WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Мотиви поезій Дмитра Павличка останніх десятиліть - Дипломна робота

Мотиви поезій Дмитра Павличка останніх десятиліть - Дипломна робота

років своєї незалежності. А державна мова досі не стала мовою викладання в більшості українських вищих навчальних закладах Нині наша Україна вже розміняла другий десяток років своєї незалежності. А система українського книгодрукування і розповсюдження книг перебуває у тому ж стані тривалого застою (мізерні наклади книг поширюються переважно у столиці та інших найбільших містах, створюючи картину відносного благополуччя). А в якій ще країні світу, крім нашої, можна почути з парламентської трибуни від народного обранця, що він знає державну мову, але принципово не користується нею, бо такі, бач, у нього несхибні переконання:
Страшна, надихана ненавистю і злобою,
Іде на свій народ і перевертнів орда.
Народе мій, готуйсь до праведного бою,
Щоб не здригнулася твоя рука тверда.
Ідуть, озброєні ножами й палачами
Щоб нам розрізати й роздвоїти язик,
Щоб заспівали ми від болю та знетями
Глухих пісень під гру підплачених музик.
(Орда) [47].
Це тільки ми, українці, зі своїми почуттями меншовартості, закомплексованості дозволяємо принижувати нашу гідність.
Кажуть, у нації не відібрати майбутнє і минуле, якщо не знищити її мову. Бо саме вона є тим річищем, що несе рідне слово із покоління в покоління. Коли ж замулимо його - перестанемо бути народом, нацією.
Митець запитує риторично:
Скільки ще помре епох,
Доки дух цю темінь зборе,
Доки Україні Бог
Вийде із Дніпра на гори?!
(Мова) [34].
Зерна любові до рідної мови. Вони повинні прорости у серці кожної людини і заколоситися плідною нивою. Бо Слово живе, воно зародилося з Любові, воно сильне, бо зросло на Вірі. Слово віще, бо несе під серцем Надію, як дитя. Слово чесне, бо освячене Правдою. Слово заповітне, бо покликане здобути Волю:
Народе, ти живеш віки в своїм глаголі,
Не дай скалічити промовисті уста,
Бо мова - то кордон землі твоєї волі,
Твоя держава й честь, душа твоя свята!
(Орда) [47].
Дмитро Павличко продовжує писати про минуле і сучасне, про любов і біль утрати святинь, волю і "зону". Зону, що поділила Україну і світ на до і після 26 квітня 1986 р.
Не із сторінок стародавніх літописів і не з легенд та переказів увірвалось у наше життя це лячне і моторошне слово - Чорнобиль. Слово, яке стало символом горя і страждань покинутих домівок, розорених гнізд, здичавілих звірів. Важким колесом "прокотилась" Україною аварія на Чорнобильській атомній електростанції.
Чорнобиль - невеличке містечко, яких сотні в Україні. Весною потопало воно у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті:
Дощ весняний - на сади й городи,
Краплі мерехтливі, як овес.
На полях зелених сині води,
Плеса, наче сяєва з небес.
(Чорнобильська зона) [34].
Здавалося, що красу цього куточка українського Полісся ніщо й ніколи не затьмарить.
Але у 1971 році неподалік від Чорнобиля розпочали будівництво потужної атомної електростанції. На 1983-й рік стали до ладу чотири енергоблоки. Приступили до будівництва п'ятого. Згодом, за кілька кілометрів від станції виникло місто. Його назвали Прип'ять - за назвою тутешньої повноводної річки. Місто швидко розбудовувалося. Відкривалися школи, дитячі садки, лікарні, магазини. Це було місто-сад: широкі вулиці, квіти у скверах, алеях, парках.
Ніщо не віщувало біди. Стояла тиха весняна ніч. Квітень завершував свою вахту в природі і мав передати її травню. Саме в таку з ночей, 26 квітня 1986 року о 1 годині, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської електростанції неспо-дівано велетенське полум'я розірвало нічну темряву.
Вогонь усе лютував, не вщухав.
Першими намагались зупинити біду пожежники. Вони "затулили" собою не тільки станцію, а й Європу. Шість із них загинули майже відразу.
У Прип'яті одразу після аварії запанувала обстановка таємничості, навіть відповідні працівники не знали дійсних рівнів радіації протягом двох днів. Тому і діти в 30-кілометровій зоні цілу добу до евакуації бігали, надворі.
27 квітня урядова комісія прийняла рішення про евакуацію населення Прип'яті. За дві години її було закінчено. А в місті проживало 50 тисяч жителів. 29-го почалася евакуація з тридцятикілометрової зони. У ті дні різко підвищився радіаційний фон і в Києві. На жаль, про це повідомили не відразу. Реактор тлів до 6 травня, а лише 16 числа почалася евакуація дітей з Києва.
Так, аж на десятий день було вирішено розсекретити аварію на ЧАЕС. Та про масштаби біди ніхто не говорив. Йшлося, як про звичайну аварію, про те, що не треба відчиняти вікон і дверей, не перебувати довго на вулиці. Наша пам'ять і пам'ять багатьох наступних поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року. Поля і луки, ліси, і озера, річки і ставки Чорнобильщини тяжко уражені невидимою хворобою:
Сонце вийшло. Як сніжинки ситі,
Цвіт паде на вмиті моруги.
В чистоті такій, в такому світі
Мають жити янголи й боги.
(Чорнобильська зона) [34].
Нині в Україні склалася важка демографічна ситуація. Смертність населення перевищує народжуваність. Збільшується кількість психічних і онкологічних захворювань у людей:
А живуть лишень діди й бабусі,
Без церков і без дзвіниць живуть.
Звідки ж це щодня в моєму вусі
Похоронні подзвони гудуть?
(Чорнобильська зона) [34].
Настав час усій громадськості бити на сполох, рятувати своє майбутнє, майбутнє нації. Наше покоління розуміє, що не земна куля належить нам, а ми належимо їй. І нам потрібно передати майбутнім поколінням чисту планету. Тому зусилля всіх держав повинні бути зосереджені на знищенні ядерної зброї, на тому, щоб довести до міні-муму ризик від використання ядерної енергії.
Минуть десятиліття, а чорний день Чорнобильської трагедії все одно хвилюватиме людей: і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто народився далеко від покривдженої землі. Кажуть, час лікує, затягує рани. Він не лікує. Просто біль відходить кудись глибоко в серце, приживається там, освоюється, і нікуди від цього не дінешся.
І автор "думки страшні", які лягають на папір, намагається перетворити:
Немов колючий дріт, закреслені рядки,
Мої думки страшні, можливо, найдорожчі.
Це слід мого пера, жорстокоїруки,
Як смерть, всевладної на паперовій площі.
Я їх перепишу і перекреслю знов,
Бо надто вже сумні і надто вже суворі.
Так, обертаючи ненависть на любов,
Я захлинаюся в принизливій покорі.
(Закреслені рядки)[47].
Дмитро Павличко продовжує писати. Його слово актуальне і в 90-і, і в 2000-і роки. Поезії Дмитра Павличка відрізняються взаємодією суб'єктивних і об'єктивних начал, яке виявляється у зображенні явищ чи епізодів у їх розвитку і шляхом передачі викликаних ними переживань. Творчий доробок Д. Павличка сприяє глибокому оновленню українських поезій, підсиленню їх функціональних можливостей.
2.2.Глибина сповідальності та розкриття авторського "я" в інтимній ліриці поета
Любовна лірика Дмитра Павличка має ту щасливу
Loading...

 
 

Цікаве