WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Ганна Костів-Гуска. Поезія - Реферат

Ганна Костів-Гуска. Поезія - Реферат

переплітаються журба і радість, щастя і горе, вони не можуть існуватиодне без одного, як тіло без душі, світло без темряви. Світ, що його малює поетеса, ніколи не постає однобічним, чорно-білим, а в усій гамі кольорів. І, як на мене, їй найкраще вдаються ті вірші, в яких оспівується краса і велич цього світу. Пити очима красу - наповнювати радістю криницю душі.
У споришах ночують їжаки.
Їм на подвір'ї так привільно жити.
Вони їдять у мене із руки,
Я навіть вмію з ними говорити.
По стежечках, що знають лиш вони,
Біжать квапливо, зблискуючи оком.
І ці старі, гіллясті ясени
Без них були би зовсім одинокими.
Поетеса перейнята тим як врятувати свою душу, вибілити її, але вона напевне знає, що варто берегти не тільки свою, а й душі метеликів, дерев, буслів. А ще вона уміє описати красу росистої лугової стежини, смак червоного яблука і гіркуватого диму, світло батьківської хати на порозі вересня, дощ - автограф неба, залишений на землі та багато інших земних див. При цьому не покидає радісне відчуття, що пером вона малює, як пензлем.
У росах стежка лугова,
Мов срібний ланцюжок…
…Осіннє золото беріз
Зриває вітер нетерпляче.
Стоїть такий печальний ліс,
Що ледь душа моя не плаче.
Відчуття єдності з природою, усвідомлення того, що твоя душа - частинка світової душі, дарує поетесі трепетне усвідомлення щастя і дару слова, потребу висповідатися перед світом, закарбувати у слові проминальну мить.
Природо! В нас одна душа.
Мені сестрою ця калина.
І я не винна, я не винна,
Що виросла з її куща…
Михайло Шевченко обмовився у передмові, що поезія Г.Костів-Гуски ніби й не жіноча, а більш чоловіча. Тут важко з ним погодитися. Звичайно, є у поетеси рядки, що виказують виняткову силу волі, рідкісну для нашого часу стійкість і навіть мужність, але не вони домінують тут, не вони визначають поетичне обличчя авторки, бо назагал це поезія по-особливому трепетна і щімка, осяяна добротою і ніжністю. Тільки жінка може так прагнути все обняти, зігріти теплом свого серця і любові, тільки жінка може так страждати без гніву й протесту, не картаючи та не нарікаючи. Разом з тим, в тій поезії відчувається щось крихке, беззахисне і дитинне. Тільки жінка, що не розгубила в душі дитинного начала може дозволити собі публікувати ось такі вірші:
Ті дні ще з пам'яті не стерті,
Не поросли іще травою.
Як я мала хотіла вмерти,
Щоб мама плакала за мною.
Я об'їдалася порічок,
Оскомина палила зуби.
Я уявляла, скільки стрічок
Мені в труні прикриють груди.
І буде мама жалкувати,
І не простить собі ніколи,
Чому саму лишила в хаті,
Як бігла на колгоспне поле…
Здається, що лірична героїня цих поетичних збірок (а це сама поетеса, в чому немає сумніву) постійно чує пошум янгольських крил над собою, живе в неперервному зв'язку з Богом.
Коли зупиняєшся над художньо-виражальними засобами, якими послуговується авторка, так би мовити, її поетичним арсеналом, а також формою віршів, то може видатися, що все у неї надто просто і невибагливо, однак це буде хибне враження, бо за неймовірною ясністю і свідомою неускладненістю строф відчувається важка праця душі й мозку, свідома творча установка, що найпростіше - завжди найглибше. Поетеса уміє почути потойбіч світла звук, і побачити потойбіч звуку - світло, уміє жити так, щоб кожен день ставав віссю долі, й головне - перелити це в чеканну форму класичних строф.
…І прийде судний час, і судний день
Захопить так зненацька і раптово,
Що вже й не вимовиш останнє слово,
Воно з тобою в безвість відійде.
А там, для кого мовити його?
Пітьма і морок, непроглядні хащі.
По той бік грішники - усі пропащі,
Чи їх очистить праведний огонь?
…Стою з останнім словом на устах.
Воно в мені тріпоче, наче птах…
-Люблю, - лиш видихну, бо губи вже чужі,
у судну мить, на тій уже межі…
Звісно, суть не у формі, не в способі побудови фрази, а в глибині думки, філософському осягненні дійсності, силі почуттів і переживань. Та зрозуміле й інше: небуденні переживанні і несподівані думки завжди шукають адекватної форми. Не можна банальну думку замкнути у незвичній фразі і навпаки: глибока думка тісно зв'язана з формою, способом побудови фрази, навіть пунктуацією, а вже й поготів - графічним розміщенням.
Поетеса багато роздумує над невідворотністю долі, дією вищих законів, а ще перед її внутрішнім зором постійно перебуває світла і стражденна постать Спасителя. Перед нами наче на екрані кіно пропливає усе його життя - від народження в убогій яскині до трагічного сходження на Голгофу. Для письменника це надскладне завдання - осмислити земний шлях Богочоловіка, і тут потерпіли творчу невдачу навіть визначні майстри пера. Не все, звичайно, вдається і Г.Костів-Гусці, не з усіма її висновками і твердженнями, творчими інтерпретаціями та переосмисленням біблійських істин можна погодитися, але більшість поезій із циклу "Терновий вінець буде кращий, ніж царська корона…" вражають оголеною щирістю почуттів, сміливістю думки і складністю художнього задуму. Авторка не висловлює аксіоматичних тверджень, не проголошує прописних істин, а спонукує до розмислів, глибшого прочитання канонічних текстів. Як приклад, хотілося б навести вірш "На Голгофі". Приходить час і ти нараз ніби спіткаєшся об цей рядок, який десятки разів перечитував у Ісуса: "Господи, чому ти покинув мене?!" Робиш сумне відкриття для себе: виявляється, Господь може покинути людину, забути про неї. Усі ми маємо, мабуть, пройти через це нелегке відчуття покиненості, якщо через нього пройшов сам Ісус. "Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?"
Отче Мій, Боже Мій
Нащо Мене Ти покинув?
Чи Ти уже відцурався
Єдиного Свого сина?
Далекі слова Мого зойку
Не долітають до Тебе.
Смерть лягає на очі, -
Не бачу дверей до неба…
Філософські роздуми у поетеси завжди тісно переплетені з ліричними, навіть більше - все у неї в легкому серпанку ліричного осягнення світу, захоплення і зачудування, де кожна думка ніби спіймана зірка.
Існує багато визначень поезії і кожен митець, увочевидь, по-своєму розуміє завдання поезії й відповідальність перед дарованим йому словом. Поезія для Ганни Костів-Гуски - це намагання сказати щось нове людям і Богові. З людьми начебто все зрозуміло, а з Богом, чи можливо це? Навряд. Але тим і вражає поет, що ставить перед собою надзавдання.
Біблійна притча про таланти, які пан роздавав своїм слугам, звичайно, прозоро накладається на письменників. І хоч не все так однозначно та просто, але як од віку одні закопують свої таланти, а інші примножують. Авторка "Голгофи" поставила підніжжям до мистецтва невтомну і наполегливу працю, і хоч трапляються у неї творчі втрати і невдачі, та голос її міцніє від збірки до збірки і на наших очах виростає її величний храм любові на ймення Поезія.
Loading...

 
 

Цікаве