WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Мотиви поезій Дмитра Павличка останніх десятиліть - Дипломна робота

Мотиви поезій Дмитра Павличка останніх десятиліть - Дипломна робота

передової,
Як падали стрільці вже ниць,
Він, як арідник той зі скелі,
Являвся в світлі блискавиць...
...Той кулемет його ще чути,
Прислухайся і помовчи.
[52, 363].
У жовтні 1945 р. Дмитро Павличко був арештований. Його замкнено в Яблунівській пивниці, що стояла за будинком колишнього суду. Там була тюрма.
Енкадебисти прагнули через заарештовану дітвору докопатися до підпілля, дізнатися, хто з їхніх батьків, односельців співпрацює з ОУН та УПА. Про своє звільнення Павличко пише: "Був червень 1946 р. Після восьмимісячного тюремного життя, після катувань і брехливих зізнань, після мук і тяжкого сорому, що їх мені довелось пережити, я повернувся додому. Навесні я завжди маю піднесений настрій, свіжа зелень хвилює мене, лоскітний вітер віє, здається, коло самого серця. Але весна 1946 року увійшла в мою пам'ять як чудо світу. Я лише тоді побачив, яка прекрасна наша земля, вперше відчув, що таке хоч і не повна, та все ж свобода." [58, 370].
Поема "Ялівець"(2003 р.) - це балада-символ, балада-реквієм. Окрім історичної правди, є тут правда реальних людей і біблійна правда - "в імені початок і кінець...":
Імена, сказав би хтось, деталь
Маловажна, обійди, забудь.
Та мені імен правдивих жаль,
Бо вони в душі моїй живуть.
[52, 374].
Героїка подвигу вже приречених на смерть воїнів УПА - в останньому виборі - виборі смерті. Гинуть два брати: старший в останньому поєдинку з ворогом, молодший - у сибірському засланні. Але зв'язок поколінь не переривається; більше того, внутрішня лінія духовної єдності та спадкоємності (через поеми "Поєдинок", "Князь", "Петрик", "Космач") прокладає чітку лінію в українську перспективу:
Буде йти на поклики предтеч
В іншу даль історія сліпа,
Але той же ялівець, як меч,
Блискотатиме в слідах УПА.
[52, 374].
Віддаленими між собою в часі написання, але близькими тематично є два поетичні цикли - "Без помсти і крові" та "Все, що потрібно для розп'яття".
Навіть світові образи Гамлета, Ікара, Мойсея й Христа отримують українські характеристики, "діють" в українських умовах. Особливо частими видаються аналогії і навіть своєрідні цитації з поеми Івана Франка "Мойсей", з біблійних сюжетів про діяння і муки Христові.
У першому циклі зафіксоване національне піднесення, викликане відчуттям історичної єдності, котру зрештою піддано випробуванням на міцність. Серцем відчуваючи небезпеку розколів, спровоковану не лише підступним ворогом, а й нашими негативними національними комплексами, поет апелює до великої шевченківської традиції осуду "дядьків отечества чужого". Ось:
... видно у Шевченкових очах Печаль,
якої не було ще вчора.
("Із досвітку до пізньої пори...")
[19,26].
Чому? Бо в європейському політичному та культурному просторі ми ще не зайняли місця, гідного України. "Жити на своїй землі й мови рідної не чути", "дурні пани - раби навиворіт", "безсмертні курдюки овечі" - отакі знаки сучасної політичної реальності.
У поемі "Зелені свята" автор метафорично порівнює квіти із загиблими "братчиками":
Синьо-жовті братчики-квіти лісові,
Під старою глицею вся земля в крові.
Там горить знаменами кров, а не ропа,
Синьо-жовті братчики, хлопці із УПА.
[53, 36].
А говорити про ОУН і УПА в радянський період можна було лише як про "фашистську організацію українських буржуазних націоналістів", яка "фактично... служила німецьким імперіалістам" і "під час війни... допомагала німецьким фашистам грабувати Україну, чинила розправу над населенням". [66,23].
За час свого панування над поневоленою Україною червоний окупант у печерній злобі до борців України по-злочинному зруйнував їх могили, відшукуючи їх повсюдно з допомогою своїх яничарів, хохлів без роду і імені. Незважаючи на терор загарбників, могили повстанців люди берегли, приховували і таємно доглядали, а в день Пресвятої Покрови прикрашали їх вінками і живими квітами. У багатьох селах і лісах Прикарпаття дівчата в свято Покрови таємно заквітчували повстанські могили синьо-жовтими стрічками.
Тепер, коли на гарячій крові полеглих повстанців воскресла Україна, на могилах героїв УПА ставляться пам'ятники із національною символікою. Однак, не дивлячись на всі труднощі, будуємо Україну в своїх домівках, в своєму оточенні. Адже лише на сімнадцятому році існування незалежної України її Президент визнав УПА військовою силою, яка боролася за волю рідної держави. Ще Роман Шухевич говорив: "Наша боротьба намарно не пропаде! На геройських внесках борців виховується нове покоління, яке продовжить нашу справу" [51, 232].
ІІ. Суспільне та особистісне начало у новітній ліриці Дмитра Павличка
2.1. Проблеми гріха та покаяння у ліричній поезії 1990 - 2000 рр.
Епічний дар Павличка - розгортати важливі для автора події в масштабні, мистецьки виписані картини - бере початок з ранніх книжок поета. Він, головним чином, виявляється у баладах і притчах. Але йому потрібні ширші історико-тематичні простори. Особливо відчутними виявляються успіхи Павличка там, де провідна ідея не ковзає по поверхні драматичного сюжету, а немовби вростає в нього, набуваючи історичної достовірності й психологічні переконливості. Цікаво, що чим давніші часи привертають увагу автора, тим досконаліше вдається йому передати колорит епохи, відобразити побутові подробиці, а головне - виписати живі характери.
В поемі "Петрик" (1994) історичний факт - невдалий похід князя Ігоря на половців (1187), високопоетично трактований у "Слові о полку Ігоревім", Павличко прочитує по-своєму. Так, його цікавить і героїка, і патріотичне трактування "повернення" князя з полону. Але ніхто, здається, ще не звертав уваги на те, що і героїзм, і лицемірство не повинні бути самоціллю там, де йдеться про найвищі справи держави, громадянства. Долаючи усталені в українській художній історіографії класові стереотипи, Павличко звертає увагу на залежність лідера від народу й навпаки, закликає діяти за розумними принципами доцільності і взаємокористі стосунків між владним і, так би мовити, виконавчими началами. Складні й трагічні перипетії на шляху до спільної мети - звільнення України з-під московського ярма - по-своєму впливають на зусилля двох історичних героїв - гетьмана Івана Мазепи та його канцеляриста Петра Іваненка. Мазепа діє приховано, Петрик -явно. З метою конспірації Мазепа придушує антимосковське повстання Петрика і ув'язнює його, "другого" гетьмана. Волею художнього вимислу Петрик з'являється під Полтавою і приймає на себе удар ворожого списа, націленого в Мазепу. Ця колізія дещо нагадує епілог "Поєдинку", але автор не залишає його в минулому, переносячи трагічну подію безпосередньо в нашу сучасність:
Потім край Полтави,
На пагорбі ганьби і слави,
Лежав я тихо, як роса,
І списа держално криваве
З грудей стриміло в небеса.
[52, 358].
Успіхом не лише художнім, а й політичним є поема "Ностальгія" (1995).
Loading...

 
 

Цікаве