана
Не кажи
Що ти знаєш правду
Коли дружина твоя засміялася…
[52, 282]
Власне українських акцентів у "Наперстку" небагато. Це насамперед і фантасмагорична картина:
Князі, митрополити, гридні,
Кадебісти, дисиденти, червоні раби,
Академіки, депутати, барди, повії
Виходять з могили, з будинків,
З переходів, з ресторанів, з метро
Беруться за руки -
Впасти бояться з летючого
Loading...

 
 

Цікаве