WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Мотиви поезій Дмитра Павличка останніх десятиліть - Дипломна робота

Мотиви поезій Дмитра Павличка останніх десятиліть - Дипломна робота

більше за них начитаним та, можливо, емоційнішим." .[58,362]
"Молоді повстанці" знали, що Космач - тодішню столицю самостійної України - вже зайняли "пайдьошники" (так тоді називали енкадебистів, червоноармійців і взагалі "совітів"), але вірили, що повстанська боротьба лише розгоряється. Висвітлення подій тогочасся знайшло своє відображення у поемі "Космач" (2000 р.).Ця назва - не випадкова:
Космач. Долина поміж гір,
Як писанка в долоні Бога...
Туди вела мене дорога
На храм Петра через Рушір.
Я був малим. Душа ще спала.
Ліси шуміли, як ріка.
На горами небес дзеркала
Тримала й тихо обертала
Чиясь невидима рука.
[52, 358].
Адже цей древній населений пункт, що на Івано-Франківщині, споконвіку був осередком боротьби за волю. За переказами, село Космач існує з 1277 р. вкінці ХІІІ ст. прибув у гори один чоловік із жінкою та сином. Родина втекла із Снятина, бо голова сім'ї посварився з паном. Вони поселилися в долині, де три річки, збираючи воду із дрібних потоків, багаті рибою, збігаються в одну. На цьому місці тепер розкинулось село Космач. Першого жителя називали Іваном Косматим, сина його - Іван Космачук, від них і пішла назва села - Космач. Все більше людей дізнавалися про гори, і кожен день тут появлялися люди.
Сьогодні Космач вважають найбільшим селом в Європі, воно має 32 присілки. Тут розвинені такі ремесла, як писанкарство, різьбярство, килимарство, ткацтво, ковальство, вишивання, прядіння, столярство, теслярство та ін. Це своєрідна "маленька держава" зі своїм етноколоритом: говорами, звичаями і навіть своїм, космацьким, одягом:
Червоні й чорні сардаки,
Спижеві топірці, хустки,
Що стиглим кольором малину
Нагадують іздалеки.
Оранжеві, як чорнобривці,
Сорочок вишивки густі,
Стеблина світла в кожній гривці
Дівочій - барви золоті,
І постоли, й вузькі холошні,
І жовті запаски безбожні,
Що загинались на кутах,
Щоб показати ніжки голі,
І за ременями пістолі -
Це все було в моїх очах.
[52, 359].
І люди характеризуються тут своїм непереборним почуттям волі. Дух боротьби весь час підтримував місцевих мешканців. Так, Радянська влада не могла "ввійти" в Космач до 1952 р. Тут діяла УПА, під проводом Мороза, Скуби та ін. На кордоні села стояли вартові, які в разі небезпеки запалювали вогнище. Це означало про те, що до села наближаються вороги. Один з найбільших боїв відбувся на присілку Рушір:
Мітла червона замітала
В чужій оселі. Вже гуде
Джип Дергачова, генерала,
Що армію в Космач веде.
Не доведе! Впаде в Рушорі
В замети снігові! Покіс
Великий був, червоні зорі
Лежали у валках навкіс,
Всі мертві, всі в сумній покорі,
Бо там зустрів їх Кривоніс.
[52, 360].
У цьому творі Павличко дивиться на події часів визвольної боротьби:
Обличчям до народу
Три курені УПА стоять;
Стоять і курінні, й сотенні,
І четарі, і ройові,
І хлопці, ще не опалені
В чужім огні, в своїй крові...
[52, 363].
Образи повстанців виписано зримо, опукло, правдиво. Автор ощадливий і точний у слові там, де не сміє бути описовості й багатослів'я. Але якими барвами виграє слово, коли змальовуються фантастично прекрасні картини ходження гуцулів на храмовий празник чи білосніжність і прозорість Водохреща. Але й ця, така виразна павличківська стилістика, таки поступається місцем іншій манері -стримано суворій, де різко виписуються контури характерів, а дії й поведінка героя міцно прив'язуються до рідної землі. Він згадує: "У мене, крім юнацького романтичного настрою, який поривав іти в УПА, був ще особистий мотив для цього. Коломийське ґестапо 26 січня 1944 року розстріляло брата Петра. Безпосереднім його вбивцею, як про це розповідали батькові коломийці, був якийсь буковинець Глібка. Я був переконаний, що в круговерті війни, яка начебто ось-ось мала початися між Америкою і СРСР, мені як воякові УПА легше буде розшукати вбивцю й помститися за Петра. Я любив свого брата, інколи мені здається, що його дух живе в мені і я зобов'язаний жити за нас двох." [58, 362] Він пише :
Кров до крові на полу біжить,
Поруч вороги - до скроні скронь.
А в очах дитини палахтить
Братової мсти святий вогонь...
Пістолет на стіл майор кладе,
Зверхньо так питає: "Кто такой?"
І випалює хлопя бліде:
"Чотовий УПА. Мій брат. Герой!
Він - повстанець. І не пара вам.
В жилах в нього кров, а не ропа.
Встаньте, козирніть, як ви не хам.
Це мій рідний брат. Герой УПА!"
[52, 372].
Батьки з великою неохотою відпускали Дмитра з дому. Як досвідчений чоловік і вояк, батько, який пережив Першу світову війну, розумів, що йду на смерть, але зупинити не міг:
Плаче батько. Мати вся в сльозах.
Дівчина, як льодом скута віть.
А хлоп'я - зоря на небесах -
Світиться і каже: "Не тужіть!"
[52, 373].
Вирушили хлопці з присілка Красника в напрямку на присілок Корнівку, а далі - верхами гір у ліси над Прутом. Там з'єдналися з сотнею Спартана. (Поему "Ялівець", автор присвятив пам'яті сотенного Спартана, Михайла Москалюка). Тоді сотнею командував чотовий Залізняк - Микола Гоянюк, родом зі Спаса. Це був чорнобривий високий молодий красень, носив уніформу німецького офіцера. Його молодший брат Іван (псевдо - Сорокатий) сформував зі стопчатівських хлопців рій - "рій Сорокатого". Сорокатий був веселий на вдачу. Любив співати, кепкувати з усього, розповідати смішні бувальщини, анекдоти. Дмитро Павличко згадує, "що його характер злагіднював наші взаємини і ми, юне поповнення сотні, разом з ним співали та сміялися, а при тому навчалися ходити в розвідку, стояти на стійці, володіти зброєю. Сорокатий переписав і назвав нас. Я взяв собі псевдо Дорошенко. В основі цього було моє захоплення мудрим гетьманом, про якого я немало знав, а крім того, в мене був од народження містичний потяг до наддніпрянської України, до козацтва як головного джерела української державницької національної ідеї." [58,363].
У 1945 році на Галичину й Волинь, де діяла УПА, Москва кинула великі військові сили, щоб знищити повстанців. Карпатами протовклася "Чорна рубаха", а в травні - "Червона мітла" (так називали ті частини), прочісуючи передгір'я та гірські терени, підколомийські ліси:
Три курені в селі стояли,
Три тисячі стрілецьких душ,
І сині гори на довкруж...
...При зброї ворога чекали,
А він скрадався й повз як вуж.
З Ворохти, зЖаб'я, з Коломиї
Сотались на Космач, як змії,
Колони авт НКВД;
Мітла червона замітала
В чужій оселі.
[52, 360].
Рій Сорокатого мав цивільне вбрання. Зброя в була різна: польська, радянська, угорська, румунська, італійська. Найбільше було німецької, яку повстанці здобували, нападаючи на фашистські склади. Багато зброї для УПА передали словаки. Крім того, УПА мала і свої арсенали, де виготовляли міни, гранати, кулемети. В цьому рою були кулемет "дегтяр" й автомати:
Як божеством був кулемет,
Як вже кінчалися набої
В розстрільної
Loading...

 
 

Цікаве